Тема 01. Суспільно-культурні виміри епохи Середньовіччя


Держава П’ястів

Вже 1113 р., розпочинаючи опис слов’янських племен, літописець зазначає: «Бысть языкъ Словенеск от племени же Афетова, нарѣцаємѣи Норци, иже суть Словенѣ… От тѣхъ Словенъ разидошашася по земьли и прозвашася имены своими, кде сѣдше, на которомъ мѣстѣ… Словѣне же ови, пришєдшє и сѣдоша на Вислѣ и прозвашася Ляховѣ, а от тѣхъ Ляховъ прозвашася Поляне Ляховѣ, друзіи Лютицѣ, инии Мазовшане, а иніи Поморяне».

«Ляські поляни», як називає їх літописець, на відміну від наддніпрянських полян, замешкували Великопольське Поозер’я - землі над північному заході сучасної Польщі, в середній течії Варти (правої притоки Одри, на якій знаходяться Ченстохова, Сєрадз, Познань, Гожув Великопольський). Назва племен походить, швидше за все, від характеру їхнього господарювання: обробляння полів, часто на місці вирубуваних лісів. Вже на межі VIII та IX ст. на Горі Леха в районі Ґнєзна утворюється місце культу, де могли відправлятися загальноплемінні церемонії. За популярною теорією, Ґнєзно й стало першим центром державотворчих процесів у полян. В усякому разі, це місто по прийнятті християнства стане загальнопольським церковним адміністративним центром.

Легендарним засновником династії вважається П’яст Хотишкович, роки життя якого встановлюють між 735 і 861 рр. - селянин, чи то орач, чи колісник. Він нібито зумів об’єднати західних полян і був визнаний ними на вічі за князя. Його єдиний син Зимовит (Siemowit або Ziemowit) втратив батька в 14 років і успадкував його владу. Його життя обмежують 861-892 роками. А вже син Зимовіта князь Мешко I об'єднав під своєю владою  Велику Польщу, Мазовше, Силезію, Помор'я.

Історично достовірні відомості починаються власне з Мешка І. Він народився між  922 і 945 рр., а помер 25 травня 992 р. Його вважають за фактичного творця Польської держави. 965 р. Мешко одружився з чеською князівною Дубравкою (Dąbrówka), донькою князя Болеслава І. Вона була християнкою (перші чеські вельможі хрестилися ще 845 р., а з 863 р. у Великоморавському князівстві діяла місія святих Кирила і Мефодія). Чи то за наполяганням Дубравки, чи згідно з укладеною з чехами угодою Мешко І хрестився 966 р. й розпочав навернення на християнство своєї держави. Швидше за все, князь Мєшко І приймав хрещення від місіонерів із Реґенсбурґа (Ratyzbonу), тогочасної столиці Баварії та Східно-Франкського королівства. Попри чеське посередництво, Прага на той час ще не була церковно-адміністративним центром. Реґенсбурґська ж дієцезія виступала материнської Церквою для чеських земель.

На півдні сучасної Польщі у верхів’ях Вісли жило плем’я віслян. В IX ст. вони створили племінну державу з центром у Кракові (Вавелі). Але вже наприкінці ІХ ст. віслян завоював князь Великої Моравії Святополк І. На той час Велика Моравія прийняла християнство від святих Кирила і Мефодія. Вісляни навертаються на християнство, можливо, східного обряду. За сто років віслян відвоювала держава П’ястів. Принаймні з 1000 р. тут знаходиться резиденція єпископа.

Поєднання Великопольщі та Малопольщі (так згодом стали називати землі віслян) відбулося завдяки синові Мєшка І та Дубравки – Болеслава І Хороброго (Bolesław I Chrobry; 966 або 967 — 17 червня 1025). Він успадкував княжу владу по батькові 992 р., а 1025 р. був проголошений королем. 999 р. Болеслав приєднав Краківську землю до своєї держави. У війнах зі Священною Римською імперією він зумів відстояти незалежність Польщі. На кілька років він запанував над Чехією, а після смерти Володимира Великого вирушив на Русь, запрошений його зятем, убивцею Бориса і Гліба Святополком «Окаянним». Йому вдалося розгромити військо Ярослава Мудрого й захопити Київ. Але кияни вчинили бунт, і Болеслав був змушений залишити Русь. Та він продовжував утримувати західноукраїнські («червенські») міста на лівому березі Західного Бугу до 1030 р.

Під опіку Болеслава І подався празький єпископ Войцех (Адальберт). Він вирушив на північ, де тоді жило плем’я прусів, язичників, аби проповідувати їм християнство. Король пропонував йому на допомогу військовий підрозділ, але Войцех відмовився. 41-річний Войцех загинув: голову йому стяв поганський жрець, а пруси підняли тіло на списах. Король викупив тіло Войцеха (віддав стільки золота, скільки воно важило) і переніс до кафедрального собору в Ґнєзні. 1000 р. до Ґнєзно прибув імператор Оттон І. За його посередництвом Болеслав подбав про надання ґнєзненській кафедрі статусу архиєпархії. Таким чином Церква на терені Польщі набуває централізованої структури.

Польща прийняла християнство західного обряду, літургійною мовою якого в ті часи була латина. Літургійна мова стає державною, на певний час – єдиною книжною мовою. Поширюються Святе Письмо в перекладі блаженного Єронима Стридонського («Вульгата»), корпус богослужбових книг, окремі повчальні та катехитичні тексти. Єпископські резиденції та монастирі стають головними носіями писемної культури.

Але вже наступник Болеслава, Мєшко ІІ (1025-1034) був змушений відмовитися від королівської корони. Втрачена Померанія, землі між Віслою та Бугом. За часів Казимира І (1037-1058) вибухають язичницькі повстання. Чехи анексують Сілезію, захоплюють мощі святого Войцеха. 1138 р. запроваджується сеньйорат - державний устрій, за яким правителі з роду П’ястів мали розподіляти між собою правління польськими землями. Але це не запобігло дальшому наростанню розбрату. Німецькі держави здійснювали експансію на польські землі. А з півночі нападали пруси та ятвяги.

Син київської княжни Олени Ростиславівни Конрад із династії П’ястів (Konrad I Mazowiecki, 1187 —  1247) утворив 1207 р. окреме князівство на землях мазовшан - племені, яке жило на низинних землях над Віслою, Нарвою і Західним Бугом. Ці землі потерпали від нападів сусідніх поганських племен - прусів і ятвягів. В пошуках союзників князь запросив на ці землі Тевтонський орден. Цей духовно-лицарський орден утворився на Близькому Сході під час хрестових походів. Коли ж хрестоносці мусили залишити Палестину, рицарі переселилися в Трансильванію. Король Угорщини Андрій ІІ розраховував на їхню допомогу в протистоянні половцям. Однак невдовзі він був змушений позбутися свавільних рицарів. І тоді 1225 р. надійшло запрошення від князя Конрада. Хрестоносці 1232 р. прибули над береги Вісли й спорудили там першу фортецю, на місці якої виросло місто Торунь. Почалося просування на землі безжально винищуваних прусів. Столицею ордену стало місто Марієнбурґ (Malbork). 1308 р. хрестоносці захопили Ґданськ, винищивши все слов’янське населення. До кінця ХІІІ ст. Тевтонський орден став потужною державою. Він захопив Прусію, Східне Помор’я, а по об’єднанні з Ливонським орденом поширив свою владу на Ливонію (нинішні Латвія та Естонія).

Князь Владислав І Локетко (1260-1333) зумів об’єднати частину польських земель і 1320 р. коронувався в Кракові. Його молодший син Казимир ІІІ Великий (1310-1370) - останній представник П’ястів. Коронований після смерти батька, 1333 р., він унормував стосунки з Чехією та орденом хрестоносців, закріпив союз з Угорщиною. Протягом 1340-1349 рр. Казимир Великий приєднав до Польщі більшу частину Галицько-Волинського князівства, ґарантуючи збереження давніх звичаїв і культурно-релігійної самобутности Руси. Він узяв під охорону королівських законів єврейські громади, чим стимулював переселення євреїв із країн, де вони стали об’єктом дискримінації (Іспанії, Португалії) до Польщі. Його титул: «z Bożej łaski król Polski i Rusi, prawy dziedzic i pan ziem krakowskiej, sandomierskiej, sieradzkiej, łęczyckiej, kujawskiej, mazowieckiej, dobrzyńskiej, Księstwa Pomorskiego».

Дбаючи про зміцнення столиці, Казимир завершив спорудження кафедрального собору на Вавелі – пагорбі на лівому березі Вісли в Кракові. 1364 р. він засновує Краківську академію: «studium generale». Це був другий після празького університет у Центральній Європі. Фактична його діяльність почалася 1367 р. Навчання здійснювалося на трьох факультетах: вільних наук, медицини, права.  Академія будувалася за зразком італійських університетів (зокрема, Болонського університету), тісно пов'язаних із державою, де чільне місце займали юридичні факультети, але не було богословського факультету (на відміну від Празького університету, заснованого за зразком Паризької Сорбонни та підпорядкованого Церкві). Казимир дбав насамперед про виховання юристів, здатних здійснювати адміністрування державою. Студенти Академії наділялися низкою привілеїв, звільнялися від мита й податків.

Наступник Казимира Великого, Людовик Угорський, не виявляв зацікавлення академією. Тому її діяльність після Казимирової смерти 1370 р. завмерла. Академію встигли закінчити лише шестеро студентів вільних наук.

Династія Ягеллонів

Експансія Тевтонського ордену змусила язичницькі племена Прибалтики - аукштайтів, жемайтів, ятвягів, куршів - об’єднатися для протистояння їм. У 1230-1240-і рр. Міндовг згуртував ці племена у Велике князівство Литовське. До нього долучилася частина білоруських земель. За його наступників, Ґедиміна, Ольґерда й Кейстута, майже всі білоруські та українські князівства увійшли до складу Великого князівства Литовського. Столицею стало Вільно - місто,  вперше згадуване за часів Ґедиміна.

Протистояння Тевтонському ордену стимулювало пошук союзників. 1385 р. в містечку Крево (нині село неподалік від Гродна в Білорусі) укладається угода про союз (унію) між Польщею і Литвою. Нащадок Ґедиміна Ягайло (1362-1434) зобов’язується прийняти католицьку віру, зробити її державною, використовувати скарбницю Литви для загальних потреб, сприяти поверненню відібраних у Польщі та Литви земель, підпорядкувати єдиному королеві всі підвладні йому землі. На початку наступного, 1386 р., Ягайла обирають королем Полщі. Він приймає хрещення з іменем Владислав і одружується з 12-річною Ядвігою, коронованою 1384 р. на польський престіл. Королівська корона визнається спадковою. Папа Іван Павло ІІ 1997 р. канонізував королеву Ядвігу як «матір трьох народів».

Династія Ягеллонів приймає під свою владу величезну державу, що сягала від Балтійського мало не до Чорного моря. Давні суспільні еліти Литви та Русі одержали шляхетські привілеї. Боротьба окремих удільних князів проти підпорядкування королеві завершилася поразкою.

Об’єднані сили Польсько-Литовської держави зуміли дати відсіч хрестоносцям.  1410 р. сталася вирішальна битва під Ґрюнвальдом, у якій брали участь 27 тисяч хрестоносців і 39 тисяч з боку польсько-литовсько-руського війська. Військо Тевтонського ордену очолював Великий Магістр Ульріх фон Юнгінген, а польсько-литовсько-руське - король Владислав Ягайло. Перемога у Ґрюнвальдській битві дозволила підписати 1411 р. Торунський мир, за яким орден повертав захоплені раніше землі й виплачував контрибуцію. Війну з хрестоносцями описав Генрик Сенкевич у романі «Хрестоносці» (1897-1900), екранізованому 1960 р.

Сам Владислав Ягайло не вмів ані читати, ні писати. Але саме з ним пов’язується відновлення Краківської академії як університету 1400 р. Це стало можливим завдяки клопотанню королеви Ядвіґи перед папою римським. Крім факультетів вільних наук, медицини й права було відкрито богословський факультет. Його утримання забезпечувалося особистими внесками королеви. Нагляд над університетом здійснював краківський єпископ. Університет мав самоврядування й власне судочинство. Вперше в Європі 1406 р. в ньому відкрили кафедри математики й астрономії. Серед студентів був Миколай Копернік.Тому 1817 р. університетові було надано ім’я Ягеллонського (Uniwersytet Jagielloński).

Династія Ягеллонів зберігає за собою корону до 1572 р. Її правління характеризується відносною стабільністю державного розвитку, зокрема, упорядкуванням міського життя на засадах Маґдебурзького права - системи міського самоврядування, сформованої в Маґдебурзі (Саксонія) 1188 р. Місто очолював виборний війт. Йому допомагав маґістрат, у якому повноваження були розподілені між радою на чолі з бургомістром і лавою на чолі з війтом. Маґдебурзьке право реґулювало діяльність ремісничих цехів, купецьких об’єднань, торгівлю, спадкування.

Романський стиль

Романський стиль утвердився в європейському мистецтві в Х-ХІ ст. Вже сама назва  l'art roman, запропонована в 1820 р. французькими дослідниками Середньовіччя Шарлем де Жервілем та Арсісом де Комоном (Charles de Gerville, Arcisse de Caumont), маніфестує провідну тенденцію стилю: настанову на плекання вишуканої простоти мистецтва Римської імперії.  Серед особливостей романського стилю називають:

- емоційний характер;

- єдність різних видів мистецтва, серед яких провідне місце належало архітектурі;

- теоцентризм;

- релігійний характер мистецтва;

- імперсональність.

Найбільше романський стиль пов’язують з архітектурою, для якої властива масивність, зовнішня суворість, простота форм і раціональність споруд. В цих спорудах типовими стають круглі арки, товсті стіни з масивними кам’яними блоками. Вони ощадливі на оздоби, переважно розраховані на потреби оборони. Вікна малі, вузькі, розташовані високо, закінчуються півколом. Всередині панує півморок.

На польських землях спершу воліли використовувати за будівельний матеріял дерево, лише найважливіші споруди зводили з каменя. З кінця ХІІ ст. зростає цікавість до цегли - особливо в реґіонах, бідних на камінь. Використовували вапняний або вапняно-глиняний розчин. Вітражі були рідкісними й переважно скромними. Вікна закривали зеленкуватими дисками з товстого скла, переплетеними свинцем.  В храмовому будівництві з’являється тип базиліки з високою головною навою і нижчими бічними.

Романська архітектура поширилася в Польщі швидко, що було пов'язане з початками державності. Звідси її суворіша і простіша форма –це переважно невеликі криті церкви з простим пресвітерієм. В ХІ ст. споруджується бенедиктинське абатство в Тиньці, на вапняковому Монастирському пагорбі над Віслою. В його центрі - тринавна базиліка. Монастир обростав новими будівлями, руйнувався напасниками, відбудовувався. Він став одним із найважливіших осередків духовного життя Малопольщі. Зразком романського стилю може бути церква св. Андрія в Кракові, на Вавелі.

Для живопису й скульптури властиві простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, різкі кольорові ґами. Композиція підпорядкована ієрархічній засаді: розмір фігур залежить від значущості зображуваних персонажів. Складки одягу рівнобіжні. Використовується фресковий живопис - малюнки на стінах, на мокрому тиньку. Зустрічаються також мозаїки, вітражі. Книги ілюструються малюнками - мініатюрами. Спершу окреслюється контур, потім він розфарбовується. Зустрічаються геометричні орнаменти, коси, декоративні тваринні мотиви.

Для романського стилю в літературі було властивим підпорядкування форми дидактичній меті. Тексти були переважно латиномовні й спиралися на біблійну основу. Жак ле Ґофф так характеризує ментальність середньовічної людини: «Звичайно, і в ранньому середньовіччі безпосередньою метою людського життя і боротьби були земне життя, земна влада. Однак цінності, в ім'я яких люди тоді жили і боролися, були цінностями надприродними - Бог, місто Боже, рай, вічність, нехтування марнотним світом і т.д. ... Культурні, ідеологічні, екзистенційні прагнення людей були звернені до небес».

Ґотичний стиль

Ґотичний стиль опановує європейське мистецтво, починаючи з середини ХІІ ст. Його назва походить від германського племени ґотів і позначає витіснення давніх римських традицій естетичними запитами варварських народів, що перемогли майже на всьому обширі Європи. Ґотику вирізняє нестримна спрямованість вгору всіх форм і структурних елементів. Її образним рішенням притаманна активно спрямована дієвість і величезна сила навіювання.

Характерними рисами цього стилю вважаються:

-  символіко-алегоричний тип відображення дійсності, верховенство архітектури в системі мистецтв;

-  культове призначення мистецтва;

-  релігійна тематика (співвіднесення з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами);

-  інтерес до людських почуттів, повернення до індивідуальності;

-  каркасна система побудови соборів, розкішний декор споруд, скульптурне оздоблення;

-  величні та витончені інтер’єри, вишукані орнаменти, кам’яне мереживо різьби, стрілчаті склепіння, кольорові вітражі у вигляді стрілчатих арок.

Ґотичний стиль дістався Польщі в першій половині ХІІІ ст. завдяки монахам-цистерціянцям. Цей орден виник у Франції 1098 р. в перебігу руху віднови монашого життя. В його архітектурних спорудах закріпилися ґотичні риси. У Польщі цистерціянці збудували близько 30 монастирів, деякі з яких відіграли важливу роль у суспільному й культурному житті країни. До цього ордену належав автор «Польської хроніки» Вінцент Кадлубек (бл. 1150-1223). Елементи ранньої готики використано вже у 1214 р. в цистерціянській церкві у Тшебниці (склепіння у східній крипті та під галереєю) та у монастирських церквах у Єнджеюві з 1210 р. та Копживниці.

Спричинився до розвитку ґотичного стилю орден хрестоносців. Їхні споруди будувалися з цегли через брак каменю, а нові форми надихалися англійською архітектурою.

Є версія, нібито термін «ґотика» вперше вжив Рафаель, доповідаючи папі Леву Х (1513-1521) про будівництво собору святого Петра: так він хотів окреслити варварський характер архітектури, не подібної до попередньох, римської, взоровної на атичності.

Ґотичне мистецтво переважно культове за призначенням і релігійне за тематикою, співвідноситься з вічністю. Воно актуалізує весь комплекс середньовічних знань, складних і суперечливих уявлень. Містика сполучається з раціоналізмом, пристрасть із потягом до впорядкованости.

Для книжкової мініатюри ґотики властиве включення найтоншого рослинного орнаменту. Суворий романський шрифт - каролінґський мінускул - змінюється химерною в'яззю ґотичного. Епоха Ґотики відзначається розквітом світської куртуазної культури. В поетичних творах утверджуються лицарські ідеали, винесені з хрестових походів - відвага, самопожертва і схиляння перед жінкою.

У цей час відбувається розвиток міст, і в цивільному будівництві (житлові та фортифікаційні споруди, ратуші) також використовувалися ґотичні взірці. З тих часів збереглися вежа на краківському Ринку, ратуші в Торуні та Вроцлаві. Але центральною спорудою міста був фарний костел - головна міська церква. Це найчастіше була тринавна базиліка з видовженим пресвітерієм. Фасад вона мала двовежевий або ж без вежі, щитовидий. З часом довкола костелу добудовувалися каплиці.

Ґотичний живопис експресивний, драматичний. Використовуються яскраві, барвисті кольори. У живописі з'являється портрет.

Осередки середньовічної книжности в Польщі

Першими носіями книжної культури й латинської мови природно стали священнослужителі, насамперед монахи. Монахи впливають на оточення самим фактом свого існування, через вигляд монастиря, власну присутість, спосіб життя, живе слово. Монастирі відповідали всім умовам, необхідним для їх перетворення на провідні центри історіографії. Вони були місцем, де освічені люди, яким релігійні громади забезпечували утримання, мали легкий доступ до архівів та бібліотек. Певним чином монастирське життя також створило дистанцію до подій, що відбуваються поза монастирем. Ця відстань також сприяла історичним рефлексіям.

Навернення Польщі відбувалося саме тоді, коли орден бенедиктинців переживав реформу, зосереджену довкола монастиря в Клюні. Орден бенедиктинців було засновано близько 529 р. прп. Бенедиктом Нурсійським (бл. 480-547). Злагіднивши суворі норми східного монашества, Бенедикт надав своїй спільноті єдині правила, устав, в основу якого було покладено мудру гармонію між молитовним життям і повсякденною працею, в тому числі інтелектуальною. Головним осередком ордену став монастир Монте-Кассіно в Італії. Але невдовзі бенедиктинці поширили свою діяльність на всю Західну Європу. 909 р. було засновано абатство Клюні  в Бурґундії. Звідти  931 р.  почалася широкомасштабна реформа чернечого життя. Довкола Клюні зосередилося близько 2000 монастирів. Вони стали головними осередками культури в Західній Європі. Звідси вийшли майже всі вчені зрілого Середньовіччя. В монастирських бібліотеках зберігалися й переписувалися старовинні твори, в тому числі шедеври античної культури, проводилося навчання. У XII столітті монастирська бібліотека Клюні налічувала 570 манускриптів й була однією з найбільших у Європі.  Слідом за Клюні переживає розквіт абатство Сен-Дені в передмісті Парижу. З цих двох абатств поширюється в Європі романський стиль - за взірець беруться монастирські базиліки.

В Х ст. до Польщі приходять місіонери-бенедиктинці з Чехії та Угорщини. Святий Войцех і його брат Ґавдентій були бенедиктинцями. Князь Болеслав Хоробрий нібито вже запросив 1006 р. монахів із історичного Монте-Кассіно й оселив їх у монастирі на Лисій горі (першу церкву там спорудив Болеслав Кривоустий у ХІІ ст.). 1110 р. загинуло за віру п’ятеро мучеників-бенедиктинців (Benedykt, Mateusz, Jan, Izaak i Krystyn). Потужним релігійним центром став монастир у Тиньці, до котрого було запрошено бенедиктинців із Клюні. Засновуються абатства в Любині біля Познаня, Могильні біля Ґнєзна.

Культуротворча роль бенедиктинських монастирів визначалася уставом прп. Венедикта Нурсійського, зокрема приписами стосовно богослужінь та читання в монастирі - як спільного (за трапезою, по вечірні), так і індивідуального. Для навчання читання, лікування, догляду за бібліотекою й провадження школи тощо треба було освічених ченців. А обов’язок фізичної праці поширився й на переписування манускриптів. Потрібно було мати власних священиків, проповідників, будівничих. Монастирі формували клир, звідси виходили єпископи, місіонери, богослови.

Орден цістерціянців одержав свою назву від центрального монастиря Сіто (лат. Cistercium), заснованого 1098 р. в Бурґундії  неподалік від Клюні. Цістерціянська реформа передбачала відмову від феодальних джерел прибутку, надмірної пишноти богослужінь і багатства храмів. Цистерціянці акцентують на медитативній молитві, будують церкви без скульптур і кольорових вітражів, із простими мурами й побіленими стінами.  У 1119 р. було 5 монастирів цистерціян; 1150 р. ― близько 350; 1200 р. ― 525; 1250 р. ― 647.

Найстарше абатство виникло в Польщі 1140 р. - в Бжезниці, на території сучасного Єнджейова. У ХІІ ст. в Польщі діяло 9 монастирів, у ХІІІ ст. – вже 14. Збережені пам’ятки свідчать про те, наскільки великий їхній внесок в історію архітектури, переважно ґотичної, в тому числі через введення склепіння, яке витіснило старий звичай покривати церкви дерев'яними балками.

Один із найважливіших - абатство в Генрикові, селі в Нижній Сілезії. Перша церква була там освячена 1228 р. Це була скромна дерев’яна будова. 1336 р. в Генрикові було 76 ченців. Монгольська навала 1241 р. знищила і село, і абатство. Але монастир було відбудовано. Для упорядкування справ монастиря там велися ділові записи - Генрикова книга, що стала однією з найцінніших пам’яток польського письменства. У ній знаходиться перший запис польською мовою: заохота чоловіка, щоб його дружина перепочила після праці: «day ut ia pobrusa, a ti poziwai».

Казимир Великий хотів створити університет і тому в 1342 р. запросив із Чехії августиніян - Ordo Fratrum Eremitarum Sancti Augustini, монахів ордену, що вважався найбільш вченим у Європі того часу.  Проєкт будівництва монастиря та церкви Святої Катерини, покровительки університетів, була розроблено за зразком августинської колеґії в Болоньї, де діяв сильний університет, визнаний першим в Європі. У 1331 році їх запросив на Помор’я Барним III, він же побудував монастир у Ясенєці. Зимовіт III закликав августиніян до Мазовії, у 1356 р. - до Рави та Варшави, а через два роки - до Цеханова. Монастирі в Польщі належали до баварської провінції і поділялися на три реґіони: польський, мазовецький та руський. До складу польського  входили монастирі в Кракові, Олкуші, Ксьонжі Велькім, Велюні, Красноставі та Пільзні; до мазовецького монастирі у Варшаві (1356), Раві (1356) та Цеханові (1358); до руського в Бересті та Гродні (1494). При кожному монастирі діяла школа: в краківському Казимєжу, Красніку, Тшемешно, Мстові, Калішу, Лонкомшині, Клодаві, Вроцлаві, Жаґані.

З початку ХІІ ст. інтелектуальний провід у Західній Церкві бере на себе орден домініканців, заснований іспанським дворянином Домініком де Гусманом (бл. 1170-1221) для боротьби з поширюваними тоді єресями. Устав ордену було затверджено папою Гонорієм ІІІ 1216 р. Офіційна назва ордену, Ordo Fratrum Praedicatorum, відображала його головну харизму - проповідування. Особлива увага приділялася домініканцями вивченню філософії та богослов’я. Вже 1221 р. домініканці заснували в Римі studium conventuale - власний університет, яким певний час керував найбільший богослов Середньовіччя Фома Аквінський. Нині це один із найвідоміших римських університетів - Ангелікум або Папський університет св. Фоми з Аквіну. Один із давніх домініканців залишив характерну пораду: «Аби бути добрим домініканцем, треба навчатися принаймні 15 годин на день».

Десь 1220 р. краківський єпископ Іво Одровонж зустрівся в Римі з Домініком Гусманом і домовився про направлення домініканців до Польщі. Супутники й родичі краківського єпископа, каноніки Яцек і Чеслав, самі вступили до ордену проповідників. Відбувши новіціят і короткий вишкіл у монастирі в Болоньї, обидва польські домініканці подалися на батьківщину. Правда, Чеслав зупинився в Празі й заходився утворювати чеську провінцію, а Яцек 1 листопада 1222 р. вже потрапив до Кракова. Невдовзі виникають монастирі в Кракові (1223), Сандомирі (1226), Вроцлаві (1226), Ґданську (1227), Познані (1253), Любліні (1253). До кінця ХІІІ ст. в Польщі діятиме вже 33 домініканські монастирі. Невтомний Яцек Одровонж дістався аж до Києва й Чернігова, заснував там монастирі й повернувся до Польщі лише через монгольську навалу.

Comments