39. Християнство на Американському континенті

Конкістадори й місіонери

Ґенуезький моряк Христофор Колумб переймається ідеєю здійснити плавання в Індію, прямуючи на захід. Португальський король відмовився фінансувати його проект, і тоді Колумб переїхав до Іспанії, де знайшов підтримку королівського двору. 1492 р. перша іспанська ескадра на чолі з Колумбом досягла Багамських островів, один з яких було названо «Сан-Сальвадор» («Спаситель»). Було відкрито декілька островів у Карібському морі, серед них Кубу та Гаїті. На Гаїті засновано першу європейську колонію в західній півкулі – форт Навідад (Різдво), невдовзі зруйнований індіянцями. Але сам Колумб вважав, що відкриті ним острови – частина Японського архіпелагу.


Італійський космограф Амеріґо Веспуччі взяв участь у португальській морській експедиції до Бразилії 1501 р. Він уперше розпізнав у відкритих землях новий континент і запропонував назвати його «Новим Світом». Пізніше на честь Амеріґо Веспуччі Новий Світ було названо Америкою.

Корінні племена Америки міґрували туди через Берінґову протоку за кілька тисячоліть до Різдва Христового. До часів Колумба сформувалося кілька великих цивілізацій. Пережили свій розквіт майя, держава яких знаходилася в Центральній Америці. Перебувала на піднесенні держава ацтеків, населення якої досягало 20 млн. чоловік. Столицею імперії був Теночтітлан, на місці якого зараз знаходиться Мехіко. На західному узбережжі Південної Америки та в узгір’ях Анд простяглася держава інків. В народів Америки панувало ідолопоклонство з культом сонця й людськими жертвопринесеннями. В міфології відгомоном колишньої міґрації були згадки про білих бородатих людей та коней, обожнюваних індіянцями.

Учасників завойовницьких походів називали конкістадорами (conquestadoro, від conquest — завойовувати, підкоряти). Зазвичай це були збіднілі іспанські лицарі. Вони шукали слави, багатства, влади над зайовованими землями. Приваблювали їх і відносна незалежність від королівської влади й Церкви.

Іспанський конкістадор Ернан Кортес 1519 р. почав військовий похід на імперію ацтеків. Він мав лише 400 солдатів і 16 коней. Але за два роки йому вдалося підкорити могутню державу. Допомогли вогнепальна зброя, металевий обладунок, відсутність в індіянців імунітету до європейських вірусів, забобонність індіянців.

Франсіско Піссаро 1530 р. почав похід у державу інків, які жили в Андах на території сучасних Перу, Чилі, Еквадору й Болівії. Їхня чисельність досягала 10 млн., в армії служило 200 тис. Піссаро мав 160 чол. і 37коней. Але він виманив на перемовини вождя інків Атауальпу й зажадав за нього викуп – кімнату 35 кв. м, заповнену золотом. Одержавши викуп, він задушив вождя. Конкістадори взяли столицю інків Куско й поставили там маріонеткового правителя.

В країнах, завойованих конкістадорами, населення катастрофічно зменшувалося. До жертв завойовників долучалися масові епідемії, викликані невідомими індіянцям хворобами. Священики, які вирушали разом із конкістадорами для навернення поган, жахалися жорстокости завойовників. З 600-тисячного населення островів Пуерто-Ріко та Ямайки на 1542 р. лишилося не більш як 400 чоловік. На Гаїті з багатьох сотень тисяч індіянців вижило всього близько 200. Протягом одного покоління населення теперішньої Мексики зменшилося з 25 млн. до 2 млн.


Разом із завойовниками в Америку прибувають місіонери. Спершу францісканці, потім домініканці, августинці, єзуїти.

До 1632 р. споруджується бл. 70 тис. храмів. Коштом королівської скарбниці в кожному місті будується церква з монастирем або плебанією. При кафедральних соборах, монастирях і парафіяльних церквах відкриваються школи, ще індіянці діставали початкову освіту й навчалися ремеслам. Місіонери постають перед великими труднощами. Країни Південної і Центральної Америки мали складний рельєф, були вкриті непрохідними джунглями. Первісні племена вирізнялися мовною, культурною й релігійною розмаїтістю. На території самої лише Мексики вони послугувалися понад 500 мов і діялектів. Практикувалися людські жертвопринесення.

Войовничі конкістадори й іспанські та португальські авантюристи, що подалися до освоюваних земель, дискредитували своєю поведінкою християнську віру. Бракувало священиків. Тим не менше завдяки ревній праці місіонерів вдалося навернути на християнство значну частину тубільного населення. У Кордові єзуїти заснували колеґію, яка готувала місіонерів.

З кінця XVI ст. починається інтенсивна місіонерська діяльність в Амазонії. Найбільш успішно там діяли францисканці. О. Криштовау ді Ліжбоа 1624 р. дістав єпископські повноваження й права світської влади над індіянцями. Але білі колоністи, які намагалися витіснити місцеве населення й захопити його землі, протидіяли протекторатові місіонерів. Коли 1680 р. в Бразилії було запроваджено закони, які надавали місіонерам владу над індіянцями, білі колоністи повстали. Все ж вдалося захистити індіянців від їхнього визиску як робочої сили. Однак це спричинило масове завезення в Латинську Америку африканських рабів.

Католицька Церква в Латинській Америці

Церква прагнула захистити місцеве населення від сваволі завойовників і навернути його на християнську віру. 1537 р. папа Павло ІІІ видав буллу, в якій визнав за індіянцями людську гідність і заборонив ставитися до них як до «бездушних створінь»

До 1632 р. в Латинській Америці споруджується бл. 70 тис. храмів. Коштом королівської скарбниці в кожному місті будується церква з монастирем або плебанією. Засновуються єпархії; територія Мексики 1548 р. була вже поділена на шість дієцезій. 1547 р. утворена єпархія Ріо-де-ла.Плата, що охоплювала землі сучасної Аргентини, Уругваю, Парагваю і південної Бразилії. 1551 р. територія Бразилії була включена в дієцезії Сар-Салвадор у складі Лісабонської митрополії.

При кафедральних соборах, монастирях і парафіяльних церквах відкриваються школи, ще індіянці діставали початкову освіту й навчалися ремеслам. Упорядковуються граматики й словники індіянських мов, катехизиси для індіян.

Засновуються друкарні; перша книга була видана 1539 р. в Мексиці. А 1553 р. в Мехіко було відкрито університет. 1700 р. єзуїти відкрили друкарню в Аргентині.

1516 р. домініканець Бартоломе де Лас Касас призначається на посаду протектора індіянців. Він таврував звірства, що чинилися конкістадорами, захищав індіян від перетворення на рабів. Завдяки йому були прийняті закони про захист індіянців 1542 р. Бартоломе де Лас Касос написав книги «Найкоротша реляція про руйнування Індій», «Історія Індій». Він помер 1566 р., а 2000 р. почався процес його беатифікації.


Велику роль у наверненні індіян Центральної Америки відіграло чудовне явлення Гваделупської ікони Божої Матері. У грудні 1531 р. на узгір’ї Тепеяк неподалік від столиці ацтеків Теточтітлану на руїнах колишнього ацтекського святилища явилася чудотворна ікона Матері Божої з Ґваделупи. Латиноамериканці розповідають, що Пречиста Діва являлася хрещеному індіянинові Хуанові Дієґо тричі, просячи передати єпископові Мексики прохання збудувати поблизу Тепеяк церкву. Після третього явлення Богородиці Мати Божа наказала Хуанові Дієґо зібрати квіти, що виростали зі снігу на вершині пагорба, й віднести єпископові. Коли Хуан Дієґо розгорнув пончо з квітами, на тканині проступив образ Пресвятої Богородиці. Його було вивішено в храмі, збудованому на місце об’явлення. Образ являв чимало чудес, зокрема зцілень. Найбільшим чудом вважають навернення ацтеків. Протягом семи років хрестилося вісім мільйонів чоловік. День явлення образу, 12 грудня, є великим святом у Мексиці, а кожен мексиканець вважає за свій обов’язок відвідати чудотворну святиню.

1624 р. голандці захопили провінцію Байя в Бразилії. Катлицьких місіонерів силоміць було вивезено, а кафедральний собор перетворено на кальвіністське зібрання. Лише поразка Нідерландів 1640 р. зупинила протестантський прозелітизм. 1676 р. Байя стає архиєпископством, до якого ввійшли кілка бразильських дієцезій.

Єзуїтські місії

Для допомоги місцевому населенню і для його навернення засновуються католицькі місії («алдейяс»). На 1767 р. в іспанських колоніях було 2.260 місій Товариства Ісусового.


В Парагваї індіяни племені гуарані об’єднуються монахами-єзуїтами в спільні поселення – редукції, кожна з яких мала по 3-4 тис. мешканців. Європейці не допускалися до редукцій. У центрі редукції будувалися церква та будинок для монахів. Довкола стояли приміщення для різних служб, далі – помешкання, а вже за ними – майстерні. Орні землі були колективною власністю. Жителі обирали мера, суд належав Церкві. Смертної кари не було. Найсуворішим покаранням було вигнання з редукції.

Парагвайські редукції об’єднуються в державу, керовану єзуїтами, котра існувала майже 160 років (1610-1768 рр.). На терені цієї держави жило до 150 тис. чоловік.

Але 1767 р. єзуїти вигоняться з Іспанії та всіх її колоній внаслідок переходу Іспанії під владу Бурбонів, поширення антиклерикальних настроїв та прагнення позбутися монашої структури, що не підлягала юрисдикції короля. Ще 1759 р. з Бразилії було вислано 500 єзуїтів.

Відео YouTube


Пуританська Америка

Англійські та голландські мореплавці досягають Північної Америки. У 70-80-і рр. XVI ст. англійські експедиції виявили прохід між Гренландією та Американським материком, архипелаг островів у Льодовитому океані на північ від Америки. На початку XVII ст. вивчення Північноамериканського континенту продовжив англієць Генрі Гудзон, іменем котрого названі річка й Гудзонова затока.


Перше європейське поселення на території майбутніх США було засноване в 1585 р. Вальтером Ралеєм у Віржинії. У 1605 р. англійський король Яків І (1603—1625) надав можливість колонізації Північної Америки двом англійським торговим компаніям. У цей період в Америку масово переселяються гнані в Європі протестанти. Їхніми першими поселеннями були Коннектикут, Род-Айленд, Нью-Гемпшир, Мен і Вермонт. Цей час характеризується високою моральністю і працьовитістю населення.

Величезний вплив на американську ментальність справила етика пуритан (від латинського purus – чистий) – найрадикальнішого протестантського напрямку в англіканстві, котре прийняло вчення Кальвіна. Пуритани виступали за очищення англіканства від слідів католицизму: скасування єпископату, спрощення обряду, відокремлення від держави. Початки пуританства датуються серединою XVI ст., коли радикальні протестанти в Англії відкинули компромісні моменти вчення про Церкву, виробленого в англіканстві – «Єлизаветинського устрою». Офіційна англіканська церква засудила пуританський рух. Прихильники пуританства серед священнослужителів 1565 р. позбавляються сану.

Спочатку пуританство лишалося опозиційною течією всередині англіканства, але поступово оформлюється у власні деномінації: анабаптисти, індепенденти, менноніти тощо. Під час Англійської революції та громадянської війни (1640-1660 рр.) пуританство стало духовною основою боротьби парламенту проти короля. Парламент 1640 р. зажадав обмеження влади єпископів, скликання церковних синодів спільно з континентальними протестантами, «скасування ідолопоклонницьких і папських церемоній» у церковному обряді. 1647 р. в Англії приймається доктринальний документ пуританства – «Вестмінстерське визнання віри». На деякий час пуританство стало панівною релігією в Англії. І тільки реставрація монархії 1660 р. спричинила також реставрацію англіканства. Пуританські секти зазнали обмеження прав, хоча й були леґалізовані парламентським «Актом про терпимість» 1688 р. Тим не менше, пуритани були зобов’язані сплачувати церковну десятину на користь Церкви Англії.


25 грудня 1620 р. сімдесят чотири чоловіки й двадцять вісім жінок з числа англійських пуритан висадилися на Плімут Рок в Америці й заснували колонії в Плімуті й Массачусетсі. Це були т.зв. «отці пілігріми». Для пуританства властиві проповідь стриманости й обмежености в побуті, заохочення ділової активности, обстоювання права на особисту свободу визнання віри й читання та тлумачення Святого Письма. Церковне управління зосереджується в руках обраних громадою пресвітерів (пресвітеріянський устрій).

Перетворення США на поліконфесійну країну

У цей час на Атлантичному узбережжі вихідцями з Іспанії, Франції, Голландії і Швеції утворюються нові поселення. Голландці перемогли Нову Швецію, але згодом мусили поступитися Новими Нідерландами Англії. Вже 1643 р. виникає Об’єднана конфедерація Нової Англії, що складалася з англійських поселень на східному узбережжі Північної Америки.


Англіканська церква починає діяти у Вірджинії в 1607 р. в колонії Джеймстаун. Хоча раніше були здійснені спроби проповіді англіканства в Кароліні 1585 та 1587 рр. В Меріленді англіканство перетворюється на панівну конфесію. А ось у поселеннях Нової Англії, заснованих первісно пуританами, англіканська церква деякий час переслідується. Власних єпископів англікани в США не мали й підлягали спершу єпископові Лондона.

Вже 1639 р. в Род Айленді створюється перша громада баптистів. Згодом баптизм поширюється на американському Півдні. Він підтримує расову сегрегацію, інститут рабства. Створюються окремі громади для афро-американців. Баптисти беруть активну участь у колонізації Заходу США. США згодом стають світовим центром розвитку баптизму.

На Півдні США місіонерська активність починається в 1540-і рр. Католицькі священики брали участь в іспанських експедиціях як капелани. Францисканець Хуан де Падилья проповідував індіянцям у Канзасі й загинув як мученик. У Флориді діють місіонери-єзуїти й францисканці. Але коли Флорида перейшла до Великої Британії 1763 р., майже всі католицькі місії було закрито й відновлено 1783 р., коли іспанці повернули Флориду. У Луїзіяні та на півночі (штат Мен) діють французькі місії. Єзуїт Себастьян Раль загинув від рук англійський солдат після 30-річного служіння. Під англійським володарюванням діяльність Католицької Церкви 1688 р. була заборонена й дозволена тільки після евакуації англійського війська 1783 р. Вже 1784 р. створюється апостольська префектура США, а 1789 р. – Балтиморська єпархія. 1790 р. відбулася інтронізація першого католицького єпископа. В цей час у США знаходять притулок сотні священиків, вигнаних із Франції під час революції. Але в країні мали місце й антикатолицькі настрої; доходило до погромів.

Між 1689 і 1763 рр. пройшли чотири війни між Англією, Францією й Іспанією за колоніяльні володіння в Північній Америці. Вони закінчилися тріумфальною перемогою англійців. В ході цих воєн сформувався союз 13 північноамериканських штатів. 4 липня 1776 р. було оприлюднено «Декларацію про незалежність США», якою й починається історія США як самостійної держави. 1788 р. була підписана Конституція США й відповідно до неї 4 березня 1789 р. зібрався перший Конґрес США. 30 квітня 1789 р. Джордж Вашінґтон був обраний першим американським президентом.

Під час Американської революції англікани в США зазнавали підозріливого ставлення через їхній зв’язок з духовним центром у Лондоні. І після перемоги революції вони прагнуть створити національну церковну організацію, незалежну від Великої Британії. Англіканська церква в США вже стала називатися єпископальною. 1784 р. обраний у Коннектикуті кандидат був висвячений єпископами в Шотландії. 1787 р. архиєпископ Кентерберійський висвятив в Англії кандидатів, направлених церквами Пенсильванії та Нью Йорка.

Специфіка Канади

1534 р. французька експедиція Жака Картьє встановила хрест на півострові Гаспе й оголосила відкриті нею землі Новою Францією, власністю французького короля Франциска І. Наступного року Жак Картьє дістався острову Монреаль і назвав гору в центрі острова  «Монреаль», на честь короля Франції (старофранцузькою мовою Mont réal — «королівська гора»). Французький дослідник Самюель де Шамплен прибув на ці території у 1603 році й створив перше постійне європейське поселення на території Порт Рояль у 1605 році й Квебек-сіті у 1608. 1642 року було засновано Віль-Марі (нині Монреаль).


Разом із експедицією Жака Картьє до Канади прибули католицькі священики. Коли до них долучилися єзуїти, почалася планомірна християнізація індіян. 1639 року єзуїти заснували на території племені гуронов місію «Свята Марія серед гуронов», яка проіснувала до 1649 року. Індіянські шамани звинувачували місіонерів у чаклунстві й навмисному поширенні хвороб. Під час міжплемінної війни ірокезів із гуронами шестеро священиків і двоє братів були вбиті. Єзуїти створили подібні поселення для індіянців Нотр-Дам-де-Фуа, Лоретто. Але після епідемії індіянці залишили ці поселення.


Спершу Церква в Канаді перебувала в юрисдикції архиєпископа Руану. 1657 р. засновується апостольський вікаріят із кафедрою в Квебеку, піднесений 1674 р. в статус єпархії, що підпорядковувалася Римові. 1663 р. в Квебеку засновано семінарію.

Католицькі місіонери засновують школи для індіянців, шпиталь, виступають на захист прав тубільного населення. Це спричиняє конфлікти з колоніяльною адміністрацією; деякі єпископи були змушені скласти свої повноваження.

1760 р. Канада була підпорядкована британській короні. Було заборонено в’їз до країни католицького духовенства, заборонено діяльність ордену єзуїтів, а його майно передано урядові. Лише 1674 р. було видано Акт Квебеку, що ґарантував релігійну свободу й права католицькому населенню.

На території, колонізованій англійцями, поширюється англіканська церква. Її паства зростає після проголошення США незалежности від Англії та еміграції прихильників британської корони до Канади.

У 2002 р. англіканським єпископом вперше став ескімос. Це 51-річний Ендрю Атаґотаалук з Канади. Він очолив єпархію Арктики площею 3,9 млн. кв. км, що простягається від Лабрадору до Юкону, а на півночі тягнеться до полюсу, займаючи майже 40 % території Канади. Там живуть 53 тис. чол., з яких 18 тис. належать до Англіканської церкви.

 

Comments