4. Ораторська й учительна проза


1. «Слово про закон і благодать» Іларіона

Збереглося 4 списки XV-XVI ст. Імени Іларіона в них немає. Ціле тільки в Синодальному списку XVI ст., у інших закінчується в половині похвали Володимирові.

Авторство встановлюється за різними зовнішніми та внутрішніми ознаками. В Синодальному списку «Слово» написане поряд і однією рукою зі «Сповіданням віри», підписаним «мнихом і пресвітером Іларіоном». В обох творах вжито подібні вислови. Князь Володимир називається в обох «каганом».

Іларіон - священик у Берестові, при церкві Св.Апостолів, у заміській резиденції великого князя. Початковий літопис оповідає про його звичай молитися в печері неподалік Берестового. 1051 р. став митрополитом. Помер або зійшов з престолу до 1054, бо літопис не згадує про його участь у похороні Ярослава Мудрого. 1055 митрополитом був грек Єфрем.

Час написання: після 1037, бо згадується про церкву Благовіщення на Золотих воротах, побудовану 1037, та до 1050, бо мовиться про дружину Ярослава Мудрого Ірину, померлу 1050.

Жанр: Макарій - Іларіон виголосив при гробниці Володимира в Десятинній церкві. Академік Євген Голубинський - урочиста промова перед обраними людьми з нагоди свята після побудови якоїсь церкви. Професор Сергій Соловйов - послання до вел. князя Ярослава. Калугін - звичайна проповідь. Академік Михайло Грушевський - складене з циклів, кожний з яких має свій вступ і закінчення та творить окрему риторичну цілість.

Три частини: 1. Риторичне, але змістовне та догматично ґрунтовне протиставленння Старого та Нового Завіту. Стверджується вищість євангельського закону («благодати») над законом Мойсея («законом»). Аґар - Авраамова рабиня, образ закону, породила Ісмаїла, раба. Сара - вільна, Авраамова дружина, образ благодати, породила Ісаака, вільного (Бут. 16-17). Джерело благодати - Христос. Поширення християнської віри між народами землі, серед них і українським. «Віра благодатная по всей земли распростреся і до нашего язика руського дойде». Для нової віри потрібні нові народи, бо нового вина не вливають до старих бордюків. «І не вливають вина нового в старі бурдюки, а то бурдюки розтріснуться і вино розіллється та й бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде в нові бурдюки, тож одне й друге збережеться» (Мт. 9:17. Пор.: Мк. 2:22; Лк. 5:37).

2. Похвала Володимиру Великому за введення християнської віри в Україні. Кожна країна вихваляє свого апостола: Рим - Петра і Павла, Азія - Іоана Богослова, Індія - Тому, Єгипет - Марка.

Похвалімо ж і ми по силі нашій малими похвалами того, хто створив велике та дивне, нашого вчителя та наставника, великого кагана нашої землі, Володимира, онука старого Ігоря, сина ж славного Святослава.

Прийнявши хрещення, він став сином нетління, сином воскресіння, а потім хрестив і ввесь народ. Вся українська земля стала славити Христа з Отцем і Святим Духом. Ідолопоклонство відступило, запанувало Євангеліє. Князь Володимир порівнюється з імператором Константином Великим (Народився 274 або 289 р. У Мілані на початку 313 р. імператор оприлюднив едикт про становище християн.  Виховує дітей у християнському дусі. Скликає Вселенський Собор 325 р. в Нікеї і бере в ньому участь. Сам приймає хрещення 337 р. під час важкої хвороби. Помер 337 р.) Свідки благочестя Володимира Великого - Десятинна церква в Києві, син Ярослав, котрий продовжує батькову справу як Соломон Давидову.

3. Молитва до Бога від всього українського народу.

Головне джерело натхнення - Святе Письмо. Цитати, взорування думок, висловів, стилю, проповідничої техніки. Сліди знайомства з апокрифами (про чуда під час утечі святої родини в Єгипет, «Сказанія о древі крестном»), з житійною літературою (про знайдення хреста Господнього, про Нікейський собор). Найбільше зі святих отців впливає Єфрем Сирин. «Та що це (наслідування Єфрема) не було в кожнім разі виявом бідности власної інвенції, літературної безпомочности автор, показує друга половина «Слова», де автор був зданий на власні сили і не мав готових образів і взірців, і не міг себе чути свобіднішим. Якраз тут він ще сильніший, ще кращий, робить враження глибше і естетичніше. В сій частині, рішуче, маємо тільки загальний вплив манери і форми післязолотоустової доби» .

Порівняння і протиставлення. Бог ізраїльський - Бог християнський. Скрижалі і закон  - євангеліє і Христос. Закон - вода, благодать - молоко. Мойсей і пророки - Христос і апостоли. Образ закону - Сара, образ благодати - Аґар. Старий Завіт - місяць, Новий Завіт - сонце, Старий Завіт - тінь, Новий Завіт - світло, Старий Завіт - нічний холод, Новий Завіт - сонячне тепло. Український народ протиставляється юдейському, як Ярослав - Володимирові, Соломон - Давидові.

Риторичні звернення: «тебе ж, як звеличаємо, отче чесний ... Василіє», «Встань, о чесна голов, із гробу, встань, отряси сон».

Устань, чесна голово, з труни твоєї, отряси сон: бо ти не вмер, але спиш до загального воскресіння всіх.

Устань, ти не вмер, бо не годиться вмерти тому, хто увірував у Христа, життя всього світу.

Подивись на сина твого Георгія,..

подивись на благовірну невістку твою Ірину,

подивись на онуків та правнуків,

як вони живуть,

як їх охороняє Господь,

як вони тримають благовір’я за заповітом твоїм,

як учащають до святих церков,

як славлять Христа,

як поклоняються імени Його!

Ритмізація мови, особливо виразна завдяки паралелізмові сусідніх речень.

Провідна думка - особлива милість Божа над українським народом. Навернення інших народів здійснили апостоли, Україну навернуло безпосереднє ділання Самого Бога, Його благодати.

2. Творчість прп.Феодосія Печерського

Народився в с.Василькові неподалік від Києва між 1035-1038 рр. Батько великокняжий урядник. Молоді роки провів у Курську на Чернігівщині. На 13-му році втратив батька. Кілька разів намагався втекти до монастиря. Прийшов до Антонія близько 20 років. Постриг довершив Никон Великий. Бл.1062 висвячено на єромонаха, а невдовзі після відходу Варлаама до Свято-Дмитрівського монастиря - на ігумена. Завів суворий Студійський устав. Число монахів зросло до 100.

Часто говорив повчання, де пояснював правила монашого життя й заохочував до їхнього дотримання. Звертав пильну увагу на аскезу, якої сам був зразком. Щороку відходив на м’ясопусну неділю до самотньої печери й перебував там серед посту й молитви до квітної неділі. Картав князя Святослава за прогнання брата Ізяслава. Спершу князь засудив його на заслання, але перепросив і подарував навіть землю для побудови монастирської церкви. Помер 1074 р. Вже під 1168 р. Іпатський літопис називає його святим.

Безсумнівно автентичні 5 повчань до монахів, одне повчання до келаря (ключника), дві молитви. Сумнівні два повчання до монахів з іменем Феодора Студита, два повчання до народу руського, два повчання до Ізяслава. Автором останніх Голубинський і Шахматов вважали Феодосія грека.

Природні, досить коротка, прості, популярні. Мало абстрактних висловів. теми повчань - морально-практичні вказівки. Феодосій відзначає тодішні хиби монахів і мирян. Пройняті любов’ю, живим почуттям, сердечністью, теплотою, ревністю за добро ближніх. Проповідник картає, але робить це лагідно, приязно. Він радше просить, а не картає.

Багато висловів і образів зі Святого Письма, богослужбових книг. Найбільший вплив прп.Феодора Студита.

3. Климент Смолятич як письменник

Родом зі Смоленської землі. Євген Голубинський, Михайло Грушевський: Смолятич - родове прізивище. Мав сучасну київську освіту, школу й літературну манеру. Був схимником Зарубського монастиря. 1147 р. після смерти митр.Михаїла II завдяки князеві Ізяславу Мстиславичу обраний київським митропоилтом. Всіх єпископів на соборі 7 або 9. Проти виступили 3: смоленський, полоцький (греки) та новгородський (грекофіл). Поставлено в митрополити «мощами св.Климента, папи римського». Коли на престолі був Ізяслав, тримався на катедрі й Климент, але 1149, 1151, 1154 мав залишати Київ. 1161 Патріярх прислав митрополита Феодора, а по його смерти - іншого, і Климент не вступав більше на катедру.

Два твори певно належать Климентові: 1. Кілька відповідей у «вопросах Кирила». 2. Послання до Фоми пресвітера.

Сумнівне авторство 3. Слова про любов. 4. Слова на суботу сиропусну.

У посланні до Фоми пресвітера дві частини. В першій відкидає докори Фоми, котрий звинувачує в марнославстві, в тому, що Климент вважає себе філософом, що посилається замість Святого Письма на Гомера, Аристотеля, Платона. Клмент обстоює право не обмежуватся буквальним тлумаченням біблійних образів, а вдаватися до притч та інакомовлення. Друга частина містить тлумачення біблійних виразів, чимало з яких мають паралелі в інших джерелах. Викладає 16 прикладів необхідности алегоричного витлумачення біблійних сюжетів і притч.

4. Проповіді свт.Кирила Туровського

Народився в Турові бл.1130 р. Рано прийняв постриг. Вивчав і викладав Святе Письмо. Житіє свт.Кирила підкреслює його богословську освіту. Доведено, що він користувався грецькими творами в ориґіналі. Вже 1169 р. згадується  як єпископ. Поставлений на вимогу князя й міщан. Але 1182 р. єпископом Турова був інший. Отже, до того часу свт.Кирило помер або залишив катедру.

Професор Євген Петухов визнає належними Кирилові 8 проповідей на недільні свята від Квітної неділі до Неділі свв.отців I Вселенського собору. Тридцять молитов, два канони. «Притча о человічестій душі і о тіліси». «Повість о білоризці і о мнишестві». «Сказаніє о черноризцем чині».

У казанні на Вхід Господній до Єрусалиму описує урочистий перебіг подій і закликає слухачів приготуватися до духовної зустрічі Христа. Вхід до Єрусалиму витлумачено символічно, як духовне прийнятття Христа до «світлиці душі».

Проповідь на Великдень побудована на антитезі - смерть/життя. Відтворюється атмосфера радости й піднесення, що запанувала з повстанням Христа з мертвих. Наводяться численні посилання на новозавітніх авторів, а також на пророцтва Старого Завіту. Образність і ритмічна структура засвідчують вплив великодніх церковних співів. Протиставлення Старого й Нового Завітів подається в досить ориґінальний спосіб: «Тільки Петро й Іоан, вставши, побігли до гробу, й Іоан же швидше за Петра прибіг, але не ввійшов до гробу, доки Петро прийшов, увійшов перший до гробу й побачив покладені ризи. Цей не через острах не зайшов, прибігши, але через оглядання Боже й писання книг, бо вонв прообразують собою Старий і Новий Завіт: Іоан образ Старого Завіту, а Петро нового. Бо прийшов спершу Старий Завіт, за Писанням, сподіваючись Христа, але коли він прийшов, не ввійшов у віру в Нього; Новий же Завіт пізніше прийшов, але раніше в Христа увірував».  

Проповідь на Томину неділю («антипасху») поєднує широке порівняння весни в природі та Великодня з розмовою апостола Томи з Христом.  «Нині сонце, красуючися, у височінь підіймається та, радіючи, землю огріває, бо Сонце правди, Христос, з труни вийшло і рятує всіх, хто в нього вірує... Нині весна красується, оживляючи природу земну, і буйні вітри, тихо віючи, плоди умножують, і земля, насіння живлячи, зелену траву породжує, - весна - це красна віра Христова, яка через хрещення оновлює людську природу; буйні вітри - гріхотворні помисли, що через покаяння змінилися на доброчинні та живлять душекорисні плоди; а земля нашого єства, що прийняла слово Боже, як сім’я,.. породжує дух спасіння».

Проповідь на неділю 3, жінок-мироносиць починається зі зворушливого плачу Богородиці коло хреста.

Все створіння співчуває мені, сину, бачуча, як Тебе забито несправедливо! Горе мені, дитино моя, Світло і Творче створіння! Що мені зараз оплакувати: чи осміяння Твоє? чи поличники? чи удари по плечах? чи обпльовування Твого святого лиця? - що Ти їх прийняв від беззаконних за добро. - Горе мені! Тебе, неповинного, знечещено, та Ти на хресті прийняв смерть!.. Небо вжахнулося з земля здригнулася... Бачу Тебе, мила дитино, на хресті завислого, без подиху і без зору...

На допомогу їй приходить Йосиф Ариматейський, котрий виблагав у Пилата тіло Спасителя й поховав його теж із плачем.

Сонце незахідне, Христе, Творче всього і Господе створіння! Як доторкнуся до найчистішого Тіла Твого, якого не торкаються й небесні сили, що служать Тобі зі страхом? Яким серпанком огорну Тебе, що огортаєш туманами землю та покриваєш небо хмарами? Які пахощі виллю на Твоє святе тіло, якому дари з пахощами приносили перські царі? Яких надгробних пісень заспіваю з нагоди Твоєї смерти, Тобі, якому в небесах невпинно серафими співають?

Далі оповідається про мироносиць, до котрих звертається з промовою ангел. Закінчується проповідь похвалою праведному Йосифові, написаною на взірець акафіста.

Слово на неділю 4, розслабленого використовує історію зцілення розслабленого (паралізованого) при Силоамській купелі в Єрусалимі (Ін. 5:1-15). Автор повертається до старозавітньої історії гріхопадіння та гріхів праотців, що їх прийшов зцілити Христос, раз у раз посилається на Старий Завіт. Але основа проповіді - діалог Спасителя й розслабленого.

Проповідь на неділю 6, про сліпого (Ін. 9: 1-38)звернена до юдейських книжників і фарисеїв, членів синедріону, котрі не повірили в Христа.

Проповідь на Вознесіння Господнє (Лк. 24: 36-53. Пор.: Діян. 1:1-12) створює алегоричну картину радощів на небі від очікування приходу Спасителя. Співучасники тих радощів - праотці Адам і Єва, патріярхи, пророки. «Святих же пророків і преподобних праведників з Собою на небеса в святе виводить місто...».

Проповідь на неділю 7, святих отців Першого Вселенського собору в Нікеї 325 р. присвячується перемозі над аріянством. 318 отців собору тут порівнюється з вояками. Аріянство - найнебезпечніша єресь за дві тисячі років. Знижувала Ісуса Христа до створіння Бога Отця. Основні моменти вчення:

1. Лоґос мав початок свого буття.

2. Лоґос походить не з істоти Отця, але Він створений з нічого з волі Отця.

3. Лоґос має до-світове й до-часне буття, але зовсім не вічне; Він є творіння, не справді Бог, але відмінний з істоти від Бога Отця.

4. Хоча Син з істоти є творіння, однак перед іншими творіннями має перевагу: після Бога Він має найвищу гідність; через Нього Бог усе створив, як і самий час. Бог передусім створив Сина. Між Богом і Лоґосом є безмежна різниця, між Лоґосом і творіннями - лише відносна.

5. Якщо Син називається рівним Отцеві, то це слід розуміти, що з благодати й доброї волі Отця Він стався таким - Він усиновлений Син.

6. Його воля як створена первісно також була відозмінювана - однаково здатна (спрямована) і до добра, і до зла. Він не є незмінний; тільки через спрямування Своєї волі Він зробився безгрішним і добрим. Його прослава є здобуток Його святого, наперед побаченого Богом життя.

Докори Арієві ритмізовано:

«Почуй, Арію,

нечестива душе,

безголовий звірю,

нерозкаяний чоловіче,

новий Каїне,

другий Юдо,

тілесний демоне...» (і так 16 речень).

Похвала названий у повчанні поіменно отцям I Вселенського собору подається в формі акафістового вірша.

Ви є непоборні фортеці, всі, хто до вас вдається під захист, будуть порятовані; ви непохитні стовпи, що розбившись об них усі єретики гинуть. О богоблаженні наші вчителі! Світильники світові, наставники заблудлих, проводирі осліплих на душевні очі, поручателі за каянників до спасіння, безсрібники-лікарі, боговчені цілителі душ і тіл, рятівники ображених і скорі помічники тим, хто в біді...

Використано невідомим грецьким історичним твором про Нікейський собор.

Під іменем Кирила вміщуються також два твори, стилістично несхожі на попередні проповіді. Проповідь на неділю 5, про самарянку ((Ін. 4:5-42) коротша за обсягом і розвиває думку про навчальну місію Церкви. Нагадується, як Савська цариця приходила слухати Соломона премудрого (3 Цар. 10:1-13). Автор звертається до присутніх з напученням:

Скільки ж і вас приходить до церкви, змушуйте приходити й тих, хто не ходить... Спитаю ж вас, і ви мені скажіть: коли б золото чи срібло я повсякдень роздавав би або мед чи пиво, чи ж би ви не приходили самі й некликані, і один одного б випереджали? Я ж нині слова Божі роздаю, кращі за золото й коштовне каміння та солодші за сед і сить, ви ж позбуваєтеся їх, не приходячи до церкви.

В проповіді на неділю 8, Зіслання Святого Духа, коротко та ясно оповідається про бажанння Боже врятувати проповіддю грішників.

Пояснюючи свято, Кирило Туровський намагався подати його переносне значення, при тому нераз знаходимо чимало довільности. Щодо змісту - панегіричні слова. Не пояснює догматичних чи моральних наук. Кожна проповідь складається зі вступу, головної теми й закінчення, але жодна частина не розвинена. Початок - переважно загальна сентенція або натяк на євангельську подію. Перехід до головної теми є досить штучний. Стиль високо поетичний. Повно порівнянь, риторичних запитань і вигуків, діялогів, повторів, інших фіґур. Буває, що ціле повчання перетворюється на один довгий поетичний період. Інші повчання (про розслабленого) - форма діялогу. Найбільше поезії містить слово на неділю Фомину - «вершок красоти й артизму творчости» Кирила Туровського (Михайло Грушевський).

5. «Повчання» Володимира Мономаха

Народився 1053 р. за життя Ярослава Мудрого. Син Всеволода, улюбленого сина Ярослава Мудрого, і доньки грецького імператора Константина Мономаха. Князював у Ростові, Смоленську, Чернігові. Брав участь у війнах з полоцькими князями, з Олегом Святославччем (захищає батьківський стіл у Чернігові).

1093 р. помер великий князь київський Всеволод. Володимир не займає батьківського престолу, сам послав кникати князя Свчтополка Туровського і лишився його союзником. Кияни ж воліли Володимира Мономаха. Бере участь у битві біля Стугни 20 травня 1093 р. 1094 р. добровільно відступає Олегові Святославичу Чернігів, сам їде до Переяслава. 1096 р. провадить війну з Олегом Святославичем. Лист до нього. З’їзд у Любечі. Обстоював виконання його ухвал. Захист від половців.

1113-1135 князював у Києві. Розквіт міста. Законодавство. Будуються Михайлівський і Видубецький монастирі. «Повість временних літ». Переклади, житія.

Помер 19 травня 1125 р. Тіло покладене в Софійському соборі.

«Повчання» збереглося в Лаврентіївському літописі під 1096 р., де розриває зв’язаніий текст про походження половців. Три частини: власне «Повчання», автобіографія, лист до князя Олега Святославича. Обстоює необхідність зберігати традиційний політччний устрій, триматися своїх уділів. Проповідує поміркованість у всьому: в ставленні до підлеглих, залежних, слабших.

Моделює ідеал князя: взаємна поступливість, працелюбність, невпинні сумісні походи, обережність, покора, повага до прав молодших. Рицарська етика сполучається з церковною. Рясне цитування Святого Письма, особливо псалмів.

Особливу увагу звертає на поведінку в поході:

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і на ніч лише з усіх сторін розставивши довкола себе воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши все через лінощі, бо знагла людина погибає.

6. «Повчання» Серапіона

Серапіон: киянини, чернець, потім архимандрит Києво-Печерського монастиря (десь з 1238 р.).

Єпископ Володимир-Суздальський (1274-1275).

Збереглося п’ять слів. Перше написане в Києві. Провіденційне трактування історії. Навала як кара за гріхи. Очищення від гріхів, каяття - запорука звільнення від земного ярма, чужоземного панування. Виразна картина навали: «кров отців і братів наших, як велика вода, напоїла землю наших князів, зникла міць воєвод, наші сміливці сповнилися страху й потікали, безліч братів і дітей наших загинула, багатство наше зникло у вогні, працю нашу успадкували погани, земля наша чужземцям стала за набуток, на наругу були ми тим, що живуть довкіл нас, на посміх були ми ворогам нашим».

Проблематика головним чином морально-етична, картаються людські вади й гріхи. Посилається на Біблію, рідше на інші літературні джерела. Стиль відзначається стислістю, логікою. Композиція струнка, відсутні зайві деталі. Топіка традиційна, ораторські прийоми. Мова ритмізована:

Не плінена ли бисть земля наша?

Не взяті ли биша гради наша?

Не вскорі ли падоша отці і братья наші трупієм на землю?

Не ведені ли биша жени і чада наші в плін?..

7. Творчість Григорія Цамблака

Біографія. Небіж митрополита Кипріяна – батько Григорія Цамблака був братом митрополита. Походив з Балкан. Народився 1364 р. А 1389 р. Сербія програла битву на Косовому полі.

1371 р. коаліція слов’ян, волохів і мадярів намагалася протидіяти султанові Мураду. Об’єднане військо було розбите на р.Мариці. Південна Сербія перейшла під владу султана. Тоді король Лазар зібрав велике військо – 80 тис. чоловік – і одержав часткову перемогу. Але турки мали втричі більше військо. 15 червня 1389 р. відбулася велика битва на Косовому полі в Південній Сербії. Серби билися самовіддано. Один юнак увірвався до намету султана Мурада й забив його. Однак царевич Баязид перебрав командування турками й досягнув перемоги. Король Лазар був захоплений у полон і страчений. Більша частина Сербії була захоплена турками. Лише невелика частина Північної Сербії (Подунав’я) ще до 1459 р. існувала на засадах васального князівства.

Григорій перебував у Болгарії, котра 1185-1186 рр. відновила свою незалежність від Константинополя. Церква Другого Болгарського царства мала за свій центр Тирново, де перебували патріярхи. З 1375 р. патріярхом був св. Євтимій Тирновський. Він багато працював над виправленням церковних книг, згуртував довкола себе цілу школу письменників і сам написав кілька творів – житія болгарських святих, похвальні слова, послання. Григорій згадує, як він був свідком зустрічі свт. Євтимія та митрополита Кипріяна. 

1393 р. точилася війна болгар з турками. Свт. Євфимій під час перебування царя на війні очолив болгарську державу. Він сміливо вирушив у турецький табір, щоб просити про милосердя для болгарського народу. Султан був захоплений його мужністю й відпустив з миром. Але після взяття Тирнова турки засудили Євтимія до смерти, заміненої на довічне заслання у Фракії. Рік смерти Євтимія невідомий.

Григорій Цамблак пережив потужний вплив особи свт. Євтимія. З Болгарії юнак вирушає на Афон, а потім до Константинополя. 1401 р. константинопольський патріярх посилає Григорія у посольство до молдавського господаря Олександра Доброго. Метою посольства було залагодження конфлікту, що виник у зв’язку зі спробою унезалежнення Церкви Молдови від Царгороду й найменування єпископа Йосифа митрополитом Сучавським.

Григорій, напевне, подорожував морем і прибув до порту Білгород (Акерман) – одного з трьох головних портів, до якого вів з центральної Європи та Львова торговельний шлях – “Молдавська дорога”. Очевидно, тоді він зустрівся з культом грецького купця Іоана, мощі котрого перебували в Білгороді. Звідти суходолом він потрапив до Сучави. Направлений захищати повноваження Царгорода, Григорій стає на бік молдавської церкви, котра прагне більшої незалежності, й на кілька років лишається проповідником кафедрального собору в Сучаві.

Молдова стала незалежним князівством незадовго до прибуття туди Григорія, 1359 р. Раніше вона перебувала в складі Великого князівства Київського, потім – Галицько-Волинського князівства. Тоді-то було прийнято церковнослов’янську мову як мову Церкви і книжності. А потім Молдову захопили татари, з-під влади яких країну визволив король Людовік Угорський, перетворивши її на своє намісництво.

З 1400 р. починається тридцятирічне перебування на молдавському троні господаря Олександра Доброго. 1402 р. господар Молдови разом з архиєпископом Йосифом наказав перенести з Білгороду до Сучави мощі мч. Іоана Нового й проголосив його покровителем Молдови.

1406 р. Григорій вирушив до Москви, щоб зустрітися з дядьком Кипріяном. Але над Неманом від дістав звістку про смерть митрополита. Тоді Григорій повертається на Балкани і їде до Сербії, до Дечанського монастиря, де два роки служить ігуменом. Там створюється житіє та похвала св. Стефана Уроша ІІІ Дечанського – покровителя монастиря.

1409 р. Григорій Цамблак перебуває в Києві, де виголошує жалобну проповідь на прославу св. Кипріяна. На терені Великого князівства Литовського провадить інтенсивну церковно-організаційну та літературну діяльність. Зрештою з волі великого князя Вітовта обирається київським митрополитом 1415 р. У той час у Москві перебував митрополит Київський Фотій.

Після спалення Києва ханом Едигеєм, 1416 (1418?) р. переніс митрополію до Вільна.

Приїздив на Констанцький собор 1418 р. У перебільшеному описі Ульріха фон Ріхенталя йдеться про 300 чоловік почту митрополита, серед яких були єпископи й представники Молдови, Волощини, Орди, Новгороду й багатьох руських міст. Незабаром відбулося урочисте привітання Григорія собором. З цієї нагоди митрополит виголосив там промову, точніше, було прочитано її латинський переклад. Збереглися і латинський переклад, і церковнослов’янський ориґінал.

За кілька днів митрополит був прийнятий на урочистій аудієнції папою Мартином V. Вітаючи папу, Григорій Цамблак звернув увагу на шкоду, що її завдає поділ Церков, і закликав дбати про єднання канонічним шляхом, через рішення соборів.

Після повернення до Кракова сліди зникають. Припускають, що помер в Києві взимку 1419-1420 рр. Можливо, від епідемії.

Проповідницькі твори: сповідання віри при посвяченні в митрополити, дві промови на соборі в Констанці, похвали Кипріянові, Євтимієві Тирновському, великомученику Димитрію, великомученику Георгію, пророкові Іллі, проповіді на Вхід Господній до Єрусалиму й Усікновення глави Іоана Хрестителя, «Бесіда про милостиню та жебраків», «Бесіда про піст і сльози».

Проблематика творів безпосередньо не пов’язана з актуальними подіями, але врешті решт мотивується ними. Мотив мучеництва - провідний. З недавніх історичних постатей привертає увагу Євтимій Тирновський. Найвідоміший твір Григорія Цамблака «Слово похвальне на честь св. Євфимія».

Перебуваючи в Києві 1409 р., виголошує там «Слово надгробне митрополитові Кипріяну». Воно звернене до слухачів, які добре знали спочилого. Вихваляючи здобутки спочилого, Григорій прославляє його як визначного церковного діяча сучасності.

Перед загорозою турецької експансії по-новому ставить питання про стосунки Заходу й Сходу. В Констанці 1418 р. закликає до чесної дискусії, до відновлення єдности, стверджує ідею мирного діалогу Церков. Він закликає відійти від богословських спекуляцій і повернутися до духовного досвіду. Підставою для розмови повинні бути твори Отців Церкви.

Стіль орнаментальний. Мова часто ритмізуєтся. Використосуються анафори: «Вночі ж турбота тебе з’їдає: як малою ціною багато здобути, як звідусюди двоскатні й трискатні споруди збудує, як дітям майно поділить, як сам накопичення й лани здобуде, як сади насадить, як стада й отари примножить, як корабель устаткує, як вдалу куплю здійснить, як у далекі плавання піде».

Цикл мінейних і тріодних проповідей Григорія відзначається небувалою в Русі повнотою, охоплюючи всі значні свята року. Він не мав аналогів у попередніх слов’янських літературах.

Comments