40. Християнська місія в Південній Азії та Полінезії


Католицька Церква в Індії

1494 р. королі двох морських держав – Іспанії та Поруталії – поділили сфери впливу. Світ було поділено на іспанський («західний») та португальський («східний»). Папа Олександр VI ратифікував цей договір «Буллою про поділ». Освоєння нових земель мало передбачати навернення їхніх жителів на християнство.


20 травня 1498 р. перший європейський флот під командуванням «католицького адмірала» Васко да Ґами увійшов до індійського порту Калікут. Індія на той час була роздробленою й неоднорідною. Серед інших визнань існувала велика громада християн, незалежних від західних Церков – християни апостола Фоми, що жили на Малабарському узбережжі – південно-західному узбережжі нинішнього штату Керала – й налічували близько 200 тис. чол. Вони вбиралися в індійський одяг, вважали себе однією з вищих каст і називалися «назарініс». Початки цієї спільноти пов’язувалися з місією апостола Фоми в Індії.

Християни апостола Фоми перебували в літургійному спілкуванні з Ассирійською Церквою Сходу, що віддавна регулярно посилала в Індію єпископів для рукоположення дияконів і священиків. У VIII столітті Індія одержала власного митрополита, що займав десяте місце в ієрархії ассирійців. Зазвичай митрополити не знали місцевої мови, і реальна влада знаходилася в руках індійського священика, іменованого архидияконом всієї Індії. Він залишався фактичним главою громади до появи португальців.

Цікава особливість християн апостола Фоми – існування етнічної громади «жителів півдня» чи «кнанайа». Відповідно до переказу, вона походить з групи з 72 юдео-християнських родин, що переселилися в 345 році в Індію з Месопотамії. Є історичні свідчення, що підтверджують цей переказ. Нащадки переселенців, що не вступали в шлюби поза своєю громадою, нині нараховують близько 200.000 чоловік і утворюють дві етнічні єпархії в штаті Керала. Одна належить до Сиро-Малабарської Католицької Церкви, інша – до Сирійської (нехалкідонської) Церкви.

Васко да Ґама відвідав у Калікуті християнський храм, молився там і визнав місцеву громаду дійсними нащадками індійців, хрещених апостолом Фомою. Його метою було не тільки навернення поган, але й підпорядкування Римові місцевих християнських спільнот. До Індії прибуло 16 священиків, з них вісім – францисканці. 1505 р. призначається перший віце-король португальських володінь на Сході. Португальські факторії стають центром місійної діяльности католицьких священиків. Столицею Східної Португальської імперії 1510 р. було обрано Ґоа – «Золоту Ґоа», що мала стати «Римом Сходу». Був призначений генеральний вікарій Ґоа. 1540 р. в Кранґонарі на півдні Індії було відкрито духовну семінарію, до якої прийняли близько 100 студентів-індійців.

1514 р. папа Лев Х надав королям Португалії право патронату над усіма церквами, що будуть створені на сході, і це право поширювалося «на всі країни, відкриті і які будуть відкриті» від Північно-Західної Африки й до крайнього пункту на сході, якого досягнуть португальські каравели.

Спочатку головну місійну працю в Індії виконували францисканці, потім тут засновуються осідки єзуїтів (1542 р.), домініканців (1548 р.) і Авґустинців (1572 р.). В Ґоа засновується місійна колеґія єзуїтів – Колеґія св. Павла. 1549 р. єзуїти створили окрему провінцію в Індії з новіціятом і монашими студіями. Наприкінці XVI ст. єзуїти направили місії до двору Великих Моголів – мусульманської династії на півночі Індостану. Їм вдалося створити християнські центри в Агрі, Делі, Лахорі.

1605 р. утворюється архиєпископство Кранганор, до юрисдикції якого намагалися включити й «християн апостола Фоми». Починається латинізація їхнього обряду. У середині XVII століття в більшості християн апостола Фоми в Індії підкорення Римові й латинізація викликали все зростаюче обурення. Це призвело до того, що 16 січня 1653 року тисячі віруючих зібралися в Кунан-Кросса, у місті Маттанчері, і заприсяглися більше ніколи не підкорятися Римові. У 1665 році сирійський патріярх погодився послати єпископа очолити громаду за умови, що її предстоятель і його послідовники погодяться прийняти сирійську христологію і західно-сирійський обряд. Ця група стала автономною Церквою в рамках Сирійського (нехалкідонського) патріярхату – Маланкарською Сирійською Церквою. Згодом утворилися інші незалежні групи індійських християн. Католицька місія спричинила поділи між ними.

Перешкодою до навернення індусів була несумісність християнства зі звичним кастовим поділом суспільства. Португальці-християни вживали спиртні напої, їли м’ясо, викрадали дітей, а отже діяли всупереч моралі індуїзму. Представники більшости каст ставилися до португальців зі зневагою, як до касти, нижчої за недоторканних – «паранґі». Коли представники соціяльних низів приймали християнство, вони часто не усвідомлювали євангельського навчання, а сприймали перехід до християнства як входження до касти «паранґі», що дозволяло звільнитися з рабства, одержати захист португальців, дістати подарунок. Навернення мало хто сприймав серйозно, більшість ставала християнами суто формально.

Дальше підкорення Індії європейцями провокує серед індусів і мусульман вороже ставлення до християнства. Португальці («паранґі») викликають жах і відразу серед місцевих жителів. Кількість християн скорочується. Діяльність місій наражається на перешкоди.


1602 р. утворюється об’єднана Ост-Індська компанія Нідерландів. Голландці відібрали в португальців Молуккські острови, Цейлон, витіснили англійців з Індонезії. Тим самим вони змусили англійців зосередити увагу на Індії. 1612 та 1615 рр. англійські кораблі завдають поразок португальському флотові. 1613 р. засновується перша англійська факторія в Індії. Слідом за нею виникають інші факторії, розширюється торгівля.

1661 р. Бомбей передається англійцям як посаг за португальською принцесою, що вийшла заміж за англійського короля Карла ІІ. 1690 р. англійці заснували Калькутту. Спочатку Бенгалія, а потім і решта індійських територій переходять під контроль англійців. Разом з тим розширюється присутність в Індії англіканської церкви.

1781 р. в Амартолі, Калькутта (Західна Бенгалія), було засновано місію Православної Церкви. 1924 р. було збудовано новий храм Переображення Господнього. На початок ХХІ ст. бенгальська місія налічувала 6 священиків і три диякони. Вони проводять місійну працю в 52 селах. У 17 селах Церкві належать будинки й земля. Діють медичні заклади, школи. В притулку для дівчат жило 120 дітей. Надається допомога одягом, оплатою медичних послуг, стипендіями для студентів.

Місія Франциска Ксаверія

Визначне місце посів єзуїт Франциск Ксаверій (Franciscus Xaverius), котрого Католицька Церква канонізувала 1622 р., а 1927 р. проголосила покровителем місій.


Франциск Ксаверій народився в королівстві Наварра (Іспанія) в баскській шляхетній родині 1506 р. Він навчався в Паризькому університеті, де й познайомився з Ігнатієм Лойолою. Разом із п’ятьма товаришами 1534 р. вони заснували Товариство Ісусове.

На місію в Індію св.Фанциск відплив і як апостольський нунцій, і водночас як представник короля Португалії (місцем призначення було Гоа – центр португальських володінь в Індії). Він проповідував у португальських колоніях та в сусідніх країнах. Його розчарували надмірна жорстокість і нехристиянське життя португальських колонізаторів.

Перебування в Індії тривало 1542-1545 рр., а потім Ксаверій повертався туди з місійних поїздок до островів в Індійському океані, Японії. Ксаврій діяв на рибацькому узбережжі Індійського океану, навертаючи тисячі індусів. Його місія охоплювала передусім представників нижчих каст. Центром місіонерської діяльності Франциска Ксаверія в перші три роки його діяльності був індійське місто Гоа. У вересні 1542 року він почав свою місію серед народу паравас, ловців перлин зі східного берега південної Індії. Потім він допоміг наверненню короля Траванкора з західного берега Індії, а також відвідав о. Цейлон. Він свідомо позбавив себе звичного комфорту, навіть ходив босоніж.

Протягом 1545-1547 рр. Ксаверій проповідував на Молуккських островах – головному джерелі постачання прянощів у Європу й Азію. Це індонезійська група островів між Сулавесі та Новою Гвінеєю. У 1560-х роках у регіоні було вже 10 тис. християн, головним чином на острові Амбон, а в 1590-х роках — 50-60 тис. християн.

Потім Ксаверій дістався Японії. Він провів там 1549-1551 рр. Місія була успішною; в трьох містах утворилися християнські громади.

Ксаверій мріяв дістатися Китаю й розпочати євангелізацію цієї країни. Але він через хворобу зупинився на на острові Шанчуаньдао (Китай)  і помер 1552 р., не досягнувши материкового Китаю.

Місія Нобілі й феномен акомодації

Спроба подолання психологічних бар’єрів й інкультурації християнства в індійську цивілізацію в прийнятних для неї формах була здійснена єзуїтом Роберто де Нобілі, котрий прибув до Індії 1605 р. Він разом з дев’ятьма іншими єзуїтами вивчив мову тамілі і переїхав до індійського міста Мадураї в Тамілнаді.

Нобілі відмовився вживати м’ясо, уникав спілкування з португальцями, засвоював придворний етикет і стиль мовлення. Він вивчає санскрит, телугу і тамільські мови і літературу за допомогою свого вчителя Шивадхарми, місцеву релігію й змінює одяг: вбирається в рожево-жовті шати, бере посох із бамбука, накреслює на чолі знак «саньясі» –індуїстського подвижника. Коли він виклав християнську доктрину в Тамілі, він придумав кілька слів, щоб повідомити своє послання. Він використовував слово «kovil» для позначення місця поклоніння, «arul» і «prasadam» дя перекладу поняття благодать, «guru» на позначення священика або вчителя, «Vedam» для назви Біблії, «poosai» на позначення літургії та ін. Нобілі прийняв також місцеві індійські звичаї, такі як гоління голови і збереження лише крихітного пучка. На ньому були білі дхоті і дерев'яні сандалі, щоб викласти вигляд саньясина. Іншим символом, який він використовував, було носіння потрійної нитки через груди. Цю нитку він тлумачив як знак Святої Трійці, Отця, Сина і Святого Духа. Він навертає вихідців із вищих верств, даючи їм перекладені тамільською мовою християнські імена, дозволяє й надалі жити за законами своєї касти. Нобіле написав кілька книг на тамілі й санскриті, в тому числі катехизис – «Кандам».


Пристосування християнства до місцевих звичаїв було назване «акомодацією» (від лат. accomodatio — пристосування). Роберто де Нобілі віднайшов ключ до християнізації вищих класів індійської та китайської суспільної еліти.

Він помер 1656 р. 1693 р. місія єзуїтів у Мадураї була розгромлена. В 1742 р. «малабарські обряди» були остаточно заборонені Римом, а це завдало удару по місійній діяльності єзуїтів в Індії.

Євангелізація острівних тихоокеанських народів

Філіппіни – островна країна, що займає зараз понад 7.000 островів – є єдиною переважно християнською країною Азії. Початок християнської проповіді тут поклали місіонери, що прибули на острів Гомонгон 1521 р. разом із Фернандо Магелланом.


Магеллан - португальський моряк, що став на службу до іспанського короля Карла І (Карла V Габсбурґа). 1519 р. він розпочав навколосвітнє плавання на чолі експедиції з 5 кораблів. 1521 р., прибувши на Філіппінські острови, Магеллан проголошує поширення на місцеве населення духовної влади папи римського. На великдень, 31 березня 1521 р., в порті Мазауа вперше було відправлено літургію. Раджа Себу Хумабон і його дружина прийняли хрещення. Магеллан взяв участь у конфлікті місцевих правителів і загинув на о. Мактан 27 квітня 1521 р., коли тубільці відмовилися платити данину Іспанії.

1565 р. на острови прибули монахи августинці. До них згодом долучилися францисканці, єзуїти, домініканці і іоаніти. Острів Себу став центром місійного служіння. 1571 р. було засновано першу громаду в Манілі, а 1579 р. – Манільську єпархію. Першим архиєреєм став домініканець Домінго де Саласар. 1595 року Манільська єпархія була перетворена на митрополію з єпархіями Нуева-Сеговії, Нуева-Касарма і Себу.

Навертається на християнство передусім племенна верхівка. Слідом за цим середовищем нова віра поширюється серед воїнів, а потім і серед простих філіппінців. Хрещені аборігени приймалися під захист іспанської корони й наділялися певними економічними пільгами. Це стимулювало хрещення місцевого населення. До початку XVII ст. хрестилося бл. 300 тис. чол., а в першій чверті XVII ст. християнами стали майже всі мешканці Філіппін.

Католицькі монастирі відкривають навчальні заклади, деякі з них згодом перетворилися на університети. Починається підготовка священнослужителів місцевого походження.

Населення Філіппін становить 105 млн. чол. (2017). Чисело католиків у країні становить 81%. Філіппіни займають третє місце в світі за чисельністю католиків після Бразилії і Мексики. У країні проживає близько 50% всіх католиків Азії.

Після захоплення країни США в 1891 р. починає поширюватися також протестантство.

Індонезія займає найбільший у світі архіпелаг, що складається з понад 13.600 гористих островів з безліччю діючих вулканів. У XVI-XVII століттях острови намагалися захопити португальці й англійці, однак зробити це вдалося тільки голландцям у 1798 році. З появою португальців на острови Суматру і Яву приходять місіонери – францисканці, кармеліти, августинці, домініканці, єзуїти. Вони здобули деякі успіхи на Малих Зондських і Молуккських островах.


З середини XVII ст. голландці захоплюють перші кілька островів, витіснюють португальців і на зміну католицьким місіонерам приходять протестантські. Але з поч. ХІХ ст. голландські католицькі місіонери також дістають можливість душпастирської праці в Індонезії й відновлюють тут вплив Католицької Церкви.

На початку ХХІ ст. 10-12 % населення Індонезії (25-29 млн. чол.) були християнами.

Християнство у В’єтнамі

Португальські й іспанські місіонери починають навернення В’єтнаму в XVI ст. Португальці проникають у країну з 1535 р. й беруть під контроль торгівлю з Заходом. З 1550 р. у В’єтнамі здійснюють місію домініканці, у 1583 р. з Філіппін сюди прибули францісканці, а 1615 р. єзуїти відкрили першу постійну місію в Дананґу (Центральний В’єтнам)

Єзуїт Олександр де Род (1591-1660), якого називають «апостолом В’єтнаму», прибув 1624 р. на південь країни, а звідти вирушив на північ. Він створив в'єтнамську писемність куокнґи на основі латинського алфавіту, яка використовується і досі, упорядкував перший в’єтнамсько-латинсько-португальський словник. Аж до свого вигнання в 1630 році де Род зумів навернути близько 6 тисяч осіб, включаючи кілька вельмож.


У 1665 році відкрита перша семінарія, а в 1668 році висвячені перші католицькі священики з числа місцевого населення. У 1670 і 1672 роках були проведені перші місцеві церковні собори, основним питанням яких були розбіжності між французькими та португальськими місіонерами. Єпископ П’єр Піньйо де Беен 1773 р. уклав в’єтнамсько-латинський словник і видав катехизис в’єтнамською мовою.

1638 р. на півночі країни було вже 300 тис. католиків. Але з кінця XVIІ ст. починаються переслідування християн. Ще до середини XVIІІ ст. постраждало до 100 тис. чол. Остання королівська династія Нгуєн Аня почала провадити політику ізоляціонізму.


Ще в ХІХ ст. видаються укази про заборону католицького визнання. Будинки католиків палили, а вірним ставили на обличчя клейма «послідовники хибної релігії». У пер. пол. ХІХ ст. постраждало від 100 тис. до 300 тис. християн. 1858 р. франко-іспанська ескадра висадилася у В’єтнамі для захисту християнських місіонерів. Південні провінції стали французькою колонією, а північні – протекторатом. Вже на 1890 р. католицька громада виросла до 708 тис. чол.

Коли після Другої світової війни владу на Півночі В’єтнаму захопили комуністи, чимало католиків еміґрувало на південь. Південнов’єтнамський диктатор Нґо Дінь З’єм був католиком і створив оптимальні умови для розвитку Католицької Церкви. Чиновницький апарат, офіцерський корпус у війську складалися переважно з католиків, в армії католиками була третина солдатів.

Але після завоювання Південного В’єтнаму комуністичною Північчю 1975 р. ситуація змінюється на гірше. Всі католицькі школи, лікарні, притулки передаються державі. Більшість семінарій закрита, майже всі організації ліквідовані. Понад 200 священиків заарештовані.

Під впливом лібералізації в СССР та інших країнах комуністичного блоку релігійна політика уряду В’єтнаму дещо пом’якшується. На 2009 р. Католицька Церква охоплювала приблизно 9 % населення В’єтнаму – до 6 млн. чол. (за церковними відомостями – до 10 млн. чол.) з 84-мільйонного населення В’єтнаму. Існувало 25 дієцезій, які об'єднували 2228 церковних парафій.

У 1994 р. було видано новий переклад Нового Завіту. Розширюється суспільне служіння Церкви.

 

Comments