Тема 03. Проповідництво й віршування

Гертруда Польська – перша відома письменниця

Гертруда Польська (Gertruda Mieszkówna; бл. 1025-бл. 1086 або 1108) - донька короля Мєшка ІІ і сестри імператора Оттона ІІІ Рихези (Richeza, Richenzа, Ryksa, Rixa; бл. 993-1063). Вона виховувалася в монастирі, а 1043 р. була видана заміж за сина Ярослава Мудрого Ізяслава. Після смерти батька 1054 р. Ізяслав Ярославич стає великим князем Київським. Але 1068 р. він був позбавлений престолу і за допомогою племінника Гертруди Болеслава ІІ Сміливого повернувся до Києва. Але 1073 р. Ізяслав вдруге прирікається на вигнання. З ним вибирається з Києва й Гертруда. 1077 р. Болеслав ІІ знов повертає Ізяслава на київський престіл, але ненадовго: за кільканадцять місяців Ізяслав гине. Гертруда оселилася в Турові.

Коли Гертруда вийшла заміж і виїздила на Русь, мати Рихеза подарувала їй Псалтир латинською мовою, переписаний наприкінці Х ст. писарем Рупрехтом. Гертруда не розлучалася з цією книгою, аж доки 1103 р. подарувала її своїй онучці Збиславі, котра виходила заміж за Болеслава Кривоустого. До латинських мініатюр вже на Русі було додано п’ять мініатюр візантійського письма. Згодом книга опинилася в італійському місті Чивідале-дель-Фріулі, де й зберігається нині.

На полях манускрипту та на спеціально дошитому зошиті Гертруда записала від 90 до 110 молитов. Вона копіювала богословські тексти й чужі молитви, а також записувала власні прохання. Останні молитви записані, мабуть, приблизно в 1085-1086 роках, під час війни Ярополка з Ростиславичами. Молитви свідчать про виняткову побожність, добру освіту і виховання Гертруди.

Одна з перших молитов записана у вигнанні і присвячена Ізяславу. Княгиня просить Бога вселити в його душу лагідність, добросердя і миролюбність, зробити Ізяслава сильним і стійким і допомогти здолати всіх ворогів, захистити чоловіка від усіх нещасть і небезпек і зробити щасливим зворотний його шлях на батьківщину.

В молитвах Гертруди її син Ярополк  виглядає обтяженим гріхами: «опускався в пучину пияцтва і обжерливости, завинив гординею, хвастощами, клятвопорушенням, лихослів'ям, жадібностю, марнославством, нетерпінням, брехливістю, крадіжкою, лжесвідченням і навіть став для всіх посміховиськом».

У кількох молитвах княгиня молиться за Ярополка і перемогу його війська. В одній з них вона просить Ісуса: «Утихомир його недругів, даруй йому тверду надію, справжні почуття, досконалу любов. Звільни його від ворогів, щоб не потрапив у полон, щоб недруги не тішилися з його поразки, відведи від нього гнів і обурення, захисти незламною стіною в битві, милосердною допомогою обрадуй його серце. Згадану поразку можна співвіднести з подіями 1085/6 року, коли Ярополк був змушений тікати до Польщі. В одній з останніх молитов Гертруда молиться про помилування душ покійних «братів і сестер нашої громади». Очевидно, в якийсь момент вона опинилася в монастирі.

Вона називає своє ім’я й звертається до Бога, називаючи Його святим, всемогутнім, вічним і могутнім Господом, а також Царем і Владикою, Пастирем всіх сиріт, прибіжищем грішників, визволителем сповненим найсолодшої ласкавости. Вона просить милосердя для себе, для своїх близьких і для цілої Церкви. Гертруда згадує про вияви Божого милосердя, засвідчені Святим Письмом: історія розіп’ятого розбійника, апостола Петра, Марії Магдалини, хананеянки, митника. Вона прагне відчути Божу присутність і зазнати на собі Його ласки. Вона дуже безпосередня в своїх зверненнях, наполеглива в проханнях. Вона звертається за допомогою до Матері Божої, ангелів і святих.

Проповідництво

ХІІІ ст. було часом полонізації єпископату Польщі. Починаючи з синоду у Вроцлаві 1248 р. реґулярно повторюються ухвали, які приписують виголошувати молитви польською мовою. Поширюється практика відмовляння польських перекладів «Ojcze nasz», «Wierzę», «Spowiedzi powszechnej». Неминучою стає необхідність виголошування польською мовою проповідей.

Свентокшизькі проповіді

Kazania świętokrzyskie - одна з найцінніших пам’яток польського середньовіччя. До наших днів вони збереглися у вигляді 18 пергаментних смуг, що походять із чотирьох сторінок більшого рукопису. Ці пергаментні смуги були поновно використані палітурником для оправи латинської книги XV ст., до складу якої входили Діяння святих апостолів, апостольські послання й Одкровення Іоана Богослова. Пізніше книга була знайдена в бібліотеці бенедиктинського монастиря св. Хреста (Świętego Krzyża) на Лисій горі. Звідси і нинішня назва проповідей. Після Листопадового повстання 1830-1831 рр. рукопис був вивезений до Петербурга.  Там у 1890 році його знайшов Олександр Брюкнер, який також виявив згадані смуги із записом польських проповідей. Ці смуги зараз зберігаються у Національній бібліотеці у Варшаві (№ 8001), а рукописна книга була втрачена під час Другої світової війни.

Шість польських проповідей збереглися на 18 збережених смугах. Одна збереглася в повному обсязі, а інші лише фрагментарно. Це проповіді на св. Михайла (кінець), св. Катерини (уся), св. Миколая (початок), на різдвяний Святвечір (кінець), на Трьох царів (початок і кінець) та на свято Богородиці Громничної (початок). «Kazania świętokrzyskie» знають усі риторичні фігури, включно з ритмом, римою, паралелізмами різних типів, перерахуваннями та ейфонією. Кожна з проповідей була  по-різному композиційно організована: від дуже простої композиції (на св. Михаїла) до дуже складної(на св. Катерини). Наскільки  можна зробити висновок з збережених фрагментів, окремі риторичні фігури не використовуються у всіх проповідях однаково часто.

У творах чергуються дві мови: польська й латинська. Причиною використання двох мов у  «Kazaniach świętokrzyskich» могли бути стилістичні міркування - письменник використовує систему символічних зв’язків, обумовлених риторичними мотивами, які не зустрічаються в жодному іншому середньовічному польському тексті.

Проповіді безсумнівно, призначені для освіченого слухача, написані художньою прозою, ритмічною та римованою. Наприклад:

Wstań – prawi – pośpiej się, miluczka m<oja>, i pojdzi!
I zmowił Syn boży słowa wielmi znamienita,
jimiż każdą duszę zbożną

pobudza,

ponęca

i powabia.
Pobudza, rzeka: Wstań!
<Ponę>ca, rzekę ta: Pośpiej się!
Powabia, rzeka: I pojdzi!

Привертає увагу неологізм «miluczka». Так автор перекладає латинське «amica», що як іменник означає «приятелька», а як прикметник - «мила».

Рукопис, ймовірно, був створений приблизно в середині XIV століття, але це копія більш старого оригіналу початку XIV чи навіть кінця XIII століття, про що свідчить глибокі архаїзми, розвинена система скорочень та численні помилки та виправлення переписувача. Наприклад, однією латинською літерою с позначалися польські звуки, нині позначувані літерами c, ć, cz. Переписувач вдавався до способу скорочень, що називається «абревіяцією»: сполучення усічених форм слова. Напр. „si bogo” означає „Syna Bożego”.

Проповідь 1 на день пам’яти св. Михаїла

Від цієї проповіді збереглося закінчення. Проповідь виголошувалася на день пам’яти архистратига Михаїла, 29 вересня, коли разом із архангелом вшановуються й усі небесні безтілесні сили.

Архангел Михаїл визнається Церквою провідником ангельських сил, а його вивищення пов’язується з виявленою в передвічні часи вірністю Богові. Під час бунту Люцифера й третини зваблених ним ангелів один рядовий ангел вигуком «Mika'el» - «хто як Бог», закликав до протистояння бунтівникам ангельські воїнства. День пам’яти Михаїла був встановлений у Католицькій Церкві 493 року 29 вересня як «Dedicatio Sancti Michaëlis Archangeli» («Посвята святого Михаїла Архангела»). У цей день вшановувалася опіка ангельських сил над людством, згадувалися 9 чинів ангелів.

Збережені фрагменти проповіді апелюють до різних мотивів ангельської опіки: «na nauczenie naszego nieumienia», «na oświecenie naszego sąmnienia», «w towa>rzystwo wiecznego krolewania». Нагадується про випадки вирішального втручання ангелів у земну історію, зафіксовані Біблією.

Спершу нагадується історія про захист від асирійського війська юдейського царя Єзекії та його столиці Єрусалиму («І сталося, що вночі вийшов Господній ангел і уразив у таборі ассирійців сто вісімдесят п’ять тисяч. Вони встали вранці, і ось усі тіла мертві» - 4 Цар. 19:35). Проповідник так переказує цей епізод: «I <mowi krol asyr>ski do krola Ezechyjasza, krola żydowskiego, i do lud<a jego...> Awiem, prawi, pwacie w moc Boga waszego, wadzący <się s mocą krola moc>niejszego? Usłyszew to krol Ezechyjasz i wszyciek lud jego, zsieks<zy odzienie i> kając idziechą, pośpieszychą się do kościoła na modlitwę przed Boga wszemogącego i poczęchą się modlić, iżby je Bog zbawił ot mocy krola pogańskiego. Tegdyż nagle Bog usłuszał modlitwę luda śmier<nego i posłał...> jim na pomoc anjeła swego świętego, jenże anjeł cs<ny s nieba sleciew i> zstąpiw, prawi, anjeł boży w zastępy pogańskiego <krola, pobił...> we zborze asyrskiem, to je pogańskiem, sto tysięcy <i ośmdziesiąt ty>sięcy i pięć tysięcy luda pogańskiego, tako lud boży <przez bożego an>jeła wiciężstwo odzirżeli, a pogani śmirć podjęli, bo <anjeli święci da>ni są nam na otwadzenie naszego wstraszenia».

А потім проповідник апелює до книги Суддів: «Господній ангел пішов з Ґалґала до Ридання, до Ветилю і до дому Ізраїля, і сказав їм: Господь, Господь вивів вас із Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся вашим батькам, що дасть її вам! Я і сказав вам: Не знищу Мого завіту, який уклав з вами, до віку. Тож ви не складатимете завіту з тими, хто живе на цій землі, та їхнім богам не будете поклонятися, але знищите їхні різьблення і розіб’єте їхні жертовники! Ви ж не послухалися Мого голосу. Оскільки ви це вчинили, то Я сказав: Не продовжуватиму переселяти народ, про який сказав Я, що винищу їх з-перед вашого обличчя! І вони будуть вам на страждання, а їхні боги будуть вам на спотикання. І сталося, коли Господній ангел сказав ці слова до всього Ізраїля, то народ здійняв свій голос і заплакав» (Суд. 2:1-4). Ось як виглядає цей епізод у переказі проповідника: «Anjeł, prawi, święty zstąpi do Galaa ku synom israelskim – Galaa wyprawia się miasto plwiących, to je nieustawicstwo ludzi grzesznych – i zmo<wił to> słowo: Sam, prawi, przez mię przysiągł jeśm, iż wam chociał <jeśm podać zi>emię wrogow waszych, iżbyście ku jich bogom <nie chodzili, to>go jeście nie uczynili, ale potępiwszy Boga waszego <wszemogącego, pogańskim> bogom modłę jeście wzdawali, przetoż, prawi, dam was <wrogom waszym> i w jich włodanie. A gdaż, prawi, anjeł zmowił ta wszyt<ka słowa, z>apłakachą, prawi, wszem sircem i obietnicę Bogu wzdachą, <iżby... Bog> się nad nimi smiłował».

Проповідь 2 на день пам’яти великомучениці Катерини

Це єдина цілком збережена проповідь. Вона виголошувалася на день пам’яти святої Катерини Александрійської – вельми популярної в Західній Європі епохи Середньовіччя – 25 листопада. Свята Катерина, котра загинула під час переслідування християн близько 300 р., шанувалася як небесна покровителька науки, освіти, літературної творчости. Вона була страчена зовсім юною, маючи 18 років, і зображувалася в житіях винятковою красунею.

Перша половина проповіді виголошувалася по-польському, друга – латиною. Вихідною тезою для проповіді стали слова з «Пісні пісень» у версії Вульгати: «Surge, propera, amica mea, et veni» (в перекладі о. Івана Хоменка - «Устань, іди, моя люба!») (Пісня 2:13). В дусі середньовічного богослов’я стосунки персонажів «Пісні пісень» інтерпретуються як алегорія духовного зв’язку Бога і відкупленої Христом людини. Проповідник сам перекладає латинський вислів: «Wstań, prawi, pośpiej się, miluczka moja, i pojdzi!» А слідом за тим на підставі євангельських розповідей про покликання Христом диференціюються ситуації цього покликання:

I zmowił Syn Boży słowa wielmi znamienita, jimiż każdą duszę zbożną pobudza, ponęca i powabia. Pobudza, rzeka: Wstań!, <ponę>ca, rzekę ta: Pośpiej się!, powabia, rzeka: I pojdzi! I <mowi Syn Boży>: Wstań, otbądź, prawi, stadła grzesznego, pośpiej się w l<epsze z do>brego, po[s]jdzi tamoć do krolewstwa niebieskiego! I m<owi Syn Boży>: Wstań! Ale w Świętem Pisani cztwiorakim ludziem, pobudzaję je, mowi <Bog> wszemogący: Wstań!, pokazuję, iż są grzesznicy cztwioracy; bo mowi to słowo albo siedzącym, albo śpiącym, albo leżącym, albo uma<rłym> – siedzący są, jiż się k dobremu obleniają; leżący są, jiż się w<e z>łem kochają; śpiący są, jiż się w grzeszech zapieklają; umarli są, jiż w miłości bożej rozpaczają – a tym wszem teć to Bog miłościwy mowi, rzeka: Wstań!

Автор вдається до повторів (Wstań!), до біблійних алюзій і цитат, очевидно, розраховуючи на паству, достатньою мірою обізнану зі Святим Письмом і з житієм великомучениці Катерини. Боже покликання він проєктує на повсякденну реальність.

Модель чотиричастинности адресатів покликання деталізується. Так ті, хто сидить, - «iż na będące dobro nie glądają, iż w wrzemiennem dobrze lubują, iż czego jim dojć, nie pamiętają, iż o sobie nijedne piecze nie imają». Ті, хто лежить, - «jiż się we złem kochają». Ті, хто спить, - «jiż się w grzeszech zapieklają». А померлі - «jiż w mi<łości bożej> rozpaczają». Поведінка Катерини протиставляється грішникам, нездатним відповісти на поклик. А завершується проповідь закликом: «Surge z stadła grzesznego, propera w lepsze z dobrego, veni do krolewstwa niebieskiego! Amen».

Проповідь 3, на день пам’яти свт. Миколая

З цієї проповіді лишився тільки короткий уривок: «<D>ilectus Deo et hominibus, cuius memoria in benediccione est. Tymi słowy Mądrość fali świętego Nikołaja <z sk>utka dwojakiego barzo znamienitego. I fali ji pirzwej z jego». Як можна зрозуміти, слова зі старозавітньої Книги Премудрости Ісуса, сина Сирахового «улюбленого Богом і людьми Мойсея, пам’ять про якого — в благословеннях» (Сирах 45:1) проповідник звертає до святителя Миколая Мир-Лікійського, улюбленого праведника середньовічних європейців. Його культ як покровителя скривджених і убогих, мандрівників і купців, а особливо – дітей, які вже в ХІІ ст. призвичаїлися до подарунків у навечір’я дня пам’яти святого (6 грудня), не мав собі аналогів серед інших святих. Очевидно, що, адресуючи йому звернені до Мойсея слова старозавітнього мудреця, проповідник уже цим ставив святого на рівень найбільшого з пророків дохристиянської доби. Однак якими він визнає причини цього прославлення, втіленої в похвалі персоніфікованого образу Мудрости, - невідомо.

Проповідь 4, на Різдво Христове

Уривок із цієї проповіді значно об’ємніший. У збереженій частині розвивається думка про відкупительне значення приходу в світ Христа, убогого Царя Слави, для кожної людини. Прихід «Царя Спасителя», який рятує «від вічої смерти» і «від великих гріхів»відбудеться в день його народження. Щоб, однак, зцілення стало надбанням християн, прихід Спасителя, який святкується на Різдво, має настати в їхніх серцях. І це привітальне серце грішної людини робить головним предметом у другій з чотирьох частин.

Тема проповіді визначається поєднанням стихів Зах. 9:9 («Дуже радій, дочко Сіону! Проповідуй, дочко Єрусалима! Ось твій цар приходить до тебе, він праведний, і він спасає, він лагідний, — сидячи на під’яремному і молодому жереб’яті») та Мт. 21:5 («Скажіть сіонській дочці: Ось, твій Цар іде до тебе — лагідний і верхи на ослиці та осляті, яке народжене від під’яремної!»). Різдво інтерпретується як рух Божого Сина до людини. Це вимагає зустрічного руху людини – втечі від гріха, тобто втечі від загибелі душі.

При цитуванні застережливих слів пророка Єремії до моавитян «in descensu Oronaim hostes ululatum contritionis audierunt. Fugite, salvate animas vestras» («на Хоронаїм-спуску чути ридання по поразці.
Тікайте, рятуйте життя ваше» - Єрем. 48:5-6) трапилася характерна підміна: замість назви моавитянського міста «Oronaim» поставлена інша – «Corrozaim» (власне, «Corozain» - Хоразин) – зниклого згодом містечка на північ від Генизаретського озера, що його наводив Ісус Христос за зразок загибелі через несприйняття проповіді покаяння: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі! Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам (Лк. 10:13-14). На цій підставі проповідник застерігає слухачів:

«Wystąpając z mi<a>sta Korrozaim nieprzyjaciele, to są dyjabli, wrodzy człowieka grzesznego, głos są, prawi, skruszenia usłyszeli: Pośpieszycie się! A kamoć? Na s<uszy będziecie sie>dzieć, iżbyście dusze wasze z ręki wrogow waszych d<yjabłow wywol>nili. Widzcie, bracia miła, zbawienie, widzcie wielikie Syna Bożego przyjaźni! <To słowo> Korrozaim wyprawia się tajnica moja mnie a znamionuje się si<rce...> tajnymi grzechy skalano i ot togo zbawiciela złymi uczynań<mi otwrocone>, i w tem to mieście Korrozaim, w piekle wiekujem, śmirtny<mi grzechy zano>rzone i utonęło».

Пророцтво Єремії попереджало моавитян про майбутні страждання від нападу чужинців із півночі, духовною причиною яких визнавалася гордовитість Моава і його віра у власну могутність. Проповідник помилково пов’язав це пророцтво зі словами Ісуса Христа про сумне майбутнє містечка Хоразин. Горе очікує це містечко, бо його мешканці не навернулися від зустрічі з Сином Божим і враження від Його навчань і чудес. Свято Різдва Христового, яке в інтерпретації проповідника постає зустріччю з Божим Сином його сучасників, стає для нього нагодою застерегти від марнування нагоди до духовної зустрічі Христа і особистого навернення – радикальної зміни життя.

Підсумовується виклад словами: «Otoć jesmy <słyszeli>, iże idzie <tobie krol praw>dziwy, bo nikomemu krzywdy nie uczynkał; idzie tobie krol <zbawiciel, i>żby ty s nim na wieki krolewał; idzie tobie krol ubogi, by ty <w ubostwie> nie sty<s>kował; idzie tobie krol śmierny, by ty nie bujał». Це відображає чотиричленний поділ, що відповідає чотирьом окресленням Царя Христа: „iustus” (простий, правдивий), „salvator” (Спаситель), „pauper” (бідняк, убогий), „mansuetus”(смиренний).

Проповідь 5, на свято Богоявлення

6 січня, в день Богоявлення, коли Східна Церква згадує хрещення Ісуса Христа в Йордані, Західна Церква вшановує трьох мудреців, які прийшли поклонитися Ісусові Христу. В Польщі це свято (Trzech Króli) відзначається особливо урочисто, в цей день влаштовуються пишні процесії на чолі з трьома відповідно вбраними персонажами, що уособлюють східних мудреців. Середньовічна традиція визнавала їх царями, астрологами, й надала їм імена Каспар, Мельхіор і Балтазар.

Уривок із проповіді на їхнє свято має за мотто слова з Євангелія від Матея: «Ubi est, qui natus est rex Iudeorum?» - «Де Цар юдейський, Який народився?» (Мт. 2:2). З цими словами мудреці звернулися до царя Ірода в Єрусалимі, куди прийшли слідом за провідною зорею, розшукуючи народженого Царя Юдейського. Вони вважали, що цар мав народитися в царському палаці. Але потім зоря вказала їм шлях до злиденної печери у Вифлеємі, де вони знайшли немовлятко Христа й піднесли йому дари: золото, ладан і миро.

В структурі проповіді про трьох мудреців послідовно втілюється модель потрійности. Проникливість мудреців має три наслідки:

«jich żądne krolewica dziewicą porodzenego pytanie,

jich wierne księżyca pokojnego poznanie..,

a jich rychłe <i szcz>odre krola mocnego odarowanie».

Проповідник відзначає, що Христос у трьох місцях Святого Письма називається царем: «w jego dziwnem narodzeni, w jego uciesznem wielikich cud czynieni a w jego trudnem umęczeni». Але Христос як цар перевершує всіх земних царів у трьох відношеннях: «iż <jeść miłościwiej>szy, iż jeść mocniejszy, iż jeść szczedrzeszy». Відповідно до кожного з цих відношень проповідь мотивує дари, піднесені мудрецями, та їхні жести визнання: «złoto, kadzidło a mirrę <wzdać mu...> pośpieszyli, bo krol miłościwiejszy; przed nim poklę<k>li, <bo krol mocniejszy>; dary jemu wzdali, bo krol szczedrzejszy». Милосердя Христа виявляється також у трьох вимірах Його стосунків із мудрецями: «w miłem wabieni, iżbychom pokutę wiernie czynili; w długiem czakani, iżbychom się k niemu żądnie pośpieszyli; w rychłem otpuszczeni, iżbychom w jego miłości nie rozpaczyli». Цей прийом потрійности впливає і на ритмічну організацію тексту. Вказується, що мудреці, «uźrzewszy gwiaz<dę, w drogę są> wstąpili, drogi są nie otłożyli, w czem radzi Syna Bożego słuszali».

Так мотивований троїстістю персонажів та їхніх дарів (золото, ладан, миро) композиційний принцип закладає в риторичну програму проповіді вибагливу гру, яка продовжується і в частково збереженій системі посилань. Арґументуючи важливу для людини Середньовіччя царську гідність Христа, проповідник посилається на послання апостола Павла до Тимофія («єдиний сильний, Цар царів і Володар володарів, єдиний, Хто має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може» - 1 Тим. 6:15-16) та на Одкровення Іоана Богослова («І Він має на одязі й на Своєму стегні написане Ім’я: Цар над царями і Господь над володарями» - Одкр. 19:16). На цьому й уривається проповідь, хоча можна припустити, що наводилося задля внутрішньої симетрії і третє посилання.

Проповідь 6, на Стрітення Господнє

Невеликий уривок з проповіді на Стрітення Господнє вводить нас в атмосферу свята, що вшановує зустріч 40-денного Ісуса і Святої Родини в Єрусалимському храмі. Свято встановлене на підставі розповіді Євангелія від Луки про принесення Ісуса по завершенні днів очищення до Єрусалимського храму для складання жертви – двох голубенят (Лк. 2:22-24). Там Святу Родину зустрів праведний Симеон, який виголосив радісне привітання очікуваному Месії:

«Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі, бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїля!» (Лк. 2:29-32).

Словами з цього привітання починається збережений уривок: «<V>iderunt oculi mei salutare tuum», і тут же проповідник перекладає їх польською мовою: «Widziele, prawi, oczy moi <zbawienie twoje>, toczu syna twego». Коментуючи ці слова, проповідник виявляє в них подвійний сенс: адже Симеон проголошує «swoje przezmierne ucieszenie a Syna Bożego sławne przejawienie, swoje przezmierne ucieszenie z widzenia Syna Bożego».

Далі перелічуються наведені в Святому Письмі випадки об’явлення Бога людям: прихід до праотця Авраама трьох мужів, що простували до Содому, аби його покарати (Бут. 18:1-16), видіння Мойсеєві в кущі, що горів і не згоряв (Вихід 3:2-22), видіння Єзекиїлом Бога на небесному престолі (Єзекиїл 1:26-28), розпізнання Іоаном Хрестителем у Ісусі «Агнця Божого, який світу гріх забирає» (Іоан 1:29) – і вже слідом за ними одкровення Симеона, який пізнав Бога під виглядом людини («pod opłcenim człowiecz<ym»). Отже, з усіх видінь також доцільно обирається п’ять. На цьому й уривається збережений текст.

Польська й латинська поезія

Bogurodzica, dziewica

Найдавніший збережений поетичний текст польською мовою - релігійна пісня "Bogurodzica, dziewica". Вона виникла на межі ХІІІ і XIV ст. Перший запис походить з 1407 р. Тоді пісня була записана на звороті обгортки збірника   латинських проповідей, скопійованих вікарієм з містечка Кцина на Палуках (біля Ґнєзна) Мацеєм з Грохова. Але пісня могла ще раніше поширюватися в усному побутуванні.

Найдавніший варіянт пісні мав дві строфи. Перша зверталася до Богородиці, друга - до Ісуса Христа. Це дві строфи, що закінчуються хором «Kyrie Eleison» (грецьк. Господи, помилуй), з нотами. Цей запис вважається найближчим до невідомого оригіналу:

Bogurodzica dziewica, Bogiem sławiena Maryja,
U twego syna Gospodzina Matko zwolena, Maryja!
Zyszczy nam, spuści nam.
Kyrie elison!

Twego dziela Krzciciela, bożycze,
Usłysz głosy, napełń myśli człowiecze.
Słysz modlitwę, jąż nosimy,
A dać raczy, jegoż prosimy:
A na świecie zbożny pobyt,
Po żywocie rajski przebyt.
Kyrie elison!

Відео YouTube


В ХVI ст. вона приписувалася святому Войцехові, але ж той не володів польською мовою і не міг її написати. Хоча хтось із супутників Войцеха міг своїми польськими творами спонукати до виникнення цього тексту. В XIV-XVIII ст. пісня виконувала роль державного гимну Великого князівства Литовського. Перекази стверджують, що її співали воїни Польсько-Литовської держави перед Ґрюнвальдською битвою 1410 р.

На початку XV столітті двострофну «Bogurodzicę» почали поєднувати з іншими піснями, в результаті чого постав конгломерат із кількох віршів, неоднакових за змістом та версифікацією. У межах такої розширеної Bogurodzicy дослідники виділяють три частини: частину стародавню - власне «Bogurodzicę» (строфи 1-2), «великодня пісня» (строфи 3-6) та «пісня на страсті Христові» (строфи 7-15):

Bogurodzica dziewica, Bogiem sławiena Maryja,

U twego syna Gospodzina matko zwolena, Maryja!

Zyszczy nam, spuści nam.

Kyrieleison.

 

Twego dziela Krzciciela, bożycze,

Usłysz głosy, napełni myśli człowiecze.

Słysz modlitwe, jąż nosimy,

Oddać raczy, jegoż prosimy:

A na świecie zbożny pobyt,

Po żywocie rajski przebyt.

Kyrieleison.

 

Zmartwychwstanie, Nieśmiertelność

Nas dla wstał z martwych syn boży.

Wierzyż w to, człowiecze zbożny,

Iż przez trud Bog swoj lud

 

Odjął diablej strożej.

Przydał nam zdrowia wiecznego,

Starostę skował pkielnego,

Śmierć podjął, wspomionął

Człowieka pirwego.

 

Jenże trudy cirpiał zawiernie,

Jeszcze był nie prześpiał zaśmiernie,

Cierpienie

 

Aliż sam Bog zmartwychwstał.

Adamie, ty boży kmieciu,

Ty siedzisz u Boga [w] wiecu.

 

Domieściż twe dzieci,

Gdzież krolują anjeli.

Tegoż nas domieściż, Jezu Kryste miły,

Bychom z tobą byli,

Gdzie sie nam radują szwe niebieskie siły.

 

Była radość, była miłość, było widzenie tworca

Anjelskie bez końca,

Tuć sie nam zwidziało diable potępienie.

 

Ni śrebrem, ni złotem nas diabłu odkupił,

Swą mocą zastąpił.

Diabeł

 

Cierpienie

Ciebie dla, człowiecze, dał Bog przekłoć sobie

Ręce, nodze obie,

Kry święta szła z boka na zbawienie tobie.

Wierzyż w to, człowiecze, iż Jezu Kryst prawy

Cirpiał za nas rany,

 

Swą świętą krew przelał za nas krześcijany.

O duszy o grzeszne sam Bog pieczą ima,

Diabłu ją otyma,

Gdzie to sam króluje, k sob[ie] ją przyma.

Maryja dziewice, prośmy synka twego,

 

Krola niebieskiego,

Matka Boska

Haza nas huchowa ote wszego złego.

Amen tako Bog daj,

Bychom szli szwyćcy w raj.

Мелодія пісні прийшла з Заходу. З початку ХІ ст. в середовищі монахів-бенедиктинців поширюється нотне письмо. Його винахідником вважається Ґвідо д’Ареццо (Guido d'Arezzo; бл. 990-1050) - вчитель хорового співу з бенедиктинського монастиря в Ареццо (провінція Тоскана в Італії). Одним із центрів навчання григоріанського співу ще з ІХ ст. було бенедиктинське абатство святого Ґалла (Abbaye de Saint-Gall - Сент-Ґаллен) у швейцарських Альпах, засноване ірландським ченцем Ґаллом ще 613 р. В цьому монастирі знаходилася одна з найкращих у середньовічній Європі бібліотек; тут склалася самобутня школа книжкової мініатюри. Довкола монастиря виникло місто Санкт-Ґаллен.

Бенедиктинці з  Сен-Ґаллен записали мелодію рицарської любовної пісні, пристосувавши її до церковних потреб. Звідти вона й потрапила в Польщу. Можливо, до бенедиктинського монастиря в Плоцьку, на півночі Мазовше.

Аналіз мови, віршування та мелодії Bogurodzicy (архаїчної, двострофної частини) призводить до висновку, що вона був написана раніше, ніж Kazania świętokrzyskie, тобто до початку XIV століття. Про це свідчать архаїзми, що з'являються в тексті: dziela (для) та bożycze (сину Божий), а також жанрові та віршовані зв’язки з латинською  поезією ХІІ-ХІІІ ст. Виходячи з цих міркувань, Bogurodzica найчастіше датується ХІІІ століттям, рідко - до ХІІ чи навіть ХІ і лише як виняток - XIV.  Припущення про появу Bogurodzicy  в XII-XII столітті вказують на її споріднення з греко-візантійською гімнографією, або безпосередньо , або через зв’язок з кирило-мефодіївською традицією. Існує гіпотеза про те, що первісна версія пісні була написана кирилицею чи навіть староруською мовою.

Лексичні архаїзми:

-  Bogurodzica —церковнослов'янське запозичення. У сучасній польській використовуються звороти Matka Boża або Matka Boska;

-  dziela — сучасн. пол. dla;

-  bożyc — сучасн. пол. syn Boga;

-  Gospodzin — сучасн. пол. Pan.

Морофологічні особливості - збереження закінчення -i в наказовому способі у частини дієслів (з кінцевим наголосом):

-  raczy — сучасн. пол. racz;

-  ziści — сучасн. пол. pozyskaj;

-  spuści — сучасн. пол. ześlij.

Синтаксичною особливістю є невластиве для сучасної польської мови використання орудного діяльного відмінка:

-  Bogiem sławiena — сучасн. пол. sławiona przez Boga.

Gaude Mater Polonia

Монах-бенедиктинець Вінцентій з Кельчі, автор двох версій «Житія святого Станіслава», визнається першим польським композитором. Йому належать слова і музика римованого офіція  «Historia gloriosissimi Stanislai» (Історія найславетнішого Станіслава), виконуваного на перенесення мощів святого. Офіцій був написаний до канонізації св. Станіслава 1253 р. До складу цього офіція входить славетний середньовічний гимн Польщі «Gaude Mater Polonia» («Радій, Мати Польщо», на мелодію григоріянського хоралу «O salutaris Hostia» – «О, збавенна Гостіє»). Вперше міг бути виконаний на урочистостях з нагоди канонізації св. Станіслава 8 травня 1254 р.

Gaude Mater Polonia -  O ciesz się, Matko-Polsko

Latin

Polish

Gaude, mater Polonia,

O ciesz się, Matko-Polsko, w sławne

prole fæcunda nobili.

Potomstwo płodna! Króla królów

Summi Regis magnalia

I najwyższego Pana wielkość

laude frequenta vigili.

Uwielbiaj chwałą przynależną.



Cuius benigna gratia

Albowiem z Jego łaskawości

Stanislai Pontificis

Biskupa Stanisława męki

passionis insignia

Niezmierne, jakie on wycierpiał,

signis fulgent mirificis.

Jaśnieją cudownymi znaki.



Hic certans pro iustitia,

Potykał się za sprawiedliwość,

Regis non-cedit furiæ:

Przed gniewem króla nie ustąpił:

Stat pro plebis iniuria

I staje żołnierz Chrystusowy

Christi miles in acie.

Za krzywdę ludu sam do walki.



Tyranni truculentiam,

Ponieważ stale wypominał

Qui dum constanter arguit,

On okrucieństwo tyranowi,

Martyrii victoriam

Koronę zdobył męczennika,

Membratim cæsus meruit.

Padł posiekany na kawałki.



Novum pandit miraculum

Niebiosa nowy cud zdziałały,

Splendor in sancto ceritus,

Bo mocą swą Niebieski Lekarz

Redintegrat corpusculum

Poćwiartowane jego ciało

Sparsum cælestis medicus.

Przedziwne znowu w jedno złączył.



Sic Stanislaus pontifex

Tak to Stanisław biskup przeszedł

Transit ad caeli curiam,

W przybytki Króla niebieskiego,

Ut apud Deum opifex

Aby u Boga Stworzyciela

Nobis imploret veniam.

Nam wyjednać przebaczenie.



Poscentes eius merita,

Gdy kto dla zasług jego prosi,

Salutis dona referunt:

Wnet otrzymuje zbawcze dary:

Morte præventi subita

Ci, co pomarli nagłą śmiercią,

Ad vitae potum redeunt.

Do życia znowu powracają.



Cuius ad tactum anuli

Choroby wszelkie pod dotknięciem

Morbi fugantur turgidi:

Pierścienia jego uciekają:

Ad locum sancti tumuli

Przy jego świętym grobie zdrowie

Multi curantur languidi.

Niemocnych wielu odzyskuje.



Surdis auditus redditur,

Słuch głuchym bywa przywrócony,

Claudis gressus officum,

A chromy kroki stawia raźno,

Mutorum lingua solvitur

Niemowom język się rozwiązał,

Et fugatur daemonium.

W popłochu szatan precz ucieka.



Ergo, felix Cracovia,

A przeto szczęsny ty, Krakowie,

Sacro dotata corpore

Uposażony świętym ciałem,

Deum, qui fecit omnia,

Błogosław po wsze czasy Boga,

Benedic omni tempore.

Który z niczego wszystko stworzył.



Sit Trinitati gloria,

Niech Trójcy Przenajświętszej zabrzmi

Laus, honor, iubilatio:

Cześć, chwała, sława, uwielbienie,

De Martyris victoria

A nam tryumfy męczennika

Sit nobis exsultatio.

Niech wyjednają radość wieczną.

Amen

Amen

Найдавніший запис пісні зберігся в келецькому Антифонарії 1372 р. Пісню співали польські рицарі по здобутті перемоги. Перша строфа, в чотириголосному аранжуванні Теофіла Клоновського, зараз співається під час інавгурації навчального року, навзамін із піснею Gaudeamus igitur. Виконується найчастіше скорочено: перша й десята (Ergo felix Cracovia ...) строфи.

Твір має природний для богослужбового тексту панегіричний характер. Його герой - гідний син Матері-Польщі, яким вона може втішатися. Єпископ Станіслав характеризується як лицар справедливости, котрий не злякався королівського гнів й став на двобій із тираном, захищаючи люд від кривд. Його смерть зображується метафорично як коронування вінцем мученика. Головний зміст твору складає опис чуд, що сталися по смерті Станіслава і мотивують його канонізацію. Порубане на кавалки тіло чудовним чином зрослося. Святий повертає до життя раптово померлих, дотик його персня (неодмінного атрибута католицького ієрарха) зціляє недужих, біля його гробу хворі виздоровлюють, глухим повертається слух, кульгаві починають ходити, німі - говорити. Наляканий, тікає від Станіслава сатана. А мощі святого стали окрасою і благословенням Кракова.

Так разом із прославленням мученика його

Lament świętokrzyski

Цей твір називається «Lamentem świętokrzyskim» від бенедиктинського монастиря Святого Хреста (Św. Krzyża) на Лисій Горі, де він зберігався. Його записав у 1470-х рр. пріор цього монастиря Анджей зі Слупи. Це анонімна секвенція - співи перед читанням Євангелія, можливо, написані до пасійної драми. Використовується популярний у середні віки жанр монологу страждальної Марії під хрестом.

«Lament świętokrzyski» складається з 38 нерівноскладових віршів, що передають ліричний монолог Божої Матері, звернений до розіп’ятого Сина. Богородиця перебуває на межі людської витривалости. Звідси вдавана хаотичність мови, яка посилює враження відчаю, болю та безсилля. Привертає увагу майстерне оперування автора контрастом між ніжними пестливими образами й жахливою картиною страждань.

Posłuchajcie, bracia miła1,
Kcęć wam skorżyć krwawą głowę2;
Usłyszycie moj zamętek,
Jen mi się zstał w Wielki Piątek3.

Pożałuj mię, stary, młody,
Boć mi przyszły krwawe gody4;
Jednegociem Syna miała
I tegociem ożalała5.

Zamęt ciężki dostał się mie, ubogiej żenie6,
Widzęć rozkrwawione me miłe narodzenie,
Ciężka moja chwila, krwawa godzina,
Widzęć niewiernego Żydowina,
Iż on bije, męczy mego miłego Syna.

Synku miły i wybrany7,
Rozdziel8 z matką swoją rany!
A wszakom9 cię, Synku miły, w swem sercu nosiła,
A takież tobie wiernie służyła,
Przemow k matce, bych się ucieszyła10,
Bo już jidziesz ode mnie, moja nadzieja miła11.

Synku, bych cię nisko miała,
Niecoć bych ci wspomagała12;
Twoja głowka krzywo wisa13, tęć bych ja podparła,
Krew po tobie płynie, tęć bych ja utarła,
Picia wołasz, piciać bych ci dała,
Ale nie lza dosiąc14 twego świętego ciała.

O anjele Gabryjele,
Gdzie jest ono twe wesele,
Cożeś mi go obiecował tako barzo wiele,
A rzekęcy15: Panno, pełna jeś miłości,
A ja pełna smutku i żałości,
Sprochniało16 we mnie ciało i moje wszytki kości.

Proścież Boga, wy miłe i żądne maciory17,
By wam nad dziatkami nie były takie to pozory,
Jele ja nieboga ninie dziś zeźrzała18
Nad swym, nad miłym Synem krasnym19,
Iż on cirpi męki nie będąc w żadnej winie20.

Nie mam ani będę mieć jinego,
Jedno ciebie, Synu, na krzyżu rozbitego21.

 

Мовні пояснення

1         любі браття;

2         хочу вам поскаржитися на криваве вбивство, жахливу смерть Сина. Głowa - вбивство, злочин, вчинений на невинній людині.

3         послухайте про мій смуток, що спіткав мене у Велику П’ятницю.

4         криваве, болісне свято;

5         і цього я оплакала;

6         тяжкий біль спіткав мене, нещасну жінку;

7         дорогий;

8         поділи;

9         а проте, а я ж бо (прецінь);

10      щоб я втішилася;

11      моя дорога надіє (називний відмінок у функції кличного);

12      я б трохи тобі допомогла (полегшила страждання);

13      звисає закривавлена;

14      не можна досягти;

15      мовлячи;

16      розпалося, обернулося в порохі;

17      милі й доброзичливі матері;

18      аби вам не було дано споглядати ось таких картин ваших дітей, які я, нещасна, сьогодні тут побачила;

19      красним, гарним;

20      зовсім не бувши винним;

21      розтягнутого й прибитого до хреста.

«Lament świętokrzyski» репрезентує релігійно-мистецький напрямок, що окреслився в європейській культурі пізнього Середньовіччя, - «долоризм». Його суть складала художня інтерпретація мотиву страстей Христових і Стражденної Матері Божої («Mater Dolorosa»).

Pieśni Sandomierzanina

Два польські пісенні тексти, записані в XV ст. Вони були видані професором Варшавського університету Вацлавом-Олександром Мацейовським (Wacław Aleksander Maciejowski; 1792—1883) 1852 р. під заголовком: "R[ok.] 1497. Sandomierzanina pieśni i dzieje wierszem opowiadane". Мацейовський знайшов їх на двох роз’єднаних сторінках, якими була підклеєна стара книга. До наших днів ці сторінки не збереглися.

Пізніше видавці поділили їх на дві пісні.

Перша пісня - "Mękę Bożą spominajmy". Її назва походить від перших рядків: "Mękę Bożą spominajmy, / Słowa Jego Pamiętajmy". Вона складається з двох фрагментів. Перший містить 14 чотирирядкових строф, написаних восьмискладним віршем із парною римою. Це пасійна пісня на мотиви останніх слів Ісуса на хресті й заповіту, висловленого Ним перед смертю:

Mękę bożą spominajmy,
Słowa jego pamiętajmy,
Ktore na krzyżu jest mowił,
Nam je na przykład zostawił.

W pirszem słowie tam się modlił,
Boga Oćca swego prosił
Za nieprzyjacielmi swojimi:
"Odpuść im gniw, Oćcze miły".

Tam naukę nam jest wydał,
By braćcu każdy odpuszczał
Gniew, mierzączkę i złe sierce,
By [w] nie wszedł w piekielne mieśce.

Wtore słowo tam przemowił,
Gdy go łotr o łaskę prosił:
"Zaprawdę, toć tobie powiem,
Dzisia będziesz w raju mojem".

W tem naukę Chrystus nam dał,
By żadny z nas nie rozpaczał,
Ale aby w Bodze dufał,
Za swe grzechy pokutował.

Zasmąconą matkę swoję
W trzeciem słowie pocieszył ją,
Miasto siebie Jana jej dał,
Aby ją tamo opatrzał.

Nierownoś, Chryste, przemieniał,
Za krolaś jej rybitwa dał,
Miecz boleści ją przenikał,
Jak Symeon prorokował.

Synom i dziewkam przykład dał,
Gdy swej matki nie zapomniał,
By swą matkę, oćca czcili,
Zawżdy jim dobrze czynili.

W czwartem słowie "pragnę" gdy rzekł,
Prosił Oćca za grzeszny wiek,
By ludziom niebo otworzył,
Ktore był Jadam zatworzył.

"Dokonało się" tam mowił,
Piąte słowo gdy przemowił,
Dokonało się zbawienie,
Diabła i piekła zwalczenie.

Szoste słowo z ust wypuścił:
"Boże, czemuś mię opuścił,
Już raczy dać spomożenie,
Nie daj dalej na męczenie".

Nam naukę w tem słowie dał,
By się do Boga uciekał
Wszelki człowiek w potrzebach w swych,
Nie do czarownic przeklętych.

Gdy nasz Jesus już umierał,
Testament tam krasny działał,
Swą duszę Oćcu polecał,
Nikodemowi ciało dał.

Kościoł polecił Piotrowi,
A matkę swoję Janowi;
Katom odzienie swoje dał,
Judasz piekło też otrzymał.

Визначити зміст наступних сім строф складно. Воно розповідають про двох гравців у кості, що грають від імені Бога й диявола:

Kostyrowie a łotrowie,
Zbojce, złodzieje, katowie,
Cić Krystusa z sukniej łupią,
Za swe grzechy piekło kupią.

Baczcie przykład, kostyrowie,
Napiszcie ji dziś w swej głowie!
Dwa kostarze w Węgrzech byli,
W Budzyniu z sobą jigrali.

W boże jimię jeden jigrał,
Tenci wszyćko jest przejigrał,
Drugi w jimię diabła jest grał,
Na bracie wszyćko pozyskał.

Tam się na Boga rozniewał,
Na cmyntarz tamo pobieżał,
Kamienim na obraz ciskał,
Boże rany jest odnawiał.

Tam ji diabli pochwycili,
Na powietrzu podnosili,
Trzewa s niego wytrącili,
Duszę z ciałem w piekło wzięli.

Zły to cynek kostyrze siadł,
Gdy po uszy do piekła wpadł,
Nie pomogą mu i dryj<e>,
Już tam w piekle smołę pije.

Tego piekła nas uchowaj,
W łasce swojej nas zachowaj,
Jesu, przez twe umęczenie
Racz nam dobre dać skonanie. Amen.

Друга пісня - "Mamy wszyćcy k temu się dziś brać". Вона описує татарський напад на Сандомир 1259 р.

Назва походить від перших рядків: "Mamy wszyćcy k temu się dziś brać, / Byśmy mogli łaskę Boga zyskać". Пісня складається з 20 п’ятирядкових строф, складених неправильним восьмирядковим віршем із хаотичним римуванням (AAAAA чи AABBB). Пісня починається зі звернення до Христа, якого проситься про допомогу в здобутті ласки й уникненні гніву:

Mamy wszyć<c>y k temu się dziś brać,
Bysmy mogli łaskę u Boga zyskać.
Raczy ją nam, miły Chryste, dać,
O twej miłości daj śpiewać,
Twego gniewu nie daj dalej poznać.

Ten twoj gniew wszyćko stworzenie
Od dawnych lat i jeszcze ninie
Poznało ji, Chryste miły,
Ale więcej krześcijani,
Ktorzy ciebie wiele rozniewali.

Już głodem, już częstym morem,
Już drapiestwem, już udręczenim,
Na ostatku krwie rozlanim
Nie karz, Boże, potępienim,
Smiłuj się nad twym stworzenim!

A wszakośmy twoje stworzenie,
Twoje działo i twe odkupienie -
Nie daj nas na posmiewanie,
Ale daj nam na sprawienie
A twej łaski otrzymanie.

Słusznie, Chryste, na nas się gniewasz,
W gniewie twojem nas, grzesznych ludzi, nie znasz,
W pogańską nas rękę dawasz,
Dla grzechow naszych nic nie dbasz,
W stałej wierze nas doświaczasz.

Далі подаються роздуми про Божі кари, які справедливо спадають на грішних осіб і спілноти (єврейський народ, Трою, Рим)

 Wylej twoj gniew już na Tatary,
Turki, Wałachy i pogany,
Ktorzy na twą dobroć nic nie dbaja,
Chwały twojej nie znają,
W naszej się krwi omywają.

Dawnoć Pan Bog złe ludzi karze:
Nieczyste, pyszne i kostarze,
Ktore najdzie w wątłej wierze,
Tyć przed czasem <z> świata bierze -
Rzadki przydzie k swojej mierze.

Sześćset tysiąc z Ejipta
Żydow z ziemi obiecanej wyszło,
Krom dziatek, wdow; tamoż zupełna
Nie przyszli krom dwu: Jozue a Kalef -
Wszyćki pobił niebieski lew.

Jeruzalem, Rzym i Troją
Miejcie na pamięci wszyc<c>y ją:
Tam krew rozlano op<f>itą,
Sześćnaście krolow zabito
O Helenę, fryjerkę przeklętą.

Coć udział<ał> zły krol Hanibal,
W Rzymie taką wielką krew jest przelał,
Trzy kadzi z pier<ś>cieńcow nabił;
By mu był Bog nie przekaził,
Wszytki by był Rzymiany pobił.

Далі наводиться розлогий опис нападу татар на Сандомир, у якому використовуються записи з "Rocznika świętokrzyskiego drugiego". Напад інтерпретується як приклад справедливого Божого гніву:

 W Sędomirzu co się też stało
Przez Tatary płaczliwe działo:
Tak ludzi wiele pobili,
Wisłę trupy zastawili,
Dziatki z krwią po wodzie płynęły.

Piotr z Krępej w ten czas starostą był,
Ksiądz Bolesław w Sędomirzu ji zostawił,
Sam do Siradza uciekszy, zbył,
Z starostą się tam nie bronił,
W pokoju grod Tatarom spuścił.

Z kanonikiem Bodzęta
Dziekan poszedł do Rzyma,
Prze odpusty sam tam z płaczem jął papieża żędać,
By mu odpusty raczył dać,
Skażonych ko<ś>ciołow poprawiać.

Bonifatius, papież miły,
Płaczliwy<mi> prośbami skłoniony,
Wielkie odpusty tam jim jest dał:
Jele dni do roka bywa,
Tele lat Sędomirz odpustow miewa.

Tu stąd baczcie, iżeć tak dawno
Rozlewają krew ludzką marno,
Aleć dzisia więcej pewno,
Bo grzeszą już ludzie barzo,
Przeto je karze Bog jawno.

Polepszmy się już, krześcijani,
Podźmy z Krystem na ty to pogany,
Mękę bożą wspominając,
Jego świętych też wzywając,
Podda-ć je Jesus w naszę moc.

Przodkow naszych mężność wspomieńmy,
Krzyż włocznią bożą w swem siercu miejmy,
"Jesu, smiłuj się" śpiewajmy,
K Maryjej się uciekajmy,
Grzechy i złości opuszczajmy.

Wejrzy-ć Pan Bog na swoje sługi,
Skarawszy, da-ć nam pokoj długi,
Czterdzieści lat Żydy karał,
Obiecaną jim ziemię <dał>,
Ale nam wieczną obiecał.

O tę ziemię, Jesusie miły,
Wszyćcy Twej Miłości prosimy,
Daj tu słuszne posidlenie,
Przy śmierci dobre skonanie,
Krolestwa twego dostąpienie.

Ten, ktory tę piosnkę jest złożył,
Ku czci, chwale twej, Chryste, ją wyłożył;
Daj mu, aby w krolestwie twem był,
Boć był twojim kapłanem.
Na ostatku rzecz<my> wszyćcy: Amen.

1259 р. почалося друге монгольське вторгнення в Польщу, яким керував темник Бурундай. Він змусив князя Данила Галицького зруйнувати укріплення галицьких і волинських міст та приєднатися до монголів у поході на Захід. На початку грудня армія напасників облягла Сандомир. Після тривалої облоги, знесилені голодом і епідеміями, поляки згодилися залишити місто. Монголи обіцяли їм безпеку. Та коли 2 лютого 1260 р. мешканці виходили з Сандомира, монголи напали на них і вирізали всіх жителів, а молодших погнали в ясир. Сандомир було розграбовано й спалено. Монголи спустошили Малопольщу, захопили більшу частину Кракова (за винятком Вавеля), обійшли Карпати й повернулися на Схід.

Ординці повбивали також сандомирських домініканців. Пріор монастиря Садок і його 48 співбратів зазнали мученицької смерти. За переказами, домініканці відправили перед загибеллю Службу Божу, висповідали вірних, причастилися. Вони померли, співаючи пісню "Salve Regina":

Слався, Царице, Мати милосердя!

Життя, насолодо і надіє наша, слався!

До Тебе взиваємо, вигнанці, потомки Єви.

За Тобою зітхаємо, тужимо і плачемо у цій сліз юдолі.

Наступні строфи містять заклик до боротьби з поганами (татарами й турками). В останніх строфах знаходиться прохання про добре життя й добру смерть і самопрезентація автора - священика, що пише на славу Божу й для здобуття собі вічного Царства.

Comments