23. Іконоборництво

1. Історія іконоборницької єреси

Надужиття культу ікон непокоїло низку ієрархів. Серед малоазійських єпископів створилася група противників шанування ікон. Найактивніші – єпископ Константин (Фригія), єпископ Фома (Понт), митрополит Феодосій (Ефес). Єпископи Константин і Фома вирушили протестувати проти «ідолопоклонства», забороненого в Старому Заповіті, до патріярха Германа. Той, здавалося б, переконав їх. Але згода виявилася позірною.

Перша занотована заборона церковних зображень у християнських церквах сталася у володінні мусульман (арабів). Халіф Єдиз 723 р. наказав знищити релігійні малюнки та образи в усіх християнських церквах.

До іконоборців долучився синкел патріярха Германа Анастасій. Імператор планував поставити його на зміну Германові. Анастасій почав майже відкриту аґітацію проти Германа, котрий застеріг: «Не надто поспішай, ще встигнеш потрапити на іподром». Справді, згодом Анастасія, поставленого перед тим на патріярха, посадили на віслюка й возили по іподрому.

Великий вплив здобуває сирієць Вісір, що повернувся з полону й став фаворитом імператора. Вісір, потрапивши до арабського халіфа в полон, прийняв іслам і брав участь у виробленні халіфом Єдизом указу 723 р. про знищення всіляких людських зображень на вулицях, площах і будівлях.

726 р. стався нечуваний землетрус і виверження вулкану на морському дні на північний захід від Кріту. Утворився новий острів. Почалися розмови про кінець світу й страшний суд. Імператор побачив у цьому Боже знамено, кару за гріх «ідолопоклонства». Він зібрав таємну нараду (Silentium) і висловив неґативну думку про ікони. Того року було видано перший маніфест проти ікон: імператор Лев III ще не наказував їх нищити, тільки приписав вішати ікони високо, щоб люди не могли їх цілувати й торкатися до них.

726 року з брами на палацовій площі, що називалися «Халкопратія», було знято образ Спасителя, відомий як  Ἀντιφωνητής, тобто «відповідач» у значенні грошового ґаранта, по-церковнослов’янському «споручник». Це була скульптура або горельєф, споруджений візантійським купцем-моряком на подяку за чудовний порятунок від важкого позичкового зобов’язання. Офіцер, посланий зняти образ, чомусь тричі вдарив сокирою по обличчю Спасителя, ніби бажаючи зрубати з хреста тільки тіло Христа, залишивши зображення Чесного Хреста, яке демонстративно шанували іконоборці. Натовп за святотатство забив палицями офіцера й убив кількох солдатів. За це було страчено дев’ятьох мирян і монаха Феодосія.

Того ж 726 року новий випадок стався в оточеній арабами Нікеї. Оточені жителі зібралися з молитвами біля образу Пресвятої Богородиці. Один солдат кинув у ікону камінь і розбив у Пресвятої Богородиці ногу. Очевидно, зображення було скульптурним. Другого ж дня солдата було вбито в битві з арабами. А місто було порятоване. В цьому його мешканці побачили Боже знамено.

Коли на Заході дізналися про ці події, папа Григорій II звернувся до імператора Лева III з листом. «Тут знаходилися, – пише він, – комерсанти з Риму, Ґаллії, від вандалів, з Мавританії, від ґотів, – одне слово, з усіх внутрішніх країн Заходу. Прибувши на батьківщину, вони розповіли кожен у своїй країні про твої хлоп’ячі вчинки. Тоді повсюди стали кидати твої портрети на землю, топтати їх ногами й нівечити твоє обличчя».

В Італії почався бунт проти імператорської влади. Тосканець Тіберій Петасій прoголосив себе імператором і відмовився визнавати владу Константинополя. Лев III надіслав до Італії військо. Царський екзарх Євтихій зайняв Рим, піймав і стратив змовників, але, кажуть, замість того, щоб нищити ікони, впав на коліна перед вівтарем церкви св. Петра і просив прощення. На захист образів виступили ланґобарди з північної Італії. Їхній король зайняв Равенну й відновив образи, схиливши симпатії людей на свій бік.

Римський собор 727 р. підтвердив законність шанування ікон і гостро виступив проти іконоборців. По смерті папи Григорія II приходить папа Григорій III, за походженням сирієць, який також засуджує іконоборців, для чого збирає собор 731 р. Імператор наказав схопити папу, але направлене до Італії військо загинуло під час бурі на Адріятичному морі 732 р. Тоді імператор реквізував прибутки Римської Церкви й передав їх Вселенській Патріярхії, єпископіям Греції, Македонії, Албанії. Представників папи Григорія в Константинополі було ув’язнено.

В Греції спалахує бунт. Повстанці оголосили імператором Кузьму, який поклявся відновити образи. Повстанці були переможені, самозванець страчений. Тоді імператор наказав нищити образи реґулярно й систематично. Він часто віддавав храми на наругу солдатам. У Нікеї під час облоги міста арабами 727 р. солдати розбили камінням ікону Богородиці, зірвали її з стіни й розтоптали ногами.

729 р. імператор запрошує до себе патріярха Германа й на Таємній раді вимагає засудити іконошанування. Патріярх відмовився, а переконавшись у безуспішності полеміки, склав з себе знаки патріяршої гідности й сказав: «Коли я Йона, киньте мене в море, але, василевсе, без Вселенського Собору не належить нічого змінювати в вірі». Патріярх відійшов до свого маєтку Платаніон і там прожив до своєї смерти у віці понад 90 років. На його місце призначили Анастасія, який підписав другий декрет імператора про заборону образів (730 р.). Імператор закрив богословські школи в Константинополі, які здавалися йому притулком іконовизнавців. Коли не вдалося схилити на свій бік професорів з великої міської бібліотеки, Лев ІІІ наказав спалити їх разом із усіма книжками (36.000 томів).

Боротьба з іконами дійшла найбільшої сили за часів імператора Константина V. Для нього всі шанувальники ікон були поганами, ідолопоклонниками. Не минуло й року після початку його царювання, як його зять Артавазд Куропалат виступив як захисник образів і претендент на царський престол (742 р.). У всіх церквах Константинополя повісили ікони, патріярх Анастасій прокляв і анафемував імператора Константина, вважаючи його за вже померлого. Але 743 р. Константин V знову захопив Царгород, розправився з повстанцями, зятя осліпив, а ікони понищив. Патріярха Анастасія було виведено на іподром верхи на віслюку, обличчям до хвоста, й прилюдно висічено. Але до смерті (753 р.) він продовжував служити.

Імператор Лев V скликав 754 р. єпископів на собор для затвердження іконоборництва. Оскільки жоден із патріярхів не був на соборі, на ньому головував ефеський єпископ Феодосій. Собор назвав себе вселенським. На ньому були присутніми 338 єпископів, майже виключно однодумці імператора. З Єрусалиму, Антіохії та Олександрії ніхто не приїхав через несприятливі обставини – владу арабів. З Риму представники папи відмовилися приїздити. Собор засудив шанування ікон, анафемував його прихильників. Наприкінці собору імператор обрав на вселенського патріярха колишнього єпископа Фриґії Константина.

По закінченні собору переслідування шанувальників ікон стало особливо жорстоким. Їм відрізали носи, вуха, язики, зашивали в мішки й кидали в море, прив’язавши каміння. Майстрів і малярів, що працювали над церковними образами, засилали як безбожників і ворогів влади. Релігійні малюнки та ікони замінялися в церквах на картини з видами природи, дерев, птахів, сценами полювання тощо.

Особливо переслідували ченців як непохитну опору шанування ікон. Монастирі перетворювали на стайні та військові казарми. Ченців і черниць під загорозою смерти змушували одружуватися. Багатьом монахам палили або вищипували бороди. Неподалік від Ефесу 38 непокірних ченців засипали в могилі живцем.

Разом з іконами нищили мощі святих мучеників. З халкідонської церкви викинули в море мощі св. мц. Євфимії, а саму церкву перетворили на стайню. Імператор викорінював шанування Пресвятої Богородиці. Георгій Амартол оповідає, що він, висипавши золоті монети з гаманця, запитав, як дорого він коштує. Йому відповіли, що нічого. «Добре ви кажете, люди, – відповів він. – Гаманець вартий тільки тоді, коли в ньому є золото. Так само і з нашою Богородицею: нічого вона не варта без Ісуса Христа!»

У цей час постраждали від переслідувань преподобномученик Андрій Крітський і св. Стефан Новий. Св. Андрій прямо звинуватив імператора-іконоборця в нечесті й назвав його новим Юліяном і новим Валентом. Цей вчинок був визнаний за образу величности. Сповідник був відданий на катування, серед яких і помер. Це відбувалося в 761 році.

У той же час прихильники єресей – монофізити, монофеліти, несторіяни, навіть аріяни – не зазанавали переслідувань, їхні храми вільно відкривалися й діяли. Заборонялися тільки образи.

Ченці й вірні тікають з Візантії. Деякі – на схід, під владу халіфів. Інші перебиралися на Захід. До Італії приїхало понад 50.000 втікачів. Патріярха Константина (іконоборця) за доносом позбавили сану, возили по вулицях на віслюку обличчям до хвоста, потім заслали, привезли до столиці на суд і піддали жорстокій нарузі.

За часів наступника Константина V Лева Хозарина (775-780 рр.) до визнавців ікон ставилися більш поблажливо. Дружина Лева Хозарина, цариця Ірина, була з походження афінянка й, мабуть, виховувалася в родині, де шанували ікони. Невдовзі після одруження імператор почав помічати в неї симпатії до визнавців ікон. Одного разу він знайшов у дружини ікону св. Пантелеймона, прогнав її з царського палацу, хотів був навіть постригти в черниці, але сам помер.

Синові Лева Хозарина й Ірини Константинові VI (780-797 рр.) було тоді 10 років. Ірина стала реґенткою при малолітньому синові. Вона вже не таїла своєї віри перед людьми. Серед священнослужителів імператриця шукала спільників. Після смерти патріярха Микити його місце зайняв кіпрянин Павло (780 р.). Він у душі визнавав образи, страждав, дивлячись на голі церковні стіни. Невдовзі сам патріярх Павло відмовився від сану й відійшов у монастир (784 р.). Причиною цього були докори сумління: він шанував ікони, але з волі імператора був змушений потурати іконоборництву й дав клятву до кінця життя не молитися до образів.

Наступником Павла було обрано мирянина, колишнього державного секретаря Тарасія. Він прийняв сан 784 р. При висвяті він зажадав від імператорів скликання Вселенського Собору. Імператриця розсилає до всіх єпископів запрошення прибути на собор. Папа Адріян радо згоджується, але дорікає в тому, що патріярх Тарасій мирянин і що іменується він вселенським патріярхом.

2. Прп. Іоан Дамаскин

На Близькому Сході боронить шанування ікон прп. Іоан Дамаскин. Святий Іоан Дамаскин народився в Дамаску близько 675 року. Його спадковим прізвищем було «Мансур» (переможний). У цей час Близький Схід був уже захоплений арабами, але християнські спільноти ще зберігалися серед мусульманського оточення, утворюючи своєрідні ґетто. Батько Іоана займав при дворі дамаського халіфа посаду чиновника в справах християнської спільноти – «великого логофета». Сина він віддав на виховання полоненому монахові з Калабрії Космі. За переданням, з ним разом навчався визначний християнський поет Косма Маюмський. Як єдиний син, Іоан зробився спадкоємцем батькового маєтку і завдяки своїм здібностям звернув на себе увага халіфа. Після смерти батька Іоан успадкував його посаду. При цьому він лишався вірним Церкві й викривав єресь іконоборництва.

730 р. Іоан написав «Три слова проти ганителів ікон». Іконоборництво прп. Іоан розглядає як христологічну єресь. Він говорить про матерію як творіння Боже, розрізняє служіння (λατρεία), що належить тільки Богові, й поклоніння (προσκύνησις), що віддається створінням, у тому числі іконам.

Житіє розповідає, що відомий своїм іконоборництвом імператор Лев ІІІ Ісаврянин, одержавши один із викривальних творів Іоана, наказав переписувачеві вивчити почерк Іоана і від його імени написати лист до імператора Лева з запевненням у готовності зрадити халіфа й сприяти захопленню Візантією Дамаска. Цей підроблений лист імператор відправив у Дамаск до халіфа разом зі своїм власним, у якому запевняв, що зовсім не має наміру користатися зрадою. Одержавши ці листи, халіф показав їх Іоанові й у пориві гніву, не вислухавши виправдань, наказав відрубати в нього праву руку. Але коли Іоан, приклавши до плеча відсічену руку, молився перед образом Пресвятої Богородиці, прикладена до суглоба рука приросла до тіла. На вшанування цього чуда прп. Іоан уклав молитви: «Правиця Твоя, Господи…», «Тобою радується, Благодатна…». Хоча халіф, визнавши помилку, запросив Іоана повернутися до двору, преподобний відпустив на волю рабів, залишив Дамаск і віддалився в лавру прп. Сави Освяченого.

734 р. прп. Іоан приймає священиче рукоположення. Він укладає книгу «Джерело знань», що складалася з трьох частин: «Діялектика» (виклад філософії Арістотеля), «Список єресей» (103 назви єресей), «Точний виклад православної віри» (зведення думок святих отців про основні поняття християнського богослов’я). Іоанові Дамаскину приписується запровадження у вжиток канонів, у яких чергувалися стихи псалмів і поетичні тропарі.

Передання розповідає, що для виховання в Іоана духа покори старець у монастирі заборонив йому творчу працю й наказав займатися грубою фізичною працею. Та Іоан порушив наказ на прохання одного з братів, коли помер дорогий для них чернець. Він написав співи на похорон («самогласні»), за що був покараний. Та старцеві з’явилася Божа Мати, промовляючи:

– Навіщо загородив ти джерело, з якого повинна витікати вода солодка і рясна, – вода, що її Христос обіцяв самарянці? Дай їй текти, і вона напоїть всесвіт. Відкрий вуста Іоанові, і він заспіває пісні Господеві Богу.

Після цього старець вибачив Іоана й дозволив йому повернутися до творчости.

Крім похоронних співів, прп. Іоан Дамаскин, згідно з традицією, вважається автором пасхальної служби, канонів на Різдво, Богоявлення, Преображення, Вознесення, Успення, Благовіщення, багатьох стихир, тропарів і кондаків. Він уклав Октоїх або Восьмигласник, що включає змінювані частини щоденних богослужінь протягом восьми послідовних тижнів, які співаються у восьми різних мелодійних системах – «голосах». Вважають, що прп. Іоан написав недільні догматики й канони, звів цикл добових богослужінь до певної схеми, використаної в Октоїху.

Рік смерти преподобного невідомий. Напевне, це сталося до 753 р. День пам’яти – 4 грудня.

3. Сьомий Вселенський Собор (787 р.)

Спробу відкрити Вселенський Собор за наполяганням патріярха Тарасія було здійснено в константинопольській церкві Святих Апостолів ще 786 р. Але натовп іконоборців із вояками ввірвався до церкви й перепинив засідання. Єпископи мали ховатися в приватних будинках та в інших церквах.

Тоді через рік собор зібрався в Нікеї. Усіх присутніх було понад 150. Фактичним головою собору був патріярх Тарасій. Імператриця прислала двох представників та секретаря. З Риму приїхали архипресвітер Петро та архимандрит Петро.

Перше засідання відбулося 24 вересня 787 р. в церкві св. Софії в Нікеї. Відкрив собор патріярх, потім троє єпископів-іконоборців покаялися й просили прийняти їх до церковного єднання. Ухвалили приймати іконоборців у сущому сані після письмового покаяння. Було зачитано листи папи Адріяна про визнання образів. Іконоборець єпископ Неокесарії Григорій подав написану на письмі присягу про визнання образів. Було прочитано послання Вселенського патріярха до інших східних патріярхів та їхні відповіді, витяги зі Святого Письма про шанування образів. Собор 754 р. було визнано зборищем єретиків, а дійсним Вселенським – свій собор. Ухвали собору 754 р. засуджено. Образи було визнано гідними шанування й анафемовано всіх іконоборців.

«Ми, таким чином, наслідуючи царські настанови і божественний авторитет наших Святих Отців і традиції Вселенської Церкви (бо, як ми усі знаємо, у ній перебуває Святий Дух), твердимо з цілковитою певністю, що разом із хрестом усі шановані святі ікони, а також малюнки й мозаїки, і інші такі речі, мають залишитися в Божих церквах; і на святих чашах, на одежі, в приватних будинках; [мусять залишитися] образи нашого Спасителя і Бога Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії-Богородиці, ангелів, усіх святих і побожних людей.

Що більше їх буде для споглядання людей, то більше їхні душі підноситимуться до них... Їм [образам] треба віддавати від душі відповідну повагу, а не уклін матеріялові, що з нього вони зроблені,.. хто насмілиться думати чи навчати протилежно до цієї традиції Церкви, і як мізерні єретики відходити від неї,.. якщо вони єпископи чи клирики – позбавляти сану, а якщо ченці чи миряни – відлучати».

Сьомим Вселенським собором було прийнято 22 канони.

Останнє, восьме засідання Собору пройшло 23 жовтня в Константинополі, в царському палаці. Імператриця Ірина вислухала постанови й власноруч підписалася під ними.

4. Відновлення шанування ікон

Боротьба з іконоборництвом тривала ще півстоліття. Дискусії про образи відновилися за імператора Михаїла Рангабе (811-813 рр.). Іконоборці перейняли провід під час болгарських воєн. Імператора постригли в ченці, а його наступник Лев Вірменин (813-820 рр.) відновив переслідування образів. Всі військові поразки попередніх років імператор приписував образам і шануванню ідолів. Було наказано нищити образи в церквах, монастирях, у приватних домах. Патріярх Никифор ісповідник (806-815 рр.) намагався вплинути на монарха, але був скинутий і засланий. На його місце призначено мирянина Феодота, племінника третьої дружини імператора Константина, неписьменного військовика. Патріярх з імператором скликали великий собор у церкві св. Софії в Константинополі на Великдень 815 р. Захисників образів оголошено єретиками, Вселенський Собор 787 р. – єретичним, а іконоборницький собор 754 р. – сьомим вселенським. Багато ченців знову тікають до Італії, засновують у Римі монастир.

Наступний імператор Михаїл II (820-829 рр.), малограмотний і простий солдат, дозволив мати образи в приватних домах і деяких монастирях, але заборонив виставляти їх у прилюдних місцях і церквах. Він хотів знов скликати Вселенський Собор і відновити дискусію про образи, але не дали іконоборці. Син і наступник імператора Феофілій (829-842 рр.) повів ще гострішу політику і з новою енерґією відновив поборювання образів, застосовуючи насильство. Йому допомагав патріярх Іоан Граматик (832-842 рр.). Сотні людей гинули у в’язницях і на засланні.

Іконоборництво зникло зі смертю Феофілія. Його дружина Феодора залишилася реґенткою при малолітньому синові Михаїлові, якому було три роки. Сталося, що маленький Михаїл тяжко захворів. Імператриця закинула патріярхові, що він виколов очі її улюбленої святої. Патріярха скинуто 843 р., малолітній спадкоємець Михаїл видужав. 11 березня 843 р., в першу неділю Великого посту, цариця Феодора наказала вносити ікони до Святої Софії та інших церков столиці. Ця подія стала святкуватися як неділя правдивої віри (Торжества православ’я). Патріярх Мефодій І уклав “Чин торжества Православ’я”, що включає прилюдне визнання віри, віддання шани іконам Спасителя й Пресвятої Богородиці, подяку Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих, проголошення анафеми на єретиків.

5. Студійський монастир

Під час боротьби з іконоборництвом особливо відзначився твердістю в обороні православної традиції Студійський монастир. Цей константинопольський монастир був присвячений святому Іоанові Хрестителю, але ім’я засновника монастиря, римського патриція Студія, що переселився до Константинополя, дало його найвідомішу назву. Центральний храм було збудовано 403 р., й відтоді монастир успішно розвивався до VIII ст., коли монахи були засуджені імператором-іконоборцем на вигнання.

Відновлення уставного життя пов’язується з іменем прп. Феодора Студита (759-826 рр.). Прп. Феодор походив з шляхетної побожної родини. Він народився в Константинополі, здобув ґрунтовну освіту, був ритором і філософом. 781 р. разом з батьком, двома братами й дядьком, прп. Платоном, досвідченим монахом, котрий брав участь у Сьомому Вселенському соборі, прп. Феодор оселився в лісистій місцевості Саккудіон. Там вони заснували монастир, згодом очолений прп. Феодором. Монахи керувалися уставом свт. Василія Великого. Після навали арабів прп. Феодор переселився до Студійського монастиря.

Непохитність у вірі й мужнє викриття неправди неодноразово спричиняли конфлікт прп. Феодора з імператорським двором. Так преподобний пережив заслання в Солунь 795-797 рр. за осуд незаконного шлюбу імператора Константина Молодшого з Феодотією, а пізніше (809-811 рр.) – ув’язнення за виступ проти наміру імператора Никифора ввести в церковну спільноту пресвітера Йосифа, позбавленого сану за те, що він вінчав імператора Константина з Феодотією.

Прп. Феодор продовжує ревно сповідати шанування ікон за імператора Лева Вірменина. Це стало причиною третього ув’язнення (814-820 рр.), котре тривало до смерти імператора. Переживаючи тортури, страждаючи від голоду й нестерпних в’язничних умов, преподобний продовжує звертатися з повчаннями до вірних, заохочуючи страждати за правду, не поступатися іконоборницькій єресі.

Студійські монахи активно протестують проти імператорського насильства. На Вербну неділю 815 р. хресний хід зі Студійського монастиря проходить по Константинополю, несучи ікони. Це викликало різку реакцію влади. Десятки єпископів були заслані, монахів топили в морі, зашивши в мішки, ув’язнювали…

Оскільки і після смерти імператора Лева Вірменина в Константинополі насаджувалося іконоборництво, преподобний після визволення залишив столицю й оселився на півострові св. Трифона, де й помер 826 р.

Під час ігуменства прп. Феодора Студійський монастир став центром монашого життя у Візантійській імперії. У ньому перебувало до 1000 ченців. Прп. Феодор уклав устав церковних богослужінь і розпорядку повсякденного життя. Кожен монах мав точно визначені функції і обов’язки, при чому численна братія зберігала духовну й організаційну єдність. Викладаючи правила поведінки, ігумен визначив покарання за всі провини.

Новим у Студійському уставі був суттєвий наголос на освіті монахів. Заповідалося вивчати літургійний спів, устав богослужінь, іконопис. Особлива увага приділялася переписуванню рукописів. Це заняття вважалося настільки важливим, що звільняло від богослужінь.

Студійський устав церковних богослужінь запроваджував єдине добове правило, котре в ІХ-ХІІ ст. запанувало у багатьох православних монастирях. Богослужіння відправлялося 7 разів на добу, починаючи з півночі. Монахи скликалися на молитву билом. У будні літургія правилася не завжди. На утрені вводиться читання житія святого дня, на повечір’ї – оголошення братії настоятелем або старцем. Протягом тижня на службах проспівувалися кафізми всього Псалтиря.

Тут виникають «Тріоді» (піснеспіви і богослужбовий лад Великого посту і Великоднього періоду); тут же поступово складається «Типікон», що прагне до все більшого і більшого усталення служби.

Устав Студійського монастиря був запроваджений прп. Феодосієм Печерським у Києво-Печерському монастирі. Його приймають грецькі монастирі на півдні Італії та в Ґротаферрата під Римом (заснований монахом Нилом перед 1004 р.). Попри пізніше зближення монастиря в Ґротаферрата з римським обрядом він і досі зберігає студійський устрій богослужінь добового кола.

 

Comments