50. Ісламський фундаменталізм у сучасному світі

Протест проти морального розкладу західного світу, ототожнюваного з кризою християнської цивілізації, стимулює виникнення авторитарних ісламістських держав, керованих правом шаріяту. У світі на 1998 р. налічувалося понад 937 млн. мусульман, причому їхня кількість перевершила 1/4 населення землі й надалі динамічно зростає. У реґіоні ісламських держав зосереджено 2/3 світових запасів нафти. 2013 р. мусульмани складають більшість в більш ніж 40 країнах світу. У цілому ряді країн, у тому числі і в Росії, вони є значною і впливовою меншістю. Фактично іслам поширений по всьому світу. За даними звіту Pew Forum on Religion & Public Life в 232 країнах світу проживає більше 1.570.000.000 мусульман

Розширюється ісламська присутність у Європі. У 2010 р. мусульмани складали 6 % населення Бельгії, 7,5 % населення Франції, 5,7 % населення Швейцарії, 5,5 % населення Голандії, 5 % населення Німеччини, 4,6 % населення Англії, 3,6 % населення Іспанії.

Переважна більшість мусульман Німеччини – турки (понад 70%). Не менш як 150 тис. мусульман – етнічні німці. У Франції мусульманську спільноту формують вихідці з Північної Африки (Алжір, Марокко, Туніс), у Великій Британії – з Пакістану й Індії. За десятиріччя з середини 90-х рр. ХХ ст. у Європі побудовано 3000 мечетей.

Первісно мусульманські спільноти об’єднували переважно ґостарбайтерів, заробітчан, рідше – втікачів від політичних репресій. З 70-х рр. ХХ ст. розширюється активна підприємницька діяльність західноєвропейських мусульман, котра набувала форми малих підприємств і служб для надання різних послуг. З часом економічна діяльність поширилася на будівництво, промислове виробництво, торговельні фірми. Частина мусульманських підприємців перейшла до інтенсивної інвестиційної діяльности й створила великі торговельні фірми та мережі підприємств. Велику роль відіграла внутрішньомусульманська солідарність. З’являються власні союзи підприємців-мусульман, наприклад MUSIAD у Кельні.

Після поразки мусульманських держав у війні з Ізраїлем 1967 р. в ісламському світі зростають антиамериканські й антиєврейські настрої та пов’язані з ними панісламські тенденції. Активізується терористична організація «Брати-мусульмани», створена 1928 р. шкільним учителем з м. Ісмаїлія (Єгипет) Хасаном аль-Банною. Вони діють у 30 державах.

1969 р. в Рабаті утворено організацію Ісламська конференція. До неї ввійшли 46 держав, у т.ч. 28 з державною релігією ісламом. 1975 р. Ісламська конференція дістала статус спостерігача в ООН.

Шах Ірану проголосив «білу революцію», що означало проведення реформ у галузі економіки, обмеження впливу ісламу, вплив західнього способу життя. У відповідь на це 1979 р. відбулася ісламська революція в Ірані. Вона мала антизахідну спрямованість. До влади прийшло шиїтське духівництво на чолі з аятолою Хомейні. 1980 р. спалахнула ірано-іракська війна, що набула релігійного забарвлення (між шиїтами й суннітами).

Після введення совєтського війська до Афганістану починається збройний рух афганських мусульман проти СССР, який у 90-і рр. ХХ ст. прагне поширитися на Середню Азію.

Ідеї ісламського джіхаду надихають визвольні рухи в постсовєтській Середній Азії (Таджикістан), Північному Кавказі (Чеченська Ічкерія, Даґестан), у Боснії та Герцеґовині, в Косово на Балканах.

Коли 11 вересня 2001 р. було здійснено терористичні акти в Нью-Йорку й Вашінґтоні, у США зросло зацікавлення ісламом. Ставлення громадськости до мусульман значно погіршилося. Зросло число злочинів на національному й релігійному ґрунті. Але водоночас почали здійснюватися культурно-освітні програми, що висвітлювали вчення й культуру ісламу. З’явилися відеофільми, книги, веб-сторінки про іслам.  І вже наприкінці 2002 р. Директор Ради по американських ісламських зв'язках «Кейр» Нахад Ауд повідомив, що в США щорічно близько 20 тис. чоловік приймають іслам.

За словами представника Союзу муфтіїв Росії, за 2004 рік в іслам уже навернулися 20000 жителів Москви. За той самий період 2003 року ця цифра склала 15.300 чоловік, а в 2002 р. – 12.450. З них 60% становлять етнічні росіяни, а 75% - молоді жінки у віці від 17 до 21 року.

Росіян, навернених на іслам, об’єднала московська організація «Прямий шлях», створена 2000 р. Її лідери – Алі В’ячеслав Полосін й Іман Валерія Порохова. Полосін навернувся в іслам 1999 р. До того з 1980 р. він служив у Російській Православній Церкві: спершу читцем, потім священнослужителем, протоієреєм, настоятелем церкви в Обнінську. Протягом 1990-1993 рр. він був народним депутатом Російської Федерації від Калузької области, членом Верховної Ради РФ, членом президії Верховної Ради РФ, головою Комітету Верховної Ради РФ з свободи совісти, віровизнань, милосердя й благочинности. Вийшов за штат 1991 р. Закінчив Дипломатичну академію МЗС РФ, був експертом Державної Думи РФ з 1994 до 2000 р. Має звання державного радника 3-го класу. 1999 р. Оголосив про повернення до єдинобожжя (ісламу), прийняв друге ім’я Алі.

Дорохова – автор найбільш автентичного перекладу Корану російською мовою. Закінчила Московський лінґвістичний університет, викладала в МІФІ. 1975 р. вийшла заміж за громадянина Сирії Мухаммада Сайда Аль-Рошда, через десять років переїхала до Дамаску, прийняла іслам і взялася до перекладу Корану.

В Данії, де 180-тисячна ісламська громада складала 2005 р. три відсотки населення країни, за рік 5 тис. жителів країни перейшли в іслам. З них третина – молоді люди. Голандець Тео Ван Гог, який зважився зняти фільм з критикою ісламського суспільства, був убитий у Нідерландах наприкінці 2004 р.

У листопаді 2005 р. Францію охопила хвиля протестів проти дискримінації мусульман. Підлітки з ісламських районів міст палили автомобілі, били вікна в магазинах. Уряд був змушений ввести комендантську годину в окремих містах.

Наприкінці 2005 р. в ісламських країнах здійнялася хвиля антиєвропейської та антихристиянської істерії, здійнята публікацією в данській газеті «Jyllands-Posten» карикатур на пророка Мухаммеда. В Афганістані почалися масові заворушення, що перейшли в збройні зіткнення з владою. Демонстранти здійснили напад на американську базу, при чому троє були вбиті, а 18 поранені. Мулла Дадулла пообіцяв винагороду в 100 кг золота тому, хто вб’є одного з данських карикатуристів, і 5 кг золота за вбивство данського, норвезького або німецького солдата в Афганістані. Було розгромлено європейські установи в Палестинській автономії. У Туреччині загинув католицький священик. У Нігерії було вбито близько 60 чоловік, переважно християн. Злочинці спалили 31 церкву.

2.     Чорні мусульмани

Іслам – релігія, що найшвидше здобуває послідовників у США. На 1990 р. у США було 2 млн. мусульман. 1996 р. їхня кількість зросла до 5,5 млн. За відомостями на 1999 р. число американських мусульман перевищило 6 млн. чоловік. Іслам вийшов на 2-е місце в США після християнства і на 5-е місце серед американських релігійних конфесій (після католиків, баптистів, методистів і євангелістів).

Американські ісламські громади до середини 90-х рр. ХХ ст. були досить строкатими: близько 25% їхнього складу становили вихідці з Південної Азії, 12% – араби і близько половини – афроамериканці, що навернулися в іслам. Усього в США близько 1500 мечетей, кількість мусульманських шкіл (маються на увазі школи з повним навчальним планом), за даними Ісламського товариства Північної Америки (ІТПА), зросла з 49 у 1989 р. до 120 у 1996 р.

У 80-х і особливо в 90-х рр. ХХ ст. іслам одержав величезне поширення серед афроамериканців. Прийняття ісламу означає для афроамериканця не просто перехід з однієї релігії в іншу. Це в першу чергу засвідчує протест проти американського суспільства, устрою та влади. Прийняття ісламу для афроамериканців – політичний, а не релігійний акт, бо основний пропаґандист ісламу – Луї Фаррахан і його організація «Нація ісламу» – висуває в першу чергу політичні цілі.

Поки що Фарраханові вдалося навернути в іслам трохи більш як 10% афроамериканців (на 1999 р. у США їх 35 млн., за відомостями Бюро перепису, щоправда, більшість з них мулати). У 1996 р. Фаррахан організував марш чорних чоловіків на Нью-Йорк і на мітингу був показаний виступ Муаммара Кадафі, що пообіцяв підірвати США зсередини. Виступ Кадафі викликав оплески. У своєму останньому турі по світу Фаррахан відвідав Кадафі, Саддама Хусейна і лідерів Ірану. Незважаючи на протести впливової єврейської діяспори ПАР, Фаррахану удалося провести переговори і з Нельсоном Манделою.

Ідеологія чорних мусульман відрізняється антисемітизмом, відстоюванням негритянської самобутності (ідеї окремого проживання в різних державах білих і чорних), неґативним ставленням до Демократичної партії. Пропаґанду антисемітизму чорні мусульмани ведуть, спираючись на факти активної участи євреїв у работоргівлі в XVII-XIX століттях.

До речі, цей факт підтверджують і єврейські дослідники. Наприклад, 75% євреїв американського Півдня мали чорних рабів, у той час як тільки 36% білого населення загалом мали у власності рабів. На основі аналізу походження 458 работоргівців у 15 містах наводяться наступні цифри: 37,9% роздрібних торговців були юдеями, 36,0% – протестантами і 22,9% – католиками. Якщо ж узяти тільки білих работоргівців, то вже 51,3% з них юдеї. Пропаґанда серед «бідних негрів», спрямована проти «багатих євреїв», має успіх і приводить багатьох негрів до думки про прийняття ісламу.

3.     Ваххабізм

Ваххабізм як напрям ісламу виник в Аравії у XVIII ст. Його назва походить від імені творця ідеології ваххабізму Мухаммеда ібн Абд аль-Ваххаба (1703-1787).

У середині 30-х років XVIII століття місцевий уродженець Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб повернувся з довгих і великих мандрівок у центр Аравійського півострова, що його займає велике плоскогір'я Наджд. Про попереднє життя Ваххаба немає ніяких відомостей, крім того, що його батько був релігійним учителем. Відповідно до переказів, Ваххаб, наміряючись стати купцем, відвідав Басру, Багдад і Дамаск, побував у Курдистані, Ірані й Індії. Розкіш і культурна строкатість цих місць, яких ще не торкнувся пізніший занепад, наповнила його серце не замилуванням, а злістю і ненавистю. Додому Ваххаб повернувся зі збройним почтом чорношкірих рабів і оголосив про намір докорінно реформувати іслам, привести його у відповідність принципам ідеологічної чистоти, якими вони уявлялися його розумові. Свою доктрину він виклав у книзі під претензійною назвою «На захист єдинобожжя».

Новоявлений реформатор виступив проти широко розповсюдженого в ісламі звичаю шанування покійних і святих, включаючи самого пророка Мухаммеда і його так званих «соратників і помічників». У зв'язку з цим він наклав заборону на молитву про заступництво, подібну до християнської молитви, зверненої до святого. Сам Коран відтепер було запропоновано розуміти винятково буквально, а будь-які спроби тлумачення вважати віровідступництвом.

Ваххаб фактично оголосив усіх інших мусульман віровідступниками і зажадав, щоб усі вони поголовно знову прийняли віру, повторивши традиційну формулу звертання: «Немає бога крім Бога, і Мухаммед - пророк його». Одним з особливих предметів ненависті реформатора було мистецтво, у першу чергу - музика, що відтепер піддалася абсолютній забороні. Усі книги, включаючи богословську спадщину багатовікової історії, були оголошені зайвими, оскільки вже є Коран.

Ваххаб проголосив себе главою світового ісламу, ледве чи не рівним пророкові. Оскільки одноплемінники Ваххаба поставилися до його місії з великою недовірою, він заручався силовою підтримкою, одружившись на жінці з родини Аль-Сауд, дрібних князьков із сусіднього селища Дарія. Аль-Сауд і Ваххаб стали поширювати свій символ віри шляхом меча, оголосивши «джихад», тобто священну війну, практично всьому реальному ісламові. Розгромивши найближчі поселення, вони рушили далі, до Хіджазу і територій сучасних Сирії й Іраку. Скрізь їхній прихід супроводжувався масовими звірствами і зґвалтуваннями, знищенням релігійних пам'ятників, мечетей і могил святих, спаленням книг. Захопивши більшу частину Аравійського півострова, вони на початку XIX сторіччя вчинили наліт на Карбалу, де розорили і розграбували шиїтську святиню - могилу онука пророка Гусейна.

Аль-Ваххаб виступив за повернення до коренів ісламу, очищення первісної традиції від пізніших нашарувань і нововведень. Ваххабіти відкинули культ пророка Мухаммеда, ісламських святих і мазарів (святинь ісламу) як вияви політеїзму. Вони засуджували розкіш, споживання алкоголю й наркотиків, паління тютюну, музику, співи й танці. Вважаючи, що між Богом і людьми не повинно бути жодних посередників, ваххабіти відмовилися від духовенства. Заперечується необхідність заупокійної молитви. Ваххабіти називають себе «мувахиддун» (монотеїсти) та «салафіїти» (чисті). Ваххабіти стверджують, що тільки араби зберегли Коран у його незмінності, а відтак араби й усе арабське мають пріоритет в усьому.

Ваххабіти повели боротьбу проти Османської імперії, звинувачуючи її в покірності європейцям. Арабські племена, що прийняли ваххабізм, об’єдналися довкола Мухаммеда ібн Сауда й утворили власну державу.  На початку XX сторіччя до влади в Дарії прийшов новий молодий і енергійний правитель: Ібн-Сауд. Він організував ваххабитів у своєрідні штурмові загони - так зване «Братерство», «Іхван». Їм довелося воювати з Османською імперією, з Єгиптом. 1901 р. молодий Ібн Сауд захопив Ер-Ріяд, а 1924 р. ваххабіти завоювали Західну Аравію. Зрештою Ібн-Сауду вдалося захопити майже всю територію півострова і скинути свого головного суперника, короля Хіджазу Гусейна. Він захопив і розорив священні для всіх мусульман міста, Мекку і Медину, зніс історичні пам'ятники, спалив бібліотеки, зрівняв із землею цвинтар з могилами соратників і помічників, у тому числі коханої дружини пророка Хадиджи, і знищив будинок самого Мухаммеда. У 1932 році він заснував династію і проголосив нову державу - мабуть, першу в історії, що її правитель назвав власним іменем, - Саудівську Аравію.

Після розширення релігійних свобод у Туреччині в 50-х рр. ХХ ст. ваххабітські місіонери масово вирушили до цієї країни, намагаючись встановити вплив над ісламською спільнотою. У 70-х рр. ХХ ст. ваххабізм набуває характеру нової політико-релігійної сили. Після початку російської аґресії в Афганістані ваххабіти поширюють вплив на цю країну, а з розпадом СССР – на ісламські народи, що борються за свою незалежність на постсовєтському просторі. Центри ваххабітів утворилися в Таджикістані, Чечні, Дагестані. Пропаґанда ваххабізму розгорнулася в Азербайджані, Татарстані.

Малі країни ваххабіти планують захопити цілком, більші – частинами за допомогою сепаратистських рухів. Емісари ваххабітів надають допомогу ісламським організаціям, відбирають перспективних кандидатів на роль лідерів місцевих об’єднань – амірів. Цих кандидатів знайомлять з ученням ваххабітів, особливо під час хаджу до Мекки. Формуються місцеві громади – джамаат. Джамаат розширює свої прибутки, формує збройні сили, платить «закят» – податок до міжнародного фонду «джихаду» – священної війни з невірними.

Реальна влада переходить до шури – ради амірів місцевих громад. При кожному джамааті є араб-спостерігач. Частіше за все це йєменіт: Усама бен-Ладен в Афганістані, Хабіб-аль-Рахман (амір Хаттаб) – в Ічкерії. Він здійснює нагляд за шурою, коли треба, міняє аміра.

Ваххабізм поступово повинен підкоряти міжнародні організації ісламських фундаменталістів. Діяльність цих організацій зводиться до пропаґанди й фінансування «чистого ісламу».

Основа ваххабізму – учбовий курс (по-арабському «Талібан»). Учасники джамаату залучаються до навчання в іноземних таборах. Це відомі табори в Пакістані, де готувалися афганські таліби, табори в Судані, Туреччині, Лівані, Малайзії, а також на непідконтрольних офіційним урядам території Алжіру, Лівії, Чечні, Філіппін. Згадують один чи два навчальні центри на території Ірану. Створюються місцеві табори для проходження основного курсу релігійного, ідеологічного та військового навчання. Привабливість і легкість поширення нового вчення досягається за рахунок його граничної простоти – всі навчальні курси й проповідь ваххабізму зводяться до тез, виданих у книзі невеликого розміру. Всі школи об’єднані спільною системою фінасування й однорідною учбовою програмою.

Для залучення кандидатів використовують різні мотиви: матеріяльну безвихідь, чутки про могутність ваххабітів, ідею необхідности духовного зростання для досягнення матеріяльного добробуту. Кандидатів шукають через молодіжні спортивні секції, гуртки для вивчення Корану, курси з бізнес-технологій, релігіознавства. Далі кандидат потрапляє до відбіркового табору, де завчає сури з корану, проходить фізичну підготовку й підпадає ретельному стеженню. Якщо з відбіркового табору ще теоретично можна повернутися до звичайного життя, то надалі починає діяти правило шаріяту: «за зречення ісламу – смерть». У базових таборах вивчається «наука джихаду»: військова справа, конспірація, аґентурна праця, ведення бізнесу. Муджахедам навіюється тверда певність у непереможності «умми», всесвітньої громади мусульман, для чого постійно демонструються документальні записи перемог над ворогом. Завчаються напам’ять сури з Корану, демонструються відеопроповіді ваххабітських вождів. Після навчання неодмінно відбувається стажування в бойових умовах.

4.     Талібан

Рух «Талібан» виник в Афганістані 1994 р. Він обіцяв мир країні, що пережила російську окупацію 1979-1989 рр. і тривалу громадянську війну. До 1996 р. таліби перемогли інші ісламські угруповання й встановили контроль за більшою частиною країни. Міністерство доброчестности й пороку було покликане дбати про захист релігії.

Дослівно слово «талібан» означає «учбовий курс». Основу руху склали вихованці консервативних ісламських шкіл Пакістану, що втекли до сусідньої країни від російської аґресії. Вони відзначаються непримиренністю до ворогів ісламу та прихильників інших релігій, готовністю до самопожертви. На чолі руху став мулла Мухаммед Омар, котрий оголосив себе «царем мусульман». Він і 8-10 його радників провадили самотнє життя.

Мулла Омар проголосив, що людина, котра змінює іслам на іншу релігію або тільки бажає цієї зміни, заслуговує на знищення. Власники книгарень, котрі продають книги про інші релігії або книги, які критикують іслам, засуджуються на п’ятирічне ув’язнення.

З усів видів музики було дозволено тільки релігійні співи без музичного супроводу. В Афганістані були заборонені телебачення, кіно, відеофільми. Заборонялося також продавати літературу, що надрукована за кордоном.

Чоловікам не можна голити чи стригти бороду, ходити простоволосим чи в шортах.

Шкільна освіта для дівчат, старших за 8 років, скасована. Жінкам забороняється працювати поза своїм домом і взагалі виходити з дому без супроводу родича-чоловіка. Жінки зобов’язані носити вбрання, яке цілком закриває їхнє тіло й ховає обличчя. Їм рекомендується зафарбовувати вікна перших поверхів, щоб не провокувати й не спокушати чоловіків.

2001 р. таліби почали руйнувати статуї Будди, що залишилися від доісламського населення Афганістану й простояли близько 1,5 тисячоріччя. Варварське знищення статуй, віднесених ЮНЕСКО до скарбів світової цивілізації, здійснювалося під гаслом боротьби з ідолопоклонництвом. При цьому прецедентом виступає вчинок Мухаммеда, котрий очистив від ідолів Мекку. Ісламські богослови з інших країн переважно засудили рішення талібів, оскільки статуї Будди вже довгий час не були предметом поклоніння й не належали до ідолів.

Злодіям таліби відрубають руки й ноги на стадіонах перед юрмами людей.

Ісламські богослови вважають, що таліби створюють новий напрям ісламу, котрий поширюється вже на інші країни. Релігійно-моральні норми талібів діють у деяких прикордонних областях Пакістану. В Афганістані переховувались сотні противників більш поміркованих режимів Алжіру, Єгипту, Йорданії, Саудівської Аравії, Йємену, країн Середньої Азії та Північного Кавказу.

Після знищення Світового Торговельного Центру 11 вересня 2001 р. Афганістан увійшов до списку держав, що сприяють тероризму. Військові сили НАТО увійшли до Афганістану, розгромили війська талібів і організували проведення виборів нових органів влади.

5.     Аль-Каїда

Аль-Каїда (Основа, Al-Qa’ida) – міжнародна терористична організація ісламських фундаменталістів, створена 1988 р. Усамою бен Ладеном, уродженцем Саудівської Аравії. Її головною метою є повалення світських режимів в ісламських державах і встановлення порядку, що базується на Шаріяті. Головним ворогом ісламу визнається США. Терористичні операції проти американських громадян здійснюються Аль-Каїдою в цілому світі. Символ Аль-Каїди – чорний ваххабітський прапор з написом по-арабському («Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед – його посланець» або «Аллах великий»).

Сам бен Ладен почав політичну діяльність в Афганістані в 1979 р. Він організує будівництво доріг і тунелів, бере участь у бойових операціях. Створивши 1988 р. «Аль-Каїду», бен Ладен починає вербувати учасників джіхаду в цілому світі. Його головною базою з 1994 р. став Судан. Бен Ладен створює там численні підприємства, інвестує гроші в економіку, банківську справу. Він одержує десятки мільйонів доларів прибутків, використаних на утримання терористів. Коли 1996 р. уряд Судану під тиском США змусив бен Ладена залишити країну, терорист № 1 отаборився в Афганістані.

У 1998 р. бен Ладен оголосив про створення об’єднаної організації – «Ісламський світовий фронт проти євреїв і хрестоносців». На чолі Фронту діє «Шура» на чолі з бен Ладеном. Для управління використовуються найсучасніші засоби комунікації. Кількість екстремістських сайтів в Інтернеті, які тим чи іншим чином працюють на «Аль-Каїду», перевищує чотири тисячі.

Ісламісти намагаються деморалізувати американців і змусити їх відмовитися від втручання у справи мусульманських держав. Водночас здійснюється тиск на ісламські уряди, щоб змусити їх відмовитися від втручання в справи ісламських держав. Надається допомога мусульманських повстанцям і терористам, що ведуть збройну боротьбу в різних країнах.

Рекламується «шахідизм», тобто загибель воїна-мусульманина під час джіхаду в боротьбі з невірними. Списки загиблих шахідів реґулярно публікуються на веб-сайтах «Аль-Каїди». Терористи з «Аль-Каїди» беруть участь у конфліктах на території Індії, країн Азійсько-Тихоокеанського реґіону, колишніх СССР і Юґославії. Вони підтримують боротьбу ісламістів у Афганістані, Алжірі, Боснії, Чечні, Еритреї, Косово, Пакистані, Сомалі, Таджикістані, Йємені.

11 вересня 2001 р. терористи організували захоплення літаків і спрямували їх на Світовий торговельний центр у Нью-Йорку та на Пентагон у Вашінґтоні. Було зруйновано Світовий торговельний центр.

У відповідь на це уряд США сформував антитерористичну коаліцію, і ввів війська в Афганістан, а потім в Ірак. Було повалено режими талібів і Садама Хусейна.

1 травня 2011 року президент США Барак Обама оголосив, що Осама бен Ладен був вбитий. Цього дня «невеликий загін американців», що працював за прямим наказом Барака Обами, під час проведення операції в Абботтабаді, Пакистан, за 100 км від Ісламабаду, підтвреджуючи попередні заяви офіційних осіб США. Усаму бен Ладена було вбито пострілом в голову. Згідно з цими заявами, група 20—25 морських котиків під командуванням Об'єднаного командування спецоперацій (англ. Joint Special Operations Command) і ЦРУ атакували табір бен Ладена двома гелікоптерами. Табір бен Ладена розташовувався за кілька кілометрів від Пакистанської військової академії в Какулі, яку часто відвідували представники місцевого командування. Поблизу знаходяться також армійські казарми, декілька постів безпеки. Бен Ладен та його оточення були вбиті під час перестрілки. Серед американських солдат не було вбитих і поранених. За словами офіційних осіб США, операція відбувалася без повідомлення про неї Пакистану. Повідомлялось, що багато пакистанців шоковані цією нелегітимною операцією. Під час офіційної заяви Обама сказав, що американські солдати «намагалися уникати цивільних жертв». Опісля стало відомо що три чоловіки та одна жінка були вбиті разом з бен Ладеном. Одним із чоловіків ймовірно був син бен Ладена. Жінка була вбита, оскільки «використовувалася як живий щит одним із захисників бен Ладена». ДНК тіла бен Ладена порівняли зі зразками ДНК його мертвої сестри, що підтвердило особу бен Ладена. Тіло бен Ладена зберігалося в руках військовиків США і після розпізнавання було поховане в морі, згідно з ісламськими традиціями.

11 березня 2004 р. було здійснено низку вибухів у електропоїздах в Іспанії. Загинули сотні чоловік. Терористам вдалося досягти своєї мети: на парламентських виборах в Іспанії перемогли соціялісти, які вивели іспанські війська з Іраку.

7 липня 2005 р. вибухнули бомби в лондонському метро. Крім загибелі й поранення невинних людей, було завдано психологічного удару по всім мешканцям англійської столиці, значно пошкоджено транспортне сполучення.

У Сомалі, де з 1991 р. не вгавала громадянська війна, втомлені від насильства й злиднів люди шукають в ісламі надію на зміни до кращого. Набули популярности шаріятські суди, а на початку ХХІ ст. виник рух «Об’єднані шаріятські суди», пов’язаний із Аль-Каїдою. Після кровопролитних боїв за місто 5 червня 2006 р. це угруповання взяло штурмом столицю Могадишо.

6.     Церква в ісламських країнах

Міжнародна організація «Open Door» визнає, що друге місце в світі, слідом за Північною Кореєю, серед країн, де систематично порушуються права християн, займала 2005 р. Саудівська Аравія. Там забороненена будь-яка місіонерська діяльність, а також публічне визнання віри, крім ісламу. Забороняється молитися в громадському місці, мати Біблію або вервицю. За дотриманням закону пильнує релігійна поліція Муттава, відома своєю жорстокістю.

З середини ХХ ст. триває війна в Судані – найбільшій африканській країні, площею понад 2,5 млн. кв. км, з великими покладами нафти, міді й золота. З 29 млн. населення цієї країни 70% складають мусульмани, 16,7% - християни, 12% - анімісти. Араби-мусульмани живуть на півночі, південь заселяють чорношкірі християни та анімісти. Війна мусульманської Півночі проти християнського Півдня була тимчасово призупинена в 1970-х рр. Однак у 1983 р. режим Німейрі проголосив у Судані закони шаріяту, коли ж Південь відкинув шаріят, режим посилив ісламізацію країни й оголосив джіхад невірним. Села, школи, церкви й шпиталі бомбардувалися, блокувалося надходження гуманітарної допомоги. Нищилися зібраний урожай і худоба.

За відомостями «Amnesty International» на кінець 2000 р. у війні загинуло близько 2 млн. чол. Ще 4,5 млн. були змушені залишити свої оселі. Близько 500 тис. шукали порятунку за кордоном. Заробляючи на продажі нафти, якою багатий Південь, по 400 млн. доларів на рік, влада витрачає їх на джіхад проти невірних. Практикується захоплення в рабство. «Christian Solidarity Internationale» вважає, що в Судані було на 2001 рік 200 тис. невільників. За відомостями втікачів (за шість останніх місяців 2001 р. втекло з рабства понад 14.500 чол.), невільників б’ють, змушують перейти на іслам, більшість дівчат, старших за 12 років, ґвалтують.

У Нігерії діють терористичні ісламістські організації Фулані та Боко Харам. Від їхніх атак з 2009 до травня 2020 р. загинуло понад 32 тис. християн.

Конфлікт між християнською та мусульманською спільнотою спалахнув на Молукських островах в Індонезії в січні 1999 р. Населення цих островів поділяється приблизно порівну на мусульманську й християнську спільноти. Екстремісти з ісламської воєнізованої організації “Воїнство джіхаду”, базованої на острові Ява, проголосили “священну війну” християнам. Під час кривавих сутичок у провінції Малуку загинуло близько 6 тис. чол., 750 тис. чол. стали біженцями. Здійснюються напади на церкви. Від священиків вимагається припинити богослужіння. За 2005 р. бойовики закрили 23 християнські храми.

Comments