25. Розкол 1054 р.

Візантія за часів Македонської династії та Комнінів

 


У Х ст. починається новий підйом візантійських міст. Він охопив не тільки Константинополь, але й Нікею, Смирну, Ефес, Трапезунд, Фессалоніки, Афіни, Коринт. Константинополь знову перетворився на найбагатше місто європейського середньовіччя. Пожвавлюється торгівля, зокрема, з Кримом, Причорномор’ям. Міста стають осередками освіти, науки, мистецтва. Розвиваються ремесла. У Х ст. складено міський статут ― «Книгу Епарха», яка реґламентує діяльність основних ремісничих і торговельних корпорацій Константинополя.

Винайдення “грецького вогню”, запалювальної суміші, полум’я від якої не гасне у воді, й навскісного паруса забезпечило морські успіхи імперії, а розвиток будівельної техніки, досягнення точних і природничих наук, особливо математики, астрономії та медицини, допомогли Візантії перегнати у своєму розвитку багато держав Сходу й Заходу. Попри конкуренцію арабів і варягів, візантійське мореплавство й торгівля домінували в басейні Середземного моря. Високо котувалася візантійська золота монета ― номісма, або солід.

За часів Македонської династії (867–1056 рр.) зміцнюється централізована влада. Основу війська становлять важко озброєні вершники ― катафракти. Усе більшого значення набуває в прикордонних районах військо з поселенців ― акритів; подвиги акритів оспівуються у фольклорі (епос про Діґеніса Акрита).

Приводиться в систему ієрархія чинів і титулів. На відміну від Західної Європи, система титулів не створювала реальних відносин сюзеренітету-васалітету. Низка важливих посад опинилася поза цією ієрархією. Особи, які їх посідали, були євнухами, не являли небезпеки для монарха й одержували від нього надзвичайні повноваження.

Влада імператора не була безмежною, а часто виявлялася зовсім нетривкою. Вона не успадковувалася. Тому рано закріпився звичай співпрестольництва: правлячий василевс квапився за свого життя коронувати спадкоємця, нерідко дитину, щоб підвищити його право на престол. Засилля тимчасових правителів насаджувало сваволю, ставало причиною переворотів і бунтів.

Сприяє Візантії занепад зовнішніх ворогів. Баґдадський халіфат розпався на окремі держави. Починаються усобиці в Болгарському царстві. Імперія відвоювала в арабів Верхню Месопотамію, частину Малої Азії, землі Сирії, Крит, Кіпр, повернула під свій протекторат Грузію та Вірменію. За імператора Василія II (976–1025 рр.) завойовано Болгарію й увесь Балканський півострів знову ввійшов до складу імперії. Південні кордони сягали Палестини. На 1025 р. Візантія знову виглядає наймогутнішою державою Східного Середземномор’я.

Однак у XI ст. з’явився новий ворог ― турки-сель¬джуки. У 1071 р. вони завдали поразки війську імперії під Манцикертом, унаслідок чого Візантія втратила Вірменію та більшу частину Малої Азії. На заході нормани завоювали Південну Італію (1071 р.) та захопили Диррахій і Фессалоніки (1185 р.). Придунайські землі захопили слов’яни. Тривають напади печеніги. Від імперії відійшли Сирія та чимало грецьких островів. Десять років після поразки під Манцикертом тривали міжусобиці. Коли до влади 1081 р. прийшов Олексій І Комнин, його держава не набагато перевищувала межі самого Константинополя.

Консолідація імперії відбулася довкола нової династії Комнинів (1081–1185 рр.) ― Олексія I (1081–1118 рр.), Іоана II (1118–1143 рр.), Мануїла I (1143–1180 рр.). Комнини зіперлися на військову аристократію, вивели імперію з кризи, перемогли бунтівливих маґнатів та зовнішніх ворогів і зміцнили центральну владу. Імперія відвоювала в сельджуків Малоазійське узбережжя, тимчасово підпорядкувала Сербію та Угорщину, боролася за гегемонію в Італії, відвернула конфлікти з хрестоносцями під час перших хрестових походів.

Змінюється стиль візантійської дипломатії. Візантія відмовляється від ізоляціонізму. Укладаються династичні шлюби з європейськими монархами. Імперія шукає союзників на Заході. Мануїл I Комнин, вдалий полководець, рицар і хоробрий воїн, схильний до авантюр, плекає західні звичаї при імператорському дворі, сам бере участь у турнірах на честь прекрасних дам. Поети-трубадури славлять його подвиги. Він любив розкіш, насолоди, захоплювався мисливством і учтами, славився численними любовними пригодами. Мануїл І здійснив зі змінним успіхом походи до Італії та Сирії, мріяв про єдину імперію, єдину Церкву й одного монарха.

Визначилася тенденція до зміцнення спадкових прав на престол. Посилився вплив на управління державою чле¬нів правлячої родини. Змагання за престол охоплює правлячу династію.

Піднесення духовного життя суспільства позначилося на всіх галузях культури. Історики культури називають цей період “Македонським відродженням”. Комнини надають господарчу підтримку Церкві, але політично підпорядковують її своїй владі. Важливе місце в житті Церкви й держави посідають вельми численні монастирі. Зросло зацікавлення античною спадщиною, бурхливо зіштовхуються ідеї в літературі, особливо в історіографії.

Новим чинником суспільного розвитку Візантії стала поступова консолідація етнічних спільнот в етносоціяльні єдності, прагнення до виходу з імперії та заснування власних держав. Тривалий час змагаються за незалежність болгари, й у 1186–1187 рр. ця боротьба завершилася успіхом. Іншоетнічна аристократія протиставляє себе основному етнічному ядру ― еллінам.

 

Патріярх Фотій

 


Рим здавна виховував у своїх громадян почуття переваги над усіма іншими народами. Римський єпископ здавна вважав себе покликаним дбати про Вселенську Церкву. Одначе вже на II Вселенському соборі каноном 3 першою кафедрою на Сході проголошується замість Олександрійської Константинопольська як столична: “нехай має перевагу після Римського єпископа”.

Слово “після” намагаються витлумачити в хронологічному сенсі (по зміні столиці настає пріоритет Константинополя).

Права Константинопольського патріярха закріплюються каноном 28 IV Халкідонського собору.

“…Місто, яке здобуло честь бути містом імператора й синкліту та яке має однакові (рівні) привілеї із стародавнім царственим Римом, і в церковних справах буде як і той, і буде другим після нього”.

Це підтверджує канон 36 Трульського П’ято-Шостого собору:

“Константинопольський престол має рівні переваги з престолом Старого Рима, і як той, хай звеличається в церковних діях, бувши другим після нього”.

Того самого змісту 132-га новела Юстиніяна.

Законодавча пам’ятка IX ст. «Епаналог» пише:

     Престол Константинопольський, що прикрашає столицю, визнаний першим у соборних постановах, ідучи за якими божественні закони наказують, щоб незгоди, які виникають при інших кафедрах, доводилися до відома й надходили на суд цього престолу. Кожному патріярхові належить турбота й дбанння про всі митрополії та єпископії, монастирі й церкви, а також суд, розгляд і вирішення справ; але предстоятелеві Константинополя надано в межах інших кафедр, де не було ще освячення храму, надавати ставропіґію; і не тільки це, але й розглядати й виправляти незгоди, що виникають при інших кафедрах.

Константинопольські архиєпископи не бажали ви¬зна¬вати першості Рима. Перший розкол з цього приводу виник наприкінці V ст. і тривав 35 років (482–519 рр.). Складні взаємини між Римом і Константинополем встановлюються за імператора Юстиніяна, наприкінці VI ст. з приводу найменування Константинопольського патріярха Іоана II “Вселенським”, під час монофелітських суперечок й іконоборництва.

Важливим чинником розвитку стосунків між Церквами Рима й Константинополя була більша незалежність пап від візантійського імператора. Врешті, папи 800 р. остаточно розірвали з імператором і визнали франкських королів спадкоємцями римських кесарів. Карл Великий коронується папою Левом III як римський імператор. У відповідь на це імператор Никифор (802–811 рр.) заборонив Константинопольській Церкві контакти з Римською.

У 857 р. ув’язнюється Константинопольський патріярх Ігнатій (846–877 рр.), син імператора Михаїла II, змолоду пострижений у монашество, що славився своїм аскетичним спрямуванням і твердістю волі. Ігнатій викривав аморальні вчинки (співжиття з дружиною померлого сина) кесаря Варди, відмовився насильно постригти в монашество матір і сестер імператора Михаїла III.

Панівна партія усуває Ігнатія, ув’язненого на острові Теревінф. Його наступником ставиться світська людина, Фотій. Патріярх Фотій (857–867 рр., 877–886 рр.) ― людина талановита, учена. Він був державним секретарем Східної Римської імперії. Фотій спершу обіцяв шанувати Ігнатія, як свого батька. Але коли прихильники Ігнатія в храмі св. Ірини анафемували Фотія, той зібрав собор у храмі Святих Апостолів і анафемував Ігнатія.

Східним патріярхам Фотій своєчасно оголосив про свою інтронізацію. Проте папі Римському він повідомив про це лише через три роки, коли скинений патріярх Ігнатій уже апелював до папи. Фотій стверджував, що патріяршество він прийняв понад свою волю, коли патріярх Ігнатій склав предстоятельські повноваження. Папа Миколай I зібрав 860 р. в Римі собор, який направив до Константинополя двох леґатів для вивчення справи Ігнатія; із Фотієм вони мали поводитися як зі світською людиною. На соборі позначився вплив щойно оприлюднених псевдо-ісидорових декреталій: його постанови мали наказовий тон і керівний характер.

Фотій оточив леґатів своїми прихильниками, зібрав у Константинополі 861 р. власний собор, і там леґати стали на бік Фотія. Деякі з прийнятих собором 17 канонів прямо відповідали бажанням папи: канон 17 забороняв ставити в патріярхи світських осіб. Собор скинув патріярха Ігнатія.

Діставши звістку про наслідки собору, папа Миколай I заявив, що не надавав леґатам повноважень розв’язувати справу. Він відмовився визнати скинення Ігнатія й поставлення Фотія. Про це папа писав у посланні «Ad omnes fideles» (862 р.). Собор італійських єпископів 863 р. засудив Фотія, заявив про його скинення й законність патріярха Ігнатія. Фотій не визнав папського скинення. Імператор різко відповів папі.

У 865 р. болгари прийняли хрещення від константинопольського духівництва. Проте невдовзі папа на прохання царя Бориса надіслав до болгар латинських єпископів. Патріярх Фотій звернувся до східних патріярхів з окружним посланням, де різко виступив проти цього акту латинян. Перелічуються й засуджуються помилки Римської Церкви: вчення про походження Святого Духа від Сина (Filioque), целібат священиків, зміна постової дисципліни (піст у суботу, відокремлення першого тижня Чотиридесятниці від решти посту), гоління борід тощо. Фотій указував, що має скарги з Італії на папу Миколая I. Патріярх Фотій зібрав у Константинополі 857 р. собор, де було засуджено й анафемовано папу Миколая I.

Саме Фотій, правильно розуміючи етнічну психологію моравських слов’ян (сьогоднішня Чехія), прислав на їхнє прохання у 862 році слов’янських апостолів Кирила та його брата Мефодія. Таким чином, він прив’язав слов’ян до Константинополя, а не до Рима, який теж прагнув навернути їх, але не дозволив перекласти літургію слов’янською мовою. Фотієві також належить справа навернення болгар, які тоді вагалися між римським католицизмом і православ’ям. Навернення Фотієм моравських слов’ян і болгар за посередництвом Кирила й Мефодія пізніше привернуло до Візантії східних слов’ян.

Крім того, Фотієм була створена (чи радше реорганізована) Патріярша школа в Константинополі для вивчення священиками як богослов’я, так і літератури та філософії. Наступницею цієї школи стала згодом Патріярша школа на острові Халкі. І нарешті, що зазвичай не розуміють західні дослідники, він завдав остаточної поразки іконоборництву ― тим деяким інтелектуалам, які продовжували, хоч і таємно, навіть після 843 року проповідувати іконоборництво.

У 867 р. імператор Михаїл III був убитий, воцарився Василій Македонянин. Другого ж дня він позбавив кафедри Фотія й знову звів на престол Ігнатія. Імператор запросив леґатів нового папи Адріяна II і за їхньою участю провів у Константинополі собор 869–870 рр. Усі учасники мали підписати привезений з Рима документ, що містив визнання віри й прокляття єретиків, серед них як іконоборців, так і “фотіян”. Було прийнято 27 (за грецьким численням ― 14) канонів. Удалося розв’язати болгарське питання: попри протести леґатів собор визнав, що Болгарська Церква належить до юрисдикції Константинополя. У 870 р. Ігнатій висвятив для болгар архиєпископа.

Імператор часто звертався до Фотія, поважаючи його за вченість. Фотій запрошується до палацу як вихователь царських дітей. Коли 877 р. Ігнатій помер, Фотій стає його безперечним заступником. У 879–880 рр. він проводить у Константинополі собор, де були присутні папські леґати, що не володіли грецькою мовою. Фотій іменувався “Вселенським патріярхом”, головував на засіданнях, але леґати їх не залишили. Коли про наслідки собору, що цілком виправдав Фотія, дізнався папа Іоан VIII, він засудив леґатів, а Фотія анафемував.

Після собору Фотій досягнув великої слави і впливу. Напевне, остерігаючись цього, новий імператор, син Василія I і вихованець Фотія Лев VI Мудрий, 886 р. скинув Фотія й поставив у патріярхи свого 16-річного брата Стефана. Фотій помер у безвісті 897 р.

Фотій уважається найбільшим з усіх Константинопольських патріярхів другого періоду в історії Патріярхату, що тривав з 843 до 1204 року. Глибоко освічений ― як у галузі античної (грецької) літератури та філософії, так і в християнському богослов’ї, ― Фотій був відповідальним за нову кодифікацію канонічного (церковного) права, «Збірник 14 Глав», і, ймовірно, нового правового кодексу, «Επαναγώγη», який, зберігаючи пошану до статусу імператора, по-новому витлумачив повноваження патріярха. Відеосюжет: https://www.youtube.com/watch?v=GU0U7OvhjUQ

Поділ Західної та Східної Церков

Стосунки між Римом і Константинополем тривали в X ст., хоча східні християни зверталися до папи лише у справах сумнівного характеру. Імператор Лев VI просить папу благословити його четвертий шлюб, коли це відмовився зробити патріярх Миколай (896–906 рр.; 911–925 рр.). Леґати папи Сергія III це зробили, але почався конфлікт папи зі скиненим патріярхом Миколаєм. Імператор Роман, уклавши з папою союз, схилив папу звести на патріярший престол свого 16-річного сина Феофілакта.

Едикт Никифора Фоки (963–969 рр.) зажадав від патріярха Полієвкта, щоб у грецьких провінціях Апулії та Калабрії відмовилися від латинського впливу й правили богослужіння за грецьким обрядом. Уже на Трульському соборі (канони 3 і 13) розглядалися прикметні особливості латинського обряду: відправа Євхаристії на опрісноках, зведення дияконів прямо в єпископи, целібат, піст у суботу тощо. Тим не менше, у каноні 3 того ж собору Римська Церква іменується “Святішою”. У посланні патріярха Фотія до папи Миколая I 861 р. говориться, що ці відмінності мають невинний характер. Хоча той самий Фотій за шість років писатиме до східних патріярхів про відступи у вірі, закидаючи їх латинянам, треба зважати на його полемічні цілі. Після визнання його папськими леґатами 879–880 рр. цих “відступів” Фотій не пригадував. Викриваючи латинян за дозвіл четвертого шлюбу, патріярх Миколай Містик жодним словом не згадав про інші обрядові відмінності.

У 569 р. в Іспанії на Толедському соборі вперше з’яв¬ляється додаток до 8-го члена Символа віри “і Сина” (“Fili¬oque”), викликаний полемічними міркуваннями в боротьбі з аріянами. Малося на меті довести, що Син не менший за Отця, що Він рівний Отцю. Упродовж VII–VIII ст. додаток “Filioque” був прийнятий на соборах і поширився у Франції та Англії. Карл Великий на прохання папи Лева III на соборі 809 р. в Аахені прийняв «Символ віри» з “Filioque”.

Папа Бенедикт VIII (1012–1024 рр.) на прохання німецького імператора Генріха II вніс “Filioque” до Символа віри, який співав народ на месі. Однак першочергової уваги ця проблема не привертала, полеміка головно оберталася довкола опрісноків і безшлюбності священства.

Папа Лев IX (1048–1054 рр.), поставлений за наполяганням свого родича імператора Генріха III, відновлює повагу до папства, дискредитованого в попередні сторіччя. Він бореться з симонією, шлюбами духівництва. Папа запроваджує латинський обряд у візантійських областях Італії, завойованих німцями й норманами ― Капуї, Салермо. Лев ІХ призначає архиєпископа для Сицилії, доти підпорядкованої грецькому патріярхові.

Патріярх Михаїл Керуларій (1043–1058 рр.) у відповідь на це 1053 р. видає розпорядження про закриття в Константинополі латинських церков і монастирів, де відправляли Євхаристію за латинським обрядом. Архиєпископ Охридський Лев оприлюднює послання проти латинян, особливо проти опрісноків і посту в суботу.

Візантійські імператори були зацікавлені в порозумінні з Римом задля союзу у відстоюванні візантійських володінь в Італії. Намісником (дукою) Візантії в Італії було призначено Аргіру, спершу союзника норманів, ланґобарда, прихильника римського віровчення, який п’ять років жив у Константинополі й не раз різко полемізував з патріярхом Михаїлом Керуларієм про опрісноки, за що патріярх кілька разів позбавляв його причастя.

Папа Лев IX надсилає на ім’я Вселенського патріярха та на ім’я архиєпископа Лева Охридського послання, де вказує на авторитет апостола Петра й нагадує про єресі та схизми, що панували в Константинополі. Наводиться леґенда про те, що колись у Константинопольські патріярхи була поставлена жінка. Використовується фальшивий документ «Дар Константина» («Donatio Constantini»), що доводить переваги Римської Церкви. Уникаючи розмов про звичаї та обряди, папа звертається до величної історії.

Патріярх Михаїл Керуларій у відповіді, що не збереглася, але відновлюється на основі пізніших пам’яток, закликає папу до примирення, указуючи на умову примирення: здобуття рівних прав для Константинополя стосовно Сходу, і для Рима ― стосовно Заходу.

Другий лист папи Лева IX містить докори за спробу підпорядкувати Константинополю інших східних патріярхів. “Ти писав до нас, що якби Римська Церква через наше посередництво прийняла твоє ім’я, то наше ім’я через твоє посередництво було б прийняте у всесвіті ― чи не жахливо це, улюблений брате? Церква Римська, голова й мати Церков, не буде мати членів і доньок? І як же може вона тоді зватися головою й матір’ю?”60. Папа дорікає патріярхові за титул “вселенський”.

За дорученням патріярха Михаїла Керуларія монах Студійського монастиря Микита Стифат склав трактат проти латинян, оперуючи такими темами, як опрісноки, піст у суботу, целібат.

У 1054 р. до Константинополя направили з Рима папське посольство у складі кардинала Гумберта, канцлера Римської Церкви Фрідріха й архиєпископа Петра з Амальфії. Офіційно вони їхали до імператора, яким були урочисто прийняті. З патріярхом посли трималися згорда й холодно. Кардинал Гумберт привіз заперечення на трактат Микити Стифата, мав з ним зустріч у Студійському монастирі й переміг у полеміці. Трактат Стифата був урочисто спалений на монастирському дворі. Було складено спростування на лист архиєпископа Лева Охридського.

Патріярх запросив папських леґатів на собор і вказав їм місця позад грецьких архиєреїв. Леґати не пішли на таке приниження. Михаїл Керуларій перервав із ними зносини.

Попри звістку про смерть папи, 15 липня 1054 р. під час богослужіння в церкві Святої Софії леґати підійшли до вівтаря і звідти звернулися до народу з проповіддю, скаржачись на патріярха. Потім вони поклали на престол буллу відлучення, що стосувалася патріярха і його прихильників. Булла починалася словами: “Місто християнське й православне; Михаїл же Керуларій, котрого неправильно називають патріярхом, усупереч цьому…”. У буллі перелічується схильність до 10 єресей, анафемуються Михаїл Керуларій, Лев Охридський, канцлер Никифор, інші прихильники патріярха, котрих залічують до різних єресей. Після цього леґати вийшли з церкви, обтрушуючи порох і вигукуючи: “Бачить Бог і судить”. Іподиякони подали буллу патріярхові, котрий узяв її й наказав перекласти по-грецькому.

У леґатів та імператора була думка скликати собор для осуду Михаїла Керуларія. Проте вони виявили, що в народі їхній учинок викликав обурення. 17 липня посли мусили залишити Константинополь. На пропозицію патріярха імператор закликав їх повернутися для дискусії. Посли повернулися, але імператор ставив за умову свою особисту присутність і наявність військової охорони. Патріярх відмовився. Тоді імператор наказав леґатам вирушати до Рима. У Константинополі стався бунт, імператора ледве не було вбито, намісник Аргіра був позбавлений своїх гідностей і направлений на вигнанння.

Патріярх скликав собор, за вироком якого 20 липня анафемовано буллу й усіх причетних до її складання. За 5 днів анафема була урочисто повторена, буллу спалили.

Бесіда д-ра Олега Турія: https://www.youtube.com/watch?v=xi_i4pY63Cs

Comments