1. Якою є щоденна релігійність в Україні? - Реальним виміром повсякденної релігійности кожного з нас є ставлення до ближнього. Чи вміємо ми посміхатися один до одного? Чи здатні бути чуйними й жертовними? Чи вміємо ми любити – по-справжньому, а не ховаючи брак любови за маніфестацією сексуального потягу? Коли ми замислимося над цими питаннями, то зрозуміємо, наскільки поверховою, формальною є релігійність більшости українців. Її проблем не приховаєш великодніми натовпами при освяченні пасок. 2. І чому багатьом людям здається, що їм тепер легше Бога шукати не у самій церкві як в інституції? - Інституція завжди насторожує і відчужує. Церква інституціювалася, аби гідно здійснювати своє служіння в суспільстві. Але відтоді вона постійно мусить захищатися від небезпеки асимілювання суспільством, уподібнення до світських установ. Не завжди це вдається. Конформізм ієрархії, колаборування з владою, прагматизм духовенства обертаються неминучими втратами. Але є й інший бік згаданої Вами проблеми. Слід пам’ятати: «Царство Небесне здобувається силою» (Мт. 11:12). Хибне, однобічне сприйняття Церкви як заглибленої у власні проблеми інституції, може бути лише спокусою, зумовленою поверховістю духовних шукань. Варто бути наполегливим, мужнім, аби позбавитися цієї поверховости й відкрити справжню природу Церкви як унікального знаряддя Богопізнання. 3. Як можемо з цим щось робити, закликати людей? - Закликами нічого не зміниш. Церква мусить дбати про захист власної ідентичности, духовної свободи. Свобода ж передбачає граничну незалежність від зовнішніх впливів. І духовенство, і миряни покликані давати приклад внутрішньої свободи, що зростає на повсякчасному переживанні присутности Христа в нашій дійсності. Через Євангеліє, через церковні таїнства нам дається невичерпне джерело натхнення. Слід лише навчитися користуватися з нього. 4. Яке місце мирян у Церкві загалом. - На жаль, дуже різне. Адже
мирянин може бути і бабусею в білій хустині, що непомітно ховається біля стіни,
і багатим спонсором, котрий по-архиєрейському вітається з предстоятелем,
приймаючи незліченні нагороди, вигадані навмисне для задоволення пихи. Тому
варто говорити і про розширення форм активної участи мирян у парафіяльному
житті, і про захист Церкви від деспотичного втручання в її розвиток
високопосадовців і магнатів. Опубліковано: Український журнал (Прага). - 2014. - № 11-12. - С. 18. |
Інтерв’ю >