42. . Євангелізація Африки

Християнські традиції на півночі Африки

Африка вважається другою батьківщиною Ісуса з Назарету. Свята Родина знаходить там притулок під час гонінь царя Ірода. Церква в Єгипті бережно ставиться до передань про кількарічне перебування Святої Родини в цій країні.

Традиція пов’язує початок християнства в Єгипті з постаттю апостола Марка. Марко (єврейське ім’я Іван) супроводив апостола Павла в його першій подорожі, перебував із ним у Римі, а потім супроводжував апостола Петра.  Зі слів останнього він записав євангеліє. Потім він був посланий до Єгипту й заснував там Церкву.


Євсевій Памфил: «Кажуть, що цей самий Марко був першим посланий до Єгипту, проповідував там Євангеліє, ним написане, і заснував церкви в самій Олександрії».

Олександрійська Церква належить до найдавніших і найбільш авторитетних. Патріярший престіл в Олександрії вважався до IV ст. другим після римського, а Олександрійська школа займала провідне місце в пізньоантичні часи. Тамтешні богослови були найбільш активними в боротьбі проти єреси Арія і Несторія. У Єгипті зародилося християнське монашество.

Однак після Халкідонського собору 431 р. Олександрійська Церква поділилася. Менша частина єгипетських християн визнала ухвали собору й зберегла єдність із вселенською Церквою (їх називали мелькітами або мелхітами (сирійською мовою malkaya означає «царський» або «імператорський») чи Грецькою Церквою. Більша ж частина утворила окрему нехалкідонську Церкву, яка називає себе Коптською, тобто Єгипетською. Після завоювання Єгипту арабами в VII ст. число прихильників грецького православ’я в цій країні скоротилося до мінімуму. Коптська ж Церква, попри систематичні утиски, зберегла свою ідентичність і охоплює на початку ХХІ ст. до 10 % населення.

На захід від Єгипту повз узбережжя Середземного моря йшли римські провінції Киренаїка, Африка, Мавританія. Християнство активно поширюється в них у ІІ-ІІІ ст. Першим єпископом у центральному місті Африки був Епенет – апостол із сімдесяти. Завдяки працям Тертуліяна й Кипріяна Карфагенського формується перша потужна школа латинського богослов’я.


Захоплення Північно-Західної Африки вандалами 439 р. стало важким ударом по ортодоксальному християнству. Германські племена вандалів, близькі до ґотів, під час своєї міграції прийняли аріянство й були непримиренними до православних. Їх ототожнювали з єретиками, храми закривали, конфіскували майно. Православні священики прирікалися на заслання, заборонялися рукоположення й будь-які відправи та публічна проповідь. Лише 533-534 рр. армія візантійського імператора Юстиніяна І захопила Африку, включену до складу Візантійської імперії. Вандальське королівство було знищене. Але вже в наступному столітті Північна Африка завойовується арабами, і християнство повсюдно зникло з цього реґіону.

Ефіопська Церква

Вже в Діяннях святих апостолів знаходиться повідомлення про першого наверненого ефіоплянина – євнуха цариці Кандакії (Діян. 8:27-39). За переданням, апостолом Ефіопії був св. Фрументій, римський громадянин з Тиру (пам’ять 30 листопада). Він зазнав аварії на узбережжі Червоного моря, був захоплений тубільцями й потрапив до двору імператора Аксуму (держави на півночі сучасної Ефіопії). З часом Фрументій став підскарбієм і секретарем імператора. Фрументій навернув на християнство царського сина Езану, майбутнього імператора (315-335 рр.). Коли Фрументій прибув до свт. Афанасія Олександрійського просити єпископа для Ефіопії, той визнав кращим кандидатом самого Фрументія. Після рукоположення Фрументій повернувся до Ефіопії. 330 р. християнство було оголошене державною релігією Аксуму. В Ефіопії св. Фрументія назвали Авва Салама.


Близько 480 р. до Ефіопії прибули «дев’ять святих» – вихідці з Риму, Константинополя, Сирії, котрі перебували в монастирі св. Пахомія в Єгипті, бо мусили залишити батьківщину через опозицію до Халкідонського собору. «Дев’ять святих» закріпили панування християнства, прищепили Ефіопії монастирську традицію, переклали Святе Письмо, літургію й деякі богословські книги ефіопською мовою (ґеєз). Монастирі засновуються по всій країні, стають центрами духовного й інтелектуального життя.

Ефіопська літургія сформувалася на основі коптської традиції, зазнавши сирійського впливу. Вона правилася стародавньою мовою ґеєз, хоча зараз поширюється використання амхарської мови. Ефіопська Церква зберегла деякі юдейські обряди: обрізання, святкування суботи поряд із неділею, старозавітні закони споживання їжі.

Протягом 1520-1526 рр. португальське посольство відвідало Ефіопію. В складі посольства був священик Франсішко Алвареш. Португальці оглянули християнські пам’ятки Ефіопії, познайомилися з церковним життям цієї країни і розчарувалися небажанням ефіопів визнати владу папи римського. Через загрозу вторгнення ісламських сусідів Ефіопія звернулася до португальців за допомогою. Там почали діяти місіонери-єзуїти. Імператор Сисиній 1622 р. проголосив католицьку віру державною, з Риму було направлено патріярхом Ефіопії португальського єзуїта Афонсо Мендеса, і він 1626 р. формально уклав унію з Римською Церквою. Новий патріярх намагався привести церковний устрій і богослужіння у відповідність з нормами Католицької Церкви, що викликало масове невдоволення. Після смерти імператора Сисинія місіонери були вигнані з країни, а унія розторгнена.

Предстоятелі Ефіопської Церкви до ХХ ст. призначалися коптським патріярхом з числа єгиптян і були єдиними єпископами в країні. 1929 р. було рукоположено чотирьох ефіопських єпископів на допомогу коптському митрополитові. Після смерти коптського митрополита відповідно до попередньої домовлености ефіопського імператора з коптами 1951 р. було обрано на митрополита ефіопа Василія. Так було встановлено автономію Ефіопської Церкви. 1959 р. коптський патріярх затвердив митрополита Василія першим патріярхом Ефіопської Церкви.

Ефіопська Церква пережила період гонінь під час панування марксистського режиму полковника Менґісту Хайле Маріяма (1974-1991 рр.). Зараз церква має Богословський коледж Пресвятої Тройці в Аддіс-Абебі, шість центрів навчання священиків. З 75 млн. населення Ефіопії 2006 р. 43, 5 % належали до Ефіопської Церкви, 18,6 – до протестантських визнань.

Ефіопська церква стверджує, що одна з її церков, Діви Марії з Сіону, має оригінальний Ковчег Завіту. Тільки один священик може перебувати біля нього, нібито через біблійні застереження. Кожен ефіопський храм при освяченні одержує «табот» - копію таблиць завіту площею 15 см, виготовлену з алебастру, мармуру або дерева. Він завжди зберігається на престолі, накритий обрусом. Торкатися таботу дозволяється тільки священиками. Під час церковних процесій табот обносять довкола церкви.


З 2013 р. очолює Церкву Абуна Матей. Він народився 1941 р. в провінції Тиграй, 1957 р. висвячений в сан диякона, 1963 р. став ієромонахом. З 1971 по 1976 рр. він служив у соборі Святої Трійці в Аддіс-Абебі. 1978 р. Абуну Матея призначили ефіопським єпископом Єрусалиму. На початку 1980 р. він анафемував комуністичний режим Ефіопії, після чого тринадцять років жив у Вашингтоні, очолював там церкву ефіопських емігрантів і виступав з критичними програмами на радіо Голос Америки. Після падіння  1992 році Абуна Матей повернувся в Ефіопію і був призначений архієпископом Північної Америки. У 2009 році повернений на Єрусалимську кафедру. 2013 р. став предстоятелем Ефіопської Церкви.

Колонізатори й місіонери

Розвиток навіґації, суднобудування, поява більш швидких і краще маневрованих каравел стимулювали пожвавлення мореплавства в Південній Адріятиці. Португальський принц Генріх, названий за це Генріхом-Мореплавцем, особисто патронує португальські експедиції на західний берег Африки. 1415 р. португальці займають перші пункти на африканському узбережжі, 1431 р. вони досягають Азорських островів, а 1488 р. огинають мис Доброї Надії. 1498 р. португальці допливли до Мадагаскару. Наприкінці XV століття португальці фактично контролювали західне узбережжя Африки, де розгорнули активну работоргівлю, захоплюючи корінних африканців. Часто африканці продавали своїх земляків в обмін за алкоголь, одяг, браслети, ножі, мечі та зброю, яка дуже цінувалася у час міжплемінних війн. За XVI- XIX ст. приблизно 12 мільйонів африканських рабів переправили кораблями через Атлантичний океан в Америку. Магістральний шлях для португальських работоргівців пролягав у Бразилію, включену 1500 р. до Португальської імперії.


Разом з португальськими мореплавцями до Африки прибувають католицькі місіонери. 1462 р. засновується католицька парафія на острові Сантьягу архіпелагу Кабо-Верде. 1533 р. засновується єпископство Сантьягу-ді-Кабу-Верді, юрисдикція котрої простягалася західним узбережжям Африки від Сенагалу до Кот-д’-Івуар (Берега Слонової Кістки).  

Другим центром португальської колонізації став острів Сан-Томе в Гвінейській затоці. Португалець Альвару Камінья одержав там від королівської корони землі 1493 р. й почав вирощувати цукор, широко користуючись невільничою працею. 1534 р. папа Павло ІІІ засновує єпархію Сан-Тому, юрисдикція котрої поширювалася на Анголу й Конго.

Місія в королівстві Конго стала першим великим успіхом португальських місіонерів. Заснованій 1491 р. місії вдалося навернути велику кількість місцевих жителів на чолі з правителем Нвемба Нзінґа (Іваном І). Через придворну аристократію християнство поширюється серед народу Конго.


Спадкоємець короля, його старший син Альфонсо І, править Конго 35 років (1506-1543). Він навертає весь народ, дбає про християнське навчання конголезьких юнаків, деякі з котрих згодом вирушають на студії до Португалії. У столиці, названій  Сан-Сальвадор, будується католицький собор. 1518 р. папа Лев Х призначає першого єпископа-конголезця. 1590 р. місія вже нараховувала 20 тис. християн. 1640 р. була заснована префектура Конго, опіка над якою була доручена італійським капуцинам.

1536 р. місіонери з Конго з’явилися в Анголі. Ця країна була відкрита ще 1484 р. Спершу церква Анголи підлягала єпархії Сан-Сальвадору, а 1676 р. єпископська кафедра переноситься в Лусаку.

Місія в Східній Африці була набагато важчою через вплив ісламу. Невдовзі після подорожі  Васко да Гами (1498) на території Мозамбіку з’явилися португальські поселення. Країна перетворилася на португальську колонію, звідки раби вивозилися до Бразилії. Священик-єзуїт Гонсало да Силвейта навернув на християнство місцевого вождя і його матір, але 1561 р. загинув як мученик. З 1577 р. домініканці діяли в Мозамбіку, поширюючи звідти місію на інші португальські поселення. 1612 р. засновано апостольський вікаріят Мозамбіку.


Домініканці з’явилися на Мадагаскарі в 1540і-рр., але були вбиті африканцями. Постійна місійна діяльність почалася з заснуванням французької колонії 1642 р. На острів прибули лазаристи – члени конгрегації, заснованої Вінсентом де Полем для здійснення місіонерської праці. Але значна частина їх загинула через важкий клімат і ворожість тубільців. Коли французькі колоністи тимчасово залишили Мадагаскар (1674), місія лазаристів припинилася.

З середини XVII ст. починають місійну працю в Африці голландські кальвіністи, що діяли на півдні континенту, в реґіоні голландської колонізації. Сюди прибували колоністи з Нідерландів, Німеччини й Франції. На Мисі Доброї Надії було засновано селище Капстад – нині Кейптаун. Колоністи активно завозили в Капський район рабів із Мадагаскару й Індонезії.

Comments