14. Монаше життя

1. Провісники монашого подвигу

Ще за апостольських часів серед християн формується прагнення жити за євангельськими радами. Ним переймаються ті, хто підпорядкував себе закликові, зверненому Спасителем до багатого юнака. «Якщо хочеш бути досконалим, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт.19:21).

Вияв первісної християнської харизми, що живе в Церкві Христовій, виявився в рішенні жити в безшлюбності й безсрібництві в ім’я Царства Божого. Слово Христове закликає до себе тих, хто свідомо віддає себе в Його владу й тому зрікається шлюбу, дітей, майна, світських надій у житті. Спершу ці люди живуть у світі, в християнській громаді, займаючись звичайною роботою. Але живуть вони вкрай скромно і все, що заробляють, віддають злидарям. Ці люди тримаються якомога далі від поганського оточення, відмовляються від влаштування особистого життя й особливим чином присвячують себе справам любови до ближнього. Вже в апостольські часи є стан «правдивих вдовиць», які займаються катехизацією.

Різні еллінські філософські школи практикували «аскетичні вправи», що полягали в добровільному умертвлянні тіла, самозреченні, обмеженні їжі (пости), відмові від майна, підкоренні інстинктів, особливо статевого, утриманні від тілесного життя. Аскетичне прагнення до чеснот відігравало велику роль у добу пізнього юдаїзму. Воно вплинуло на появу вчення про досконалість юдея Філона з Олександрії (25 р. до Р.Х. – 50 р. по Р.Х.). Неоплатонізм, ототожнюючи матерію зі злом, вбачав основу доброчинного життя у звільненні від чуттєвого начала.

Апологети II ст. вказують на християн, які задля Христа до старості перебували в дівстві. Досконала посвята Христу є умовою духовного союзу з ним, заміною мучеництва, безкровним свідченням християнської самопожертви.

Під час Декієвого й Валеріянового гонінь багато християн втікали до пустелі й подовгу лишалися там. Ще більше стало пустельників за часів Діоклетіяна. Цікаво, що слово «дезертир» (від «deserta» – пустеля, «desertus» – самотній, відлюдний) згодом так змінило своє значення.

Олександрійці Климент і Оріґен вважають самозречення необхідним засобом для здобуття досконалости. З постійним дівством пов’язується втеча від світу, звільнення від земних занять і спілкування з оточенням. Оріґен сам був досконалим зразком аскетичного життя. Він навіть оскопив себе. Кипріян називає дівствениць обраним стадом Христовим, яке досягло вічної ласки в Бога й, живучи на землі, вже належить до хору ангелів.

В III cт. довкола Гієрокла, олександрійського вчителя, утворився гурток аскетів, які проповідували щось на зразок спільного життя. Дехто жив у простих будинках поза містами, щоб безперешкодно віддаватися умертвленню тіла й спогляданню. Єпископ Єрусалимський Нарцис залишив громаду через наклепи й переховувався багато років на самоті, де, за Євсевієм, досягнув досконалого життя.

Слово «монах» походить від грецького «monos» – самотній, один. Започаткував монашество у середині III ст. прп. Павло Фівейський. Перший відомий нам монах-пустельник народився 228 р. Ще в юнацькі роки він знайшов печеру у віддаленій горі й прожив у ній, користуючись пальмовим деревом для поживи й одягу, 90 років. Свій час прп. Павло присвячував молитві, спогляданню й посту. Незадовго до смерті Павла, 340 р., його у віці 113 р. знайшов прп. Антоній Великий. Відомості про Павла Фівейського подає леґендарне «Vita Pauli» блаженного Єронима. Для позначення подвигу прп. Павла починає вживатися слово «анахорет» – відлюдник (від грецького «anacorio» – віддалятися). Інколи анахоретів називають також «ереміт» – самітник.

2. Прп. Антоній Великий

Прп. Антоній Великий (251-356 рр.) за походженням копт. Він народився в заможній християнській родині в селі Кома біля Ієраполя в Середньому Єгипті. 20-річним юнаком Антоній почув у церкві євангельську оповідь про багатого юнака (Мт.19), був захоплений і схвильований нею. Він роздав своє майно й почав вправлятися в аскезі під керівництвом досвідченого відлюдника. Раптом Антоній залишає його й переховується в гробівці, а потім оселяється в кинутій фортеці. Він прожив багато років у глибокій самоті, лише час від часу дістаючи поживу.

306 р. Антоній почав збирати довкола себе учнів. На його заклик відгукнулося чимало християн, особливо після появи Антонія в Олександрії для зміцнення християн у вірі за часів переслідування Максиміна. Преподобрий жив у Писпирі за 30 км від Нілу. Звідси він часто відвідував поселення своїх учнів. Навіть імператор Константин знав про Антонія й написав до нього листа. За часів аріянства, коли поширилися чутки, нібито він навчає про Сина Божого, як аріяни, Антоній ще раз відвідав Олександрію для оборони православного вчення про Святу Тройцю.

Антоній Великий помер у 105-річному віці, усамітнившись у пустелі. Певної організації він своїм учням не дав; його наступники складали вільні союзи-колонії еремітів, що називалися «monasthria». Правила, приписувані йому, з’явилися в Єгипті дещо пізніше. Сучасники знайомилися передусім з живим досвідом монашого подвижництва, носієм якого був прп. Антоній. Під впливом цього досвіду сформувався як християнин свт. Афанасій Олександрійський. Обраний на єпископа по смерті архиєпископа Олександра (328 р.), свт. Афанасій перебував на вигнанні у Трірі, де й написав «Житіє прп. Антонія Великого».

2000 року влада Єгипту схвалила проект відновлення одного з найдавніших монастирів цієї країни – монастиря прп. Антонія Великого, зведеного в IV столітті на березі Червоного моря. Проект оцінюється в 4,3 млн. доларів і розрахований на 2-2,5 роки. Влада Єгипту планує перетворити відреставрований монастир у найбільший християнський паломницький центр на узбережжі Червоного моря. Сьогодні в монастирі живуть ченці-копти, що належать до Коптської Церкви, що нараховує 8 млн. вірних серед 65-млн. населення Єгипту.

3. Давні монаші устави

Аммоній (або Амун) ще за життя прп.Антонія започаткував Нітрійське монашество в Нижньому Єгипті. Нітрійська пустеля була розташована на 40 римських миль на південь від Олександрії. Це був гірський солончаковий степ з кам’янистими скелями на західному березі річища Нілу. Учні Аммонія жили разом або поодинці в помешканнях з обпаленої глини. В суботу й неділю вони збиралися на спільне богослужіння в церкві. Поживу й одяг кожен ереміт здобував власною працею. За часів Аммонія в Нітрійській пустелі жило до 500 еремітів.

Прп.Макарій Великий (293 або 297 – 383 або 387 рр.) був першим, хто замешкав у Скитській пустелі, на 10 миль південніше за Нітрійську пустелю. Ця місцевість називалася Kellia, ченці жили тут у келіях, вирубаних у скелях, інколи складених із дощок. Прп. Макарій – аскет з дитинства. Проти своєї волі він був рукоположений у священики. Між 323 і 327 рр. Макарій віддалився до пустелі; там він навчався в прп. Антонія. Макарій мав дар зцілень і пророцтва, у скитській громаді він був за душпастиря.

Прп. Пахомій Великий (282-346 рр.) – основоположник кіновіяльного (від «koinos bios» – спільне життя) життя. Він був вояком Константина Великого, а по перемозі Константина над Максентієм 312 р. віддалився в пустелю. Пахомій заснував перший монастир у Фіваїді на правому березі Нілу 318 р. Він уклав спільні правила для монахів, за якими кожен жив у своїй хатині, але ціла оселя була обгороджена парканом. Життя монахів підпорядковувалося звичайним здоровим нормам. Праця й молитва ставляться за обов’язок монахам. Монастирі відосібнюються від зовнішнього світу. Монахам забороняється залишати монастирі, єдиної брами пильнував воротар. За життя прп. Пахомія постало дев’ять нових спільнот, що жили за його уставом.

Пахомій заснував для своєї сестри Марії перший жіночий монастир. Звідси пішли й інші жіночі монастирі.

З Єгипту монашество поширилося на Синайський півострів, де пізніше з’явилися визначні аскетичні письменники: Нил Синаїт († 430 р.) та Іоан Ліствичник († 580 р.). У V ст. центр монашества переноситься в Палестину, де започаткував пустельне життя учень прп. Антонія Іларіон з Ґази. У середині IV ст. в Палестині виникають численні монастирі. Однаково розвиваються кіновія та відлюдницький спосіб життя. Монахи підлягають архимандритові, який обирається більшістю й затверджується Єрусалимським патріярхом. Найвизначніші архимандрити – Феодосій (414-519 рр.) та Сава (439-532 рр.). Прп. Сава Освячений заснував сім лавр, з них найвідоміша Велика Лавра, laura megisth, де сам Сава жив до смерти.

4. Патерики

Термін «патерик» (від pathr – батько, отець) вперше зустрічається в грецькому словосполученні «paterika biblia» у VIII ст. Але твори, що охоплюються цією назвою, з’являються значно раніше. Вони стали найпоширенішою формою знайомства християнської громади з досвідом християнської аскези, що вироблялася в головних центрах монашого життя.

До найбільш ранніх східних патериків належить «‘H kat Aigupton twn monacon istoria» («Історія єгипетських монахів») – опис подорожі групи монахів у головні центри єгипетського чернецтва наприкінці IV ст. Цей твір поширювався в Україні під назвою «Єгипетський патерик».

Інший ранній твір патерикового жанру, «Лавсаїк», написано Палладієм Єленопольським, уродженцем Галатії. Палладій присвятив книгу сановникові Лавсу, що займав важливу посаду при дворі імператора. Звідси назва: «to Lausaikonhistoria Lausaica». Палладій спробував згрупувати враження, одержані від спілкування з пустельниками й відлюдниками під час його подорожей до Єгипту, Палестини, Віфінії протягом 388-404 рр. Палладій був близько знайомий зі свт. Іоаном Золотоустим, захищав святителя від ворогів, сам був змушений переховуватися 11 місяців у самотній келії. У Віфінії Палладій був рукоположений на єпископа Єленопольського.

За православним уставом «Лавсаїк» належить читати на утренях Великого посту в усі дні чотиридесятниці крім субот і неділь. Тоді два читання беруться з творів св. Єфрема Сирина, а два – з «Лавсаїка».

«Луг духовний» (Leimwnarion) Іоана Мосха укладено в першій чверті VII ст. Автор відвідав разом із своїм другом Софронієм Єгипет, Сирію, Самос, Кіпр, Рим, збираючи «квіти» – розповіді про аскетичні подвиги. Найдокладніше зображуються подвижники синайських і палестинських монаших спільнот. В Україні поширюється в південнослов’янській версії ІХ-Х ст. під назвою «Синайський патерик».

Comments