09. Становлення богослов’я

Апостольські писання - позаканонічні твори, які передають учення апостолів, приписуються апостолам чи їхнім учням або певно походять від безпосередніх учнів апостолів.

«Дідахе» (Διδαχὴ) або «Вчення Господа народам через 12 апостолів» (Διδαχὴ κυρίου διὰ τῶν δώδεκα ἀποστόλων τοῖς ἔθνεσιν). Написане в Палестині або Сирії між 70 і 100 роками. Найстарший твір церковної літератури. Відкритий митрополитом Філотеєм Брієннієм у Константинополі 1873 р. в рукописі 1056 р. Складається з 16 розділів, поділених на чотири частини: релігійно-етичну (розділи 1-6) з викладом християнських обов’язків в образі двох доріг, життя і смерти; літургійної (розділи 6-10) про хрещення, піст, молитву, Євхаристію; правничої (розділи 11-15) про відношення вірних до членів громади, мандрівних апостолів, пророків і вчителів; есхатологічної (розділ 16) чи епілоги про підготовку до другого приходу Ісуса Христа.

«Дідахе» вплинуло на пізніші книги, приписувані апостолам:

«Вчення апостолів» (др.пол.III ст.), збірку етичних і правничих приписів;

«Апостольські церковні постанови» (кінець III ст.) - 30 канонів про свячення, церковний причет, богослужіння тощо;

«Апостольські постанови» (бл. 380 р.) - 8 книг, найбільшу церковну правничу збірку з часів християнської старовини;

«Апостольські правила», затверджені Трульським собором 691 р. - 85 канонів про вибір, обов’язки, свячення, поведінку духівництва, перелік канонічних книг Святого Письма.

«Послання апостола  Варнави». Релігійно-повчальний твір у формі листа Варнави, друга апостола Павла (Діян. 11-15; Кол. 4:10; 1 Кор. 9:6; Гал. 2:1,9,13). Написаний між 96 і 98 рр. в Олександрії. Зберігся в двох рукописах. 21 розділ. Апологетична частина: зберігання Старого Завіту не є потрібне для спасіння. Етична частина: дві дороги, темряви й гріха та світла й чесноти. Це відповідає поглядам св.ап.Павла, що змушує сумніватися в автентичності.

Климент, папа Римський. Його згадує св.ап.Павло як співробітника в Римі (Фил. 4:3). Третій римський єпископ по св.ап.Петрі. 92-101 рр. Імператор Траян заслав свт.Климента до Криму, до Корсуня, де той помер.

Послання до коринтян. У Коринті стався бунт проти законної влади пресвітерів. У вступі - про чудовий стан коринтської громади в минулому. Загальна наука - смиренність, покора, застереження проти заздрости й корисливости. Посилається на прообрази в Старому Завіті. Доводиться необхідність покори церковній владі. Господь Сам поставляє церковну ієрархію: Він посилає Христа, Той поставляє апостолів, апостоли ж - єпископів і пресвітерів, а на допомогу їм - дияконів. Миряни (вперше вжито цей термін) повинні віддавати наставникам пошану, як і тим, які перше їх настановили. Свідоцтва про божество Христа, жертовний характер Євхаристії, воскресіння мертвих, форми церковних молитов за християн і володарів. Повідомлення про подорож св.ап.Павла до Іспанії. Мова проста, ясна.

Йому ж приписуються твори:

- другий лист до коринтян (поч.II ст.) - перша збережена християнська проповідь;

- два листи до дівствеників;

- Климентини, твори про життя свт.Климента, які видаються за його твори.

Ігнатій Богоносець. Пливучи на муки до Риму, написав і передав чотири послання до Церков Ефесу, Маґнесії, Траль, Риму. В перших трьох дякує за любов до нього, нагадує про відданість владикам, застерігає перед лжевчителями, юдаїстами та ґностиками. До Римської церкви - просить не дбати про його рятунок від смерти, бо мученицьку смерть за Христа вважає щастям.

У Троаді написав листи до Філадельфії, Смирни, до єпископа Полікарпа. Турбується про порядок, мир у Церкві, послух ієрархії, любов до єдности. Першим ужив термін «соборна (кафолична) Церква». Перелічує основні ступені ієрархії: єпископи, пресвітери, диякони. Зв’язок з єпископом через віру й послух є виразом єдности церковної громади. У посланні до Полікарпа описує права й обов’язки єпископа.

«Пастир» Єрми. Написаний у Римі в середині II ст. Автор не надто освічений, але знаменитий мораліст. Апокаліпсис морально-повчального змісту. Автор - чи Єрма (Рим. 16:4), сучасник Климента, папи Римського, чи Єрма, брат папи Пія I. Ангел покути з’явився йому у вигляді пастиря (звідси назва) й доручив голосити покаяння. 5 видінь, 12 заповідей, 10 притч. Свідоцтва про хрещення, подружжя, ангелів хоронителів.

Полікарп Смирнський. Учень апостола Іоана Богослова, поставлений ним на єпископа в Смирні як місті ефеської митрополії, очолюваної св.ап.Іоаном. Помер як мученик 155 р. в Смирні на 85-му році життя. Збереглися мученицькі акти Полікарпа, віднайдені й перероблені на житіє в IV ст. Піонієм. З багатьох послань, про які згадує Іриней Ліонський, слухач наук Полікарпа з 140 р., зберігся лист до филип’ян. Дає загальні моральні повчання, нахиляє до послуху пресвітерам і дияконам. Велика кількість цитат з Нового Завіту, з листа Климента, папи Римського, до коринтян.

Папій, єпископ Ієрапольський. Учень св.ап.Іоана Богослова. Відомості маємо від Іринея, Євсевія. Збереглися фраґменти «Пояснення Господніх бесід». Перший біблійний теологічний твір, де наука Христа обговорюється на основі текстів Євангелій і усного передання.

2. Апологети

Апологія (від грецьк. apologia - захист, виправдання). Два значення: 1) відвертий, беззастережний захист певних положень; 2) промова або письмовий твір на захист певної особи або теорії. Апологет - захисник тих чи інших учень, теорій, течій.

Апологетика - найдавніший вид християнської науки. Виникає в 20-х рр. II ст. Боронить християн перед поганами й жидами, водночас залучаючи нових прихильників.

Юдеї то очорнювали християн перед поганською спільнотою, то намагалися нав’язати свій релігійний елемент, переважно обрядовий.

Погани поширювали наклепи на християн: про тієстейські учти (нібито християни вбивають дітей і їдять їхнє тіло на своїх зібраннях), про едиподеїзм (допускаються протиприродні оргії), про атеїзм, про ворожість людському родові, про ворожість Римській імперії.

Апології до юдеїв - діалоги, де головно доводиться месіянство Ісуса Христа.

Апології до поган - бесіди, опрацьовані за правилами грецької риторики або відверті листи до поган загалом чи до окремих осіб (філософів, влади, імператора, сенату). Доводять існування і єдність Бога, Боже провидіння, друге життя, воскресіння.

Апологети - часто філософи, навернені з поганства. Намагалися віру подати як правдиву філософію, котра посідає всі принесені на землю Сином Божим чисті правди. Християнізували поганську філософію.

Докази правдивості віри: 1) ушляхетнюючий вплив віри на життя християн; 2) старозавітні пророцтва, що виповнилися на Христі, Христові пророцтва; 3) давність християнства, пов’язаного зі Старим Завітом; 4) чуда, особливо Христові чуда. Мотив рідкісніший, бо малопереконливий для поган, залюблених у магію та чародійства.

Невироблена теологічна термінологія. Помилки під впливом дохристиянських передань і поганської філософії. Найслабші моменти: 1) вчення про Слово, Логос, зближуваний із логосом грецької філософії Геракліта, Платона, стоїків, юдея Філона; 2) вчення про безсмертність душі (не розрізнили чітко вічність і безсмертя).

Кодрат. Перший апологет, апостольський учень. За Євсевієм, нібито, передав апологію імператорові Адріянові близько 124 р. під час переслідування християн. Твір втрачено.

Філософ Арістід з Афін. Найстарша відома апологія. Подана імператорові Антоніну Пію (138-161 рр.) у 40-х рр. II ст. Вважалася втраченою, але 1878 р.  виявлено й видано вірменський фраґмент, а 1889 р. в монастирі вмц.Катерини на Синаї виявлено сирійський переклад.

Християнська віра має правдиве поняття Бога, бо ставить в основу навчання віру в одного вічного, незмінного, досконалого Бога, який дається пізнати Себе з існування світу й порядку в світі. Людей ділить на варварів, греків, жидів і християн.

Юстин, філософ і мученик. Народився в римській колонії Флавія Неаполіс у Самарії (колишній Сихем, тепер Наблус) у родині поганських колоністів, близько 100-110 рр. Замолоду займався філософією, відвідував стоїків, парапатетиків, піфагорейців, платоників. Зустрів у Кесарії Палестинській старця, який звернув увагу на пророків, Христа, на нездатність філософів пояснити релігійні істини. Студіює Святе Письмо, спостерігає життя християн. Навернувся близько 130 р. Двічі був у Римі, заснував там філософську школу (учень - Татіян Асирієць, апологет), дискутував з циніком Кресцентом. Збереглися мученицькі акти, за якими разом з шістьма іншими християнами засуджений на смерть і страчений (стято голову) в Римі за префекта Юлія Рустика 166-168 рр. на донос поганського філософа Кресцента.

Перший церковний письменник, який розвинув ширшу літературну діяльність. Безсумнівно автентичні дві апології, «Діалог з юдеєм Трифоном». Ймовірно автентичні фраґменти «Про воскресіння».

Апології повстали в Римі між 148 і 161 рр. Довша (68 розділів) - до цезаря Антоніна Пія, його співреґента Марка Аврелія, сина, сенату, римського народу. Автор домагається, щоб християн не переслідували лише за релігійну належність, без вивчення їхньої науки. Викладає цю науку й описує культ: хрещення, Євхаристію, недільне богослужіння. Коротша (15 розділів) - до римського сенату, під враженням страти трьох християн за вироком римського префекта. Вимагає законного суду, переслідування християн вважає справою демонів.

Діялоґ з Трифоном - виклад дводенного діялоґу, диспуту з освіченим рабином Трифоном у Ефесі близько 132-135 рр. під час жидівської війни Бар Кохби. Три головні арґументи: 1) старозавітній закон переходовий і поступився Христовому; 2) Бог Старого Завіту тотожний із воплоченим Словом; 3) правдивим Ізраїлем є Церква, до котрої покликані погани.

3. Св. Іриней Ліонський

Народився близько 135-140 рр. у Смирні або її околиці. Учень прп.Полікарпа Смирнського. Переселився до Ліону в Ґаллії. 177 р. відвідав із посольством Рим, по поверненні обраний єпископом. Місійна праця, боротьба проти ґностицизму. Загинув як мученик, очевидно, за Септима Севера близько 202 р.

Збереглося два твори:

«Викриття й заперечення фальшиво названої ґнози» або «Проти єресей», у 5 томах, 178-188 рр. Закладаються основи церковної теології, дається сумарний огляд ґностичних систем (т.1), заперечуються ці системи розумовими раціями (т.2), доказами зі Святого Письма, апостольськими творами (т.3), словами Самого Слова та старозавітнього об’явлення (т.4), говориться про останні речі (т.5).

«Представлення апостольської проповіді», перша спроба біблійного катехизису. Знайдене 1904 р. в Єресані у вірменському рукописі. Правди віри та їхні докази зі Святого Письма.

Виразно називає три Божі особи, засвідчує віру в Богоматеринство Пресвятої Діви, виступає як свідок хрещення дітей, таїнства Покаяння, реальної присутности Христа в Євхаристії. Знав і використовував усі новозавітні твори крім послань ап.Павла до Филимона, апостола Юди та 3-го Іоана. Називає поіменно чотирьох авторів Євангелій, приписує євангелистам символи. Через прп.Полікарпа має передання від св.ап.Іоана Богослова.

 

Comments