07. Римська імперія

1. Рим

Леґендарне заснування Риму, від якого велося літочислення, датували 753 р. до Р.Х. За переданням, син троянського царя Енея Асканій заснував у країні латинян власне місто Альба-Лонґа. Його потомки Ромул і Рем, народжені жрицею-весталкою від бога Марса, були кинуті в кошику до річки Тібр. Вода віднесла їх під Палатинський пагорб, де росло фіґове дерево. Там дитячий плач почула вовчиця і почала годувати дітей власним молоком. Потім дітей знайшов і виховав царський пастух. Вони відкривають своє походження, вбивають узурпатора престолу, який намагався їх убити, й ставлять на престіл свого дідуся.

Ромул і Рем не схотіли лишатися в Альба-Лонґа. Вони обрали для свого поселення місце, де їх знайшов пастух. Назва міста була обрана ворожінням: Ромул спостерігав небесні знаки на Капітолійському пагорбі, а Рем - на Авентинському. Коли над Ромулом з’явилося 12 яструбів, всі визнали, що боги обрали його. Місто було назване «Roma».

Ромул запріг пару волів і оборав довкола Палатинського пагорба широку борозну, яка позначили межі майбутнього міста. Коли Рем зі сміхом перескочив через борозну, Ромул убив брата й виголосив: «Нехай так загине кожен, хто насмілиться силоміць порушити кордон моєї держави».

Щоб зібрати мешканців Риму, Ромул обгородив на Капітолії пагорб, який назвав «азілум», захисток. Кожен злочинець, сховавшись там, діставав захист і визнавався жителем нового поселення. Так зібралося багато відчайдушних чоловіків - волоцюг і злодіїв. Але бракувало жінок. Тоді Ромул влаштував велике свято з іграми й гулянням. Були запрошені мешканці довколишніх поселень, переважно з племені сабінян. У розпалі забави за наказом Ромула кожен чоловік схопив жінку, біля якої стояв. Цар горців-сабінян оголосив похід на Рим. Жінки-полонянки, які вже встигли прихилитися до викрадачів, закликали припинити війну. Ромул і цар сабінян дійшли згоди, об’єднали племена в одну державу й почали правити разом.

Римляни вірили, що Ромула боги взяли на небо, і вшановували свого першого царя під іменем Квіріна. На майдані в центрі міста - Форумі - знаходилася могила Ромула, викладена плитами з чорного каменю. 

Історичні корені. Окремі поселення на лівому березі річки Тібр в Італії археологи датують Х ст. до Р.Х. Дещо пізніше тут проліг «соляний шлях» з гірських місцевостей на солеварні, що знаходилися на правому березі Тібру біля морського узбережжя. Біля переправи через Тібр збиралися торгівці, оселялися ремісники. Центром міста стала фортеця на Капітолійському пагорбі, що височів над річкою.

Низовина між Капітолійським і Палатинським пагорбами спершу використовувалася як кладовище, а потім була перетворена на центральну площу міста - «форум». На форумі в звичайні дні йшла торгівля. Тут також проходили громадські збори, релігійні процесії, обряди, здійснювалося поклоніння богам, святкування визначних подій і прощання з померлими.

Рим виник у VII ст. до Р.Х. на межі трьох племен: тиціїв, рамнів, луцерів. Історики ототожнюють ці назви з сабінянами, латинами й етрусками. Племена (триби) складалися з об’єднань родів (курій). Кожна з трьох триб мала по 10 курій, кожна курія - по 10 родів. Кожен рід мав своє родове ім’я, що включалося до імені його членів. Наприклад: Ґай Юлій Цезар - Ґай з роду Юліїв з сім’ї Цезарів. Населення Риму складалося з 300 родів, члени яких вважалися повноправними громадянами - «патриціями».

Голова кожного роду входив до ради старійшин - сенату. У найдавніші часи сенат таким чином включав 300 сенаторів. Вони обирали довічного вождя - царя (rex). Цар головував у сенаті, приносив жертви богам від імени всієї громади, очолював ополчення громадян - «леґіон».

Захоплені полонені, боржники, а також куплені в торгівців раби складали верству рабів.  З відпущених на волю рабів, вільних переселенців, з силоміць переселених жителів інших містечок складалася верства плебеїв (від «pleo» я наповнюю). Плебеї були вільними людьми, але не входили до родових об’єднань, не мали права займати міську землю. Багато хто з них займався ремеслами й торгівлею.

Цар Сервій Туллій допустив плебеїв до участі в народних зборах та в ополченні. Триби перетворив з родових на територіяльні одиниці. Їхня кількість поступово зростала, досягнувши на I ст. до Р.Х. тридцяти п’яти.

Скориставшись із невдоволення патриціїв реформами Сервія Туллія, його вбив Тарквіній Суперб. Але узурпатор викликав загальне обурення своєю жорстокістю й був вигнаний з Риму. Постановою сенату царську владу було скасовано. Патриції взяли владу в свої руки й оголосили правління «загальною справою» (res publica). Це сталося 510 р. до Р.Х.

2. Республіка

510 р. до Р.Х. верховним носієм влади визнавався римський народ (populus Romanus). До нього належали лише ті, хто походив від громадян Риму. Громадяни мали право брати участь у народних зборах, бути обраними на державні посади, мати власність, служити в римському війську.

Вищим державним органом був сенат. Сенат керував зовнішньою політикою, фінансами, державним майном, військовим життям. Найвищими службовими особами Римської республіки були два консули. Їм належала військова й громадянська влада.

У V ст. до Р.Х. римляни перемагають загадковий народ етрусків. Починається об’єднання латинських племен довкола Риму.

Значні землі на заході та в центрі Європи заселяли кельтські племена. Римляни називали кельтів «ґаллами» (півнями) за півняче пір’я, що ним кельтські воїни прикрашали свої шоломи. У V ст. до Р.Х. починається навала кельтів на Італію. Кельти витіснили етрусків з території на північ від Апеннін і розселилися на берегах річки По. 390 р. до Р.Х. кельти рушили на Рим. Війська римлян були розбиті, місто спалене. Тільки Капітолійський пагорб з храмом богині Юнони вдалося врятувати. Існує леґенда, що гуси, які знаходилися в храмі богині Юнони, зчинили ґелґіт при нічній спробі ґаллів захопити Капітолій. Галас збудив римлян, і ворог був відбитий. Звідси приказка «гуси врятували Рим». Ґалли залишили Рим, діставши викуп. Наступний напад закінчився невдачею. 334 р. до Р.Х. було укладено мирний договір ґаллів з Римом.

Протягом IV-III ст. до Р.Х. Рим підкорив собі латинські племена, інші народи Апеннінського півострова. Він завойовує грецькі міста на півдні. У війну втрутився цар Епіру Пірр, але зрештою зазнав поразки й мусив повернутися до Греції. Перші перемоги коштували йому надто дорого. Так 279 р. до Р.Х. біля міста Аускула він, перемігши, втратив стільки воїнів, що після битви вигукнув: «Якщо ми здобудемо ще одну перемогу над римлянами, то загинемо остаточно». Звідси приказка «Піррова перемога».

У ІІІ-ІІ ст. до Р.Х. пройшли три Пунічні війни з Карфагенською державою. Римляни називали пунійцями фінікійців, колонією яких був Кар-Хадашт (Карфаген). Виникнувши в ІХ ст., Карфаген на середину V ст. до Р.Х. об’єднав під своєю владою частину узбережжя північної Африки, західну частину Сіцілії, острови Мальта, Сардинія, Корсіка та ін. У війнах уславився головнокомандувач карфагенського війська Ганнібал, який завдав римлянам тяжкої поразки під Каннами на півдні Італії. Але зрештою Карфаген було переможено. 146 р. до Р.Х. місто було захоплене римлянами й спалене. 50 тис. жителів було продано в рабство. Територію Карфагену було оголошено проклятою й заборонено будувати на ній житла. На землях південного Середземномор’я, що належали Карфагенові, було утворено римську провінцію Африку.

Македонський цар Филип V веде переговори з Карфагеном про спільну боротьбу проти Риму. У відповідь римляни 200 р. до Р.Х. починають  з Македонією. 196 р. римський полководець Тіт Квінкцій Фламінин переміг царя Филипа V й урочисто на Істмійських іграх у Коринті проголосив свободу Греції від македонського володарювання. Грецькі міста звільнялися від військових залог, податків, могли самі обирати державний устрій. Але поступово посилюється залежність грецьких полісів від Риму.

171-168 рр. до Р.Х. відбулася остання війна Риму з Македонією. Македонський цар Персей був розгромлений, здався римлянам і помер у полоні. Македонія була поділена на чотири окремі частини. Караючи прибічників Македонії, римляни зруйнували й пограбували 70 міст Епіру, а 150 тис. його жителів продали в рабство. Почалося владарювання римлян. За участь у антиримському повстанні було зруйновано та знищено Коринф. Балканська Греція стає римською провінцією Ахайя. Афіни й Спарта зберегли тільки номінальну незалежність.

Третя найпотужніша держава Середземномор’я була подолана римлянами в ході Сирійської війни (192-188 рр. до Р.Х.). Римляни перемогли у вирішальній битві біля Магнезії в Малій Азії. Цар Антіох ІІІ мусив підписати мирний договір, за яким він відмовлявся від європейських володінь і північних земель у Малій Азії, передавав Римові бойових слонів і флот, сплачував контрибуцію.

Наприкінці І ст. до Р.Х. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор створив могутні збройні сили, великий військовий флот і почав війну з римлянами. Він захопив Каппадокію і дружню Римові Віфінську республіку. На території римських провінцій понтійське військо зустрічали як визволителів, а римських чиновників, торгівців, лихварів було перебито. Союзник Мітрідата вірменський цар Тігран ІІ зайняв північну Месопотамію, Сірію, Палестину. 

Римський полководець Луцій Корнелій Сулла зайняв Рим, провів вибори консулів, обмежив владу народних зборів і вирушив на війну з понтійським військом. У Греції та Македонії він здобув перемогу. 87 р. до Р.Х. Афіни захоплено й пограбовано. Настає занепад Греції. Цілі міста лежать у руїнах, деґрадує господарство в Спарті, Мессині, Аркадії, Беотії, Етолії. Торгівці, ремісники, будівельники, художники, письменники їдуть до Риму.  Грецька мова стає мовою аристократії. Перші історики Риму пишуть по-грецькому (Фабій Піктор). Престижна грецька освіта. Але росте й упередженість щодо греків. 92 р. до Р.Х. грецькі риторичні школи заборонено.

85 р. до Р.Х. укладається угода, за якою Мітрідат повернув Римові провінції Віфінію та Каппадокію, виплатив контрибуцію й передав більшу частину своїх бойових кораблів. Але з огляду на виступ проти Сулли в Римі Мітрідат зберіг свої володіння.

Армія Сулли виступила в Італію. 82 р. до Р.Х. вона перемогла під Римом і сенат проголосив Суллу диктатором. Було реорганізовано державний устрій. Сенат було поповнено воєначальниками армії Сулли. Народні збори могли тепер приймати закони лише після попереднього їх затвердження сенатом. Противники  Сулли були оголошені ворогами республіки, засуджені на смерть, а їхнє майно конфісковане. Республіканський устрій зазнав тяжкого удару.

70 р. до Р.Х. консулами Риму стали Марк Красс і Ґней Помпей. З ініціативи Помпея було відновлено республіканський устрій, завдяки чому Помпей здобув особливу популярність серед римлян. Він був призначений головнокомандувачем флоту й сухопутного війська, направлених для ліквідації морських піратів. За три місяці Середземне море було звільнене. Близько 10 тис. піратів знищено, решта здалася в полон.

Після невдач у війні з понтійським царем Мітрідатом Лукулла, Помпей 66 р. був призначений очолити римське військо. Він вщент розгромив війська Мітрідата, вторгнувся до Вірменії і змусив 66 р. до Р.Х. царя Тіграна капітулювати, відмовитися від Сирії, виплатити контрибуцію й визнати себе залежним союзником римлян.

63 р. Сирію, Віфінію, Понт було оголошено римськими провінціями. Помпея було запрошено розв’язати суперечку між синами первосвященика Гірканом і Аристовулом за успадкування влади первосвященика. Помпей оволодів Єрусалимом і зробив правителем Гіркана, поставивши його в залежність від Риму.

3. Юлій Цезар

Ґай Юлій Цезар народився 101 р. до Р.Х. Він походив із збіднілого патриціанського роду. Постраждав від диктатури Сулли й підтримав Помпея. Він був начальником міської варти, потім претором. Здобуває популярність, організуючи пишні видовища й громадські бенкети для бідноти. Через це цілком розробився, наробив багато боргів. Шукає підтримку в Красса. Той сплатив найтерміновіші борги й пообіцяв сплатити інші. Цезар 62 р. призначений претором у провінцію Далека Іспанія. Ще 63 р. він дістає права верховного понтифіка.

В Іспанії Цезар придушив повстання, пограбував міста, десятки тисяч людей продав у рабство й зумів збагатитися. Після повернення до Риму 60 р. примирив Красса й Помпея, а 59 р. став консулом.

60 р. до Р.Х.: «У цей час Помпей, який здобув гучну славу й вплив після походу проти Мітрідата [VI Евпатора - понтійського царя, 121-64 рр. до Р.Х., який провів три невдалі війни з Римом] зажадав, щоб сенат затвердив ті роздачі, які він зробив царям, династіям і містам. Через заздрість до Помпея більшість сенату висловлювалась проти цього... Обурений Помпей вступив у союз із Цезарем, поклявшись, що сприятиме йому в здобутті консульства. А Цезар зразу ж примирив з ним Красса. Ці три особи, які вкупі всемогутні, використали свою силу для взаємної вигоди» (Аннали, Громадянські війни).

Внаслідок таємної домовлености з Крассом і Помпеєм утворюється перший тріумвірат. Цезар досягає призначення себе й інших тріумвірів проконсулами провінцій. Красс дістав Сирію й сусідні провінції, а також право набрати одинадцять леґіонів. Помпей здобув Іспанію й право набрати одинадцять леґіонів. Цезар здобув Цізальпінську Ґаллію та Іллірію й право набрати два леґіони. Згодом права Цезаря поширилися на Нарбонську Ґалію й право набрати третій леґіон.

Цезар вторгся в Транзальпінську Ґаллію, на яку не поширилася доти влада Риму. Він завойовує 58-56 р. величезні землі від Рейну й Альп до океанського узбережжя й Піренеїв. Спроби просунутися за Рейн у землі, населені ґерманськими племенами, закінчилися невдачею. 55 і 54 рр. Цезар організує вторгнення на острів Британія. Армія просунулася до Темзи, навіть перейшла її, але не змогла підкорити бриттів, які відійшли в ліси.

Красс мріє завоювати землі колишньої імперії Олександра Македонського. Він перейшов Євфрат, здобув кілька міст у Північній Месопотамії, але загинув у боротьбі з Парфянським царством. Битва біля міста Карри обернулася поразкою. Красс загинув, 20 тис. римлян було вбито.

Зі смертю Красса тріумвірат розпався. Коли Цезар воював у Ґаллії, здобув славу переможця, розбив війська повсталих кельтів. Він сформував армію з 13 леґіонів. Помпей залишався в Римі й був призначений «консулом без колеґії», тобто єдиновладним правителем на 52 р.

49 р. війська Цезаря перейшли річку Рубікон, яка ділила основну частину Італії та провінцію Ціхзальпінська Ґаллія. Цезар виголосив: «Жереб кинуто!» Цезар захопив Рим, змусив утекти Помпея та його прибічників, організував управління містом. Його обрали консулом, але він залишив заступником Марка Антонія й почав наступ проти армії Помпея. Армія Помпея була розбита в Фессалії. Помпей намагався сховатися на Сході, але єгиптяни вбили його, коли він зійшов з човна.

Цезар оволодів Східним Середземномор’ям, втрутився у громадянську війну в Єгипті й передав владу царівні Клеопатрі. Він завойовує провінцію Африка, святкує в Римі чотири розкішних тріумфи. 48 р. Цезар дістав права народного трибуна, 46 р. - цензора. В його руках зосереджується влада різних маґістратів. Сенат поповнюється прихильниками Цезаря й доводиться до 900 чоловік. Усі кандидати на виборні посади висуваються Цезарем. Впорядковується законодавство, права римського громадянства надаються аристократам із Ґаллії, Греції, Малої Азії, Сирії.

Вперше в Римі карбується золота монета - динарій, яка стала єдиною грошовою одиницею в Римі й усьому Західному Середземномор’ї. За часів Ісуса Христа в динарій оцінювалася денна праця робітника. 4 римські динарії дорівнювали одному юдейському шекелю. Динарій складали 16 ассів, а асс - 4 кодранти.

За вказівкою Юлія Цезаря проведена реформа календаря. З 1 січня 45 р. до Р.Х. рік почали рахувати за рухом сонця. Згідно з обчисленнями олекандрійських астрономів, рік визначали в 365 діб і 6 годин. Кожного четвертого року до місяця лютого, який налічував 28 днів, додавали 29 число. Його розміщували між 23 і 24 лютого, повторюючи 24 лютого двічі. Римляни ж говорили замість «24 лютого» - «шостий день до березневих календ». По-латині «шостий» - Sextus, а «ще раз шостий» - Bissextus. Тому рік, який мав зайвий день у лютому називався Bissextilis. За часів Візантії звук [б] греки вимовляли як [в]. І слов’янам чулося «високосний».

Рік мав починатися з 1 січня, оскільки вже з 153 р. до Р.Х. римські консули 1 січня заступали на свою посаду. Число днів у місяцях було унормоване: кожен непарний місяць мав 31 день, кожен парний - 30. Початок відліку часу за новим календарем був визначений на 1 січня 45 р., коли припав перший день нового місяця після зимового сонцестояння. На подяку Юлію Цезарю за пропозицією Марка Антонія 44 р. римський сенат перейменував місяць Quintilis (п’ятий) на Julius.

У 8 р. до Р.Х. сенат перейменував місяць Sextilis (шостий) на Augustus на честь імператора Августа. Але сенат визнав незручним, щоб Augustus мав менше днів, ніж Julius. Тим більше, що парні числа вважалися нещасливими. Тоді вийшло, що три місяці вряд мали по 31 дню. З вересня зайвий день перенесли на жовтень, а з листопада - на грудень. Так зруйнувалося правильне чергування днів. 

Цезар готувався до походу на Схід. Ходили чутки про його намір проголосити себе царем. Марк Антоній спробував під час вистави в цирку покласти на його голову царську діадему. Склалася змова. Цезар був убитий 44 р. змовниками: Марком Брутом і Ґаєм Кассієм.

4. Кельти

Сучасні кельти представлені в Європі невеликими народами, мови яких витісняються з ужитку: ірландцями, шотландцями, валлійцями, бретонцями. На час Різдва Христового ці народи заселяли значну частину Європейського континенту: Ґалію, Піренейський півострів, Британські острови. В V-III ст. до Р.Х. частина кельтів вторглася в Придунайські області, в теперішнє Закарпаття.

Кельтські племена вступають у постійні зіткнення з Римською республікою з середини І ст. до Р.Х. Вони тоді значно випереджали за своїм розвитком ґерманські й слов’янські племена. Всередині племен виділилася родова аристократія, що вела постійні війни.

Релігія кельтів вражала римлян своєю жорстокістю. Існували професійні жерці - друїди (від слова «dru» - дуб). Вони мали свою міжплеменну організацію, що охоплювала всю Ґалію. Раз на рік вони збиралися в своєму релігійному центрі, що знаходився на землях племені карнутів. Друїди обирали верховного жерця. Підготовка друїда тривала до 20 років і включала вивчення потаємних знань, безлічі гімнів і замовлянь. Друїди приносили жертви, ворожили, були заклинателями, чаклунами, лікарями.

Широко практикувалися людські жертвопринесення. Багато обрядів пов’язувалося з шануванням священних рослин: дуба, омели. Особливо цінувалася омела, що росла на дубі. Пліній розповідає про звичай зрізання омели в шостий день нового місяця: «По закінченні приготувань до жертвопринесення й учти під деревом вони [друїди] звертаються до дуба, як загального цілителя, з вітанням і приводять до нього двох білих биків, котрих до цього ніколи не прив’язували за роги. Жрець у білому одязі злазить на дерево й, зрізавши омелу золотим серпом, кладе її на шматок білої тканини. Потім здійснюється жертвопринесення, під час яких бога молять не позбавляти милости тих, кого він уже обдарував своїми благословенними дарами».

Кельти вірили в переселення душ, у потойбічний світ під землею, під водою або на островах. Більшість кельтських богів була місцевими й племенними покровителями. Зі зміцненням міжплеменних зв’язків коло шанувальників деяких богів дуже розширилося. Наприклад, бога Беленоса (Беліса, Бела) шанували племена Ґалії та Британії. Крім богів, кельти вірили в численних духів, фей, ельфів, чудовиськ. Вони обожнювали дерева, камені, джерела.

Під час завоювання Ґалії римлянами Юлій Цезар підтримував друїдів, прагнучи спертися на їхній авторитет. Авґуст і Тиверій переслідували їх, а Клавдій викорінював друїдичну віру. Романізація кельтів витіснили їхні вірування, остаточно переможені з прийняттям християнства.

5. Октавіян Авґуст

«І трапилося тими днями, - вийшов наказ царя Авґуста переписати всю землю» (Лк. 2:1).

43 р. друг Цезаря Марк Антоній і онук сестри Цезаря Юлії Ґай Юлій Цезар Октавіян уклали угоду, до котрої залучили полководця Емілія Лапіда. 42 р. військо нового тріумвірату розгромило республіканців. Державу поділено: Октавіян - Італія, Іллірія, Ґаллія; Антонієві - схід; Лепідові - Еспанія, Африка. Лепід скоро позбавлений влади.

31-30 рр. - громадянська війна. Антоній заподіяв самогубство. Октавіян (27 р. до Р.Х.-14 р. по Р.Х.) проголошений імператором (почесний титул полководця), принцепсом (перший із сенаторів), Авґустом («податель добра», доти вживався тільки щодо богів). Єдиний намісник провінцій, верховний командувач, верховний понтифік. Будував храми, театри, терми (лазні), акведуки (водопровід); влаштовував урочисті свята. Хліб роздавався 200 тис.чол. За роками правління вівся відлік часу.

Принципат - перший етап Імперії, коли самодержавна влада прикривається шатами республіканських установ і маґістратур. Сенат існує, але він залежний від принцепса (першого сенатора, першого громадянина). Юрисдикція, фінансове управління, карбування грошей, підтримання порядку. Офіційно постулюється ідея, що Авґуст відновив республіку й повернув республіканські свободи. Управління провінціями набуває більш організованого й державного характеру. Зберігаються можливості самоврядування, суворо контрольованого центральною владою, але з ілюзією повної самостійности.

6. Тиверій

«У п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря ... було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія» (Лк. 3:1-2).

Авґуст помер у серпні 14 р. Вдова Лівія Друзілла приховувала від оточення його смерть, доки не приїхав з півночі Італії її син Тіберій, що став наступником свого вітчима. Сенат визнав його принцепсом, але становище було складне. Тиберій мав придушити заколоти леґіонерів, що почалися. З’явився самозванець, котрий назвав себе онуком Авґуста.

Три походи проти ґерманських племен закінчилися невдачею. Повстання в Африці, Фракії та Ґаллії вдалося придушити.

В останні роки Тіберій виїхав на острів Капрі, залишивши намісником префекта преторіянської ґвардії. Той очолив змову й був страчений.

У постійній боротьбі Тіберій дійшов до психічного розладу й помер на Капрі 37 р.

7. Географія Імперії

Правління Октавіяна Авґуста тривало понад півсторіччя, з 43 р. перед Христом (Октавіян став проконсулом) до 14 р. (рік його смерти). Римська імперія в цей час поширила свої межі довкола всього Середземного моря, котре стало називатися «Внутрішнім морем».

Єгипет після перемоги над Клеопатрою став особистим володінням імператора. Цариця Клеопатра та її брат Птолемей XV померли 30 р. до Р.Х. Єгиптом стали управляти імператорські намісники.

На захід від Єгипту розташовувалися Кіренаїка, Триполітанія, Африка (теперішній Туніс), Нумідія. Африка була житницею Риму. Звідси кораблями перевозили до Риму зерно, оливу, інші продукти. Шлях кораблів пролягав понад Сардинією, тривав 5-6 днів і обіймав близько 660 км. Інколи назву Африка поширювали на все середземноморське узбережжя континенту за винятком Єгипту. Пізніше Африкою стали називати цілий континент.

За Піренеями знаходилася Іспанія, де поступово будуються дороги, закладаються фортеці. Але північні гірські племена астурійців і кантабрійців постійно ведуть боротьбу з Римом. Лише переселивши їх на долину й схиливши на свій бік вождів, вдається встановити мир.

Кельтські племена заселяли Піринейський півострів, Ґаллію та Британські острови. Всередині племен виділилася родова аристократія, що провадила постійні війни. Поряд з нею привілейовану верхівку кельтів становили друїди (від слова «dru», дуб) – поганські жерці.

Під час завоювання Ґаллії Юлій Цезар підтримував друїдів, спираючись на них у боротьбі з кельтською аристократією. Але його наступники Авґуст і Тиверій переслідували друїдів, прагнули підірвати їхній авторитет. Імператор Клавдій винищував друїдичну релігію, звинувачувану в жахливій антигуманності. Кельти зазнають романізації.

Після трирічної війни (6-9 рр.) провінціями Імперії стали Іллірія та Панонія. Панонія простягалася на південь і захід від Дунаю. На півночі лежала Дакія (теперішня Трансільванія в Румунії), на півдні – Мезія (сучасні Сербія та Болгарія). Мезія та ближча до Боспору Фракія були завойовані в 46 р. Давньою римською провінцією була Македонія.

На кордоні з ґерманськими племенами, що проліг по Рейну, Ельбі й Дунаю, точиться безперервна війна. Прикордонні землі перетворюються на пустелю. Важливим опорним пунктом на півночі стала фортеця Colonia Agrippina (тепер Кельн). Виділялися Ґаллія Цезальпінська (перед Альпами) та Трансальпінська (за Альпами).

В Малій Азії, крім давніше завойованої Віфінії, було приєднано Галатію, заселену войовничими кельтами-галатами, що асимілювалися елліністичною культурою, а також Каппадокію, перетворену на васальну державу. Провінція Киликія та Вірменія створювали буферну зону між Римською імперією та Парфянським царством.


8. Державний устрій

Правитель Імперії не мав титулу rex (цар) з огляду на республіканську традицію Риму. Офіційний його титул – princeps (princeps senatus – перший сенатор). Імператор одягався так само, як будь-який консул Риму: в мирний час носив тогу з пурпуровою обшивкою, на війні – пурпуровий плащ, що накидався на обладунок.

Ім’я Юлія Цезаря (Caesar) стало передаватися усиновленим наступникам Цезаря і згодом почало сприйматися як титул. У європейських мовах воно вимовляється як кесар (церковнослов’янська), цісар, цар (українська), кайзер (німецька).

27 р. до Р.Х. Октавіян приймає ім’я «Авґуст», котре також стає титулом. Це ім’я походить від назви давнього релігійного обряду, у якому одержувалося благословення богів для заснування міста. Ворожіння за летом птахів називалося «augurium», а до нього додавався прикметник «augustum», тобто «священний, що звеличує». Аugustum augurium було використано Ромулом і Ремом для визначення, хто з них заснує місто: Рем побачив шістьох, а Ромул – 12 орлів. Тому останній переміг. Октавіян Авґуст, беручи цей титул, дає зрозуміти, що його правління стане другим заснуванням Риму.

Вірячи в безсмертя душі, римляни вважали, що душі славетних людей набувають божественої сили. Втілення життєвої сили – ґеній – імператора було визнано божественим і почало шануватися так само, як ґеній-покровитель Риму. Після смерти душа імператора зараховувалася сенатом до сонму богів і діставала ім’я divus (божественний) Augustus.

Провінції поділялися на імператорські й сенатські. Імператорськими управляв сам імператор за посередництвом намісників (леґатів). Єгипет був швидше не провінцією, а особистим царством імператора як спадкоємця фараонів і Птолемеїв. Сенатськими провінціями управляли й надалі проконсули й пропретори, як і в республіканський час.

Але при цьому імператор був головнокомандувачем усіх збройних сил країни. Сенатські провінції були віддалені від кордонів. Леґіони стояли в провінціях, підлеглих імператорові. Імператор як проконсул одержав військову владу (imperium) в усіх провінціях. Будь-яка війна провадилася під проводом імператора, репрезентованого леґатом. Солдати складали присягу імператорові. За імператором зберігалося право на тріумф – урочистий вхід переможця. В Римі його особистою охороною стала преторіянська ґвардія, командири якої вважалися найвищими після імператора сановниками в державі. До складу преторіянської ґвардії входили лише римські громадяни.

Імператор поряд з вищою військовою владою (imperium) був наділений, як пожиттєвий народний трибун, вищою цивільною владою (potestas). Йому належало право вето на будь-яке рішення сенату (ius intercedendi).

Джерелом вищої влади в загальній свідомості лишався сенат. Сенат, здійснюючи процедуру консекрації, визнавав божественну гідність за померлими імператорами, а також надавав імператорську владу живим спадкоємцям. Спадковість влади була забезпечена усиновленням.

Comments