54. Вселенський Патріярхат за умов ґлобалізації

Патріярх Афінагор (1886-1972)

Найпомітнішою постаттю серед вселенських патріярхів ХХ ст. був патріярх Афінагор (Спіру). Він походив з Епіру, народився в Цараплані в родині грецького лікаря 25 березня 1886 р. Богословську освіту майбутній патріярх здобув у Патріяршій школі на о. Халкі (1903-1910 рр.). Після закінчення духовної школи приймає монаший постриг з іменем Афінагора й рукоположення в сан ієродиякона. 1910 р. Афінагор починає працю в митрополичій канцелярії м. Монастир (Македонія). Невдовзі він був піднесений у сан архидиякона й начальника канцелярії. Коли після Першої світової війни м. Монастир було приєднано до Югославії, тамтешня православна громада підпорядковується Сербській Православній Церкві. Грецькому митрополитові було запропоновано залишити Македонію. Архидиякон Афінагор разом із архиєреєм переїздить до монастиря «Келліон» Мелопотамоса на Афоні й живе там з жовтня 1918 до березня 1919 р.

1919 р. о. Афінагор призначається секретарем Святішого Синоду Елладської Православної Церкви. А 1923 р. він рукоположений у єпископа Корфу з титулом митрополита Керкири й Паксоса. Острів тоді був переповнений біженцями з Туреччини. Владика Афінагор дбає про їхню духовну опіку, релігійне навчання. Він заснував на острові семінарію для священиків і викладачів релігії. В цей же час він бере участь у першому екуменічному заході – всесвітній асамблеї YMCA, міжнародної молодіжної організації, покликаної допомагати християнам Росії. Асамблея проходила в Гельсінкі. Єпископ Афінагор відкрив для себе російську релігійну філософію.

1930 р. владика Афінагор призначається архиєпископом Вселенської Патріярхії в США. Він прибув до Нью-Йорку 1931 р. В США Афінагор багато працює для належного облаштування церковного життя грецької православної діяспори. Особливу увагу він приділяє розширенню участи мирян у соборному управлінні Церквою, розбудові парафій. У Північній Америці завдяки праці архиєпископа Афінагора створюється 400 громад у підпорядкуванні Вселенського Патріярхату. 1937 р. була заснована грецька православна семінарія Чесного Хреста, 1947 р. перенесена до Бостона й поєднана з Академією святого Василія.

1948 р. Афінагор обирається Вселенським патріярхом. 27 січня 1949 р. пройшла його інтронізація в Стамбулі, на яку архиєпископ прибув напередодні особистим літаком, наданим президентом США Гаррі Труменом. У цей час стосунки з Московською Патріярхією були розірвані. 1948 р. в Москві пройшла Міжправославна церковна нарада, присвячена 500-річчю автокефалії Російської Церкви. На ній позиції Вселенського Патріярхату різко засуджувалися й лунали голоси про перенесення центру світового православ’я до Москви. Подібні настрої значною мірою інспірувалися большевицьким режимом Йосифа Сталіна. Але Патріярх Афінагор прагне розв’язати конфлікт.

Вперше за кілька сторіч Вселенський патріярх залишає Константинополь і відвідує інші Православні Церкви. 1959 р. патріярх Афінагор візитував близькосхідні патріярхати, 1963 р. – Елладську Православну Церкву, а 1967 р. він відвідав Сербію, Румунію, Болгарію. Патріярх Афінагор мріяв також побувати в Росії.

Невдовзі після обрання папи Іоана XХIII відбувся обмін посланнями між ним і Патріярхом Афінагором. Вселенський Патріярх писав: «Ми хочемо заявити про нашу щиру готовність приєднати до невпинних молитов і прохань нашої Православної Церкви «про спокій всього світу» наше позитивне співробітництво в більш практичних галузях – як у ширших міжцерковних організаціях, у котрих ми вже беремо участь повною мірою, так і в межах особливих зв’язків зі стародавньою Західною Церквою»[1].

На початку 1964 р. пройшла зустріч патріярха Афінагора з папою римським Павлом VI. Зустріч відбулася в Єрусалимі. Того ж року Вселенський патріярх зустрічається з главою Сирійської Мелкитської Церкви патріярхом Максимом ІV. Нарешті, 7 грудня 1965 р. було оприлюднено заяви про взаємне зняття анафем главами Римо-Католицької Церкви та Вселенської Патріярхії.

Патріярх Афінагор помер 1972 р.

Сучасний устрій

Сьогодні в Туреччині залишилося тільки кілька тисяч християн, але під юрисдикцією Вселенського Патріярхату також знаходяться в цілому  світі понад 3,5 мільйонів православних християн. Юрисдикція Вселенського Патріярха включає в себе Константинопольську архиєпископію, чотири митрополії в Туреччині (Халкідон, Деркон, Принцеві острови, острови Імбоса й Тенедоса), чотири митрополії в Греції (Додеканез, що належав Італії до 1945 р.), патріярший екзархат на Патмосі, чотири митрополії в Європі, архиєпископії в Північній і Південній Америці, архиєпископію в Австралії та Новій Зеландії. Шість єпархій на території Туреччини об’єднують близько 70 парафій. Всього Константинопольська Церква включала на кінець ХХ ст. 43 єпархії з 97 єпископами.

До Константинопольської Патріярхії належать півавтономна Крітська Церква (8 єпархій), автономна Церква Фінляндії (4 єпархії). Визнає юрисдикцію Вселенського Патріярха Афон. У 80 монастирях Вселенської Патріярхії на кінець ХХ ст. перебувало близько 3.000 монахів.

Вселенською Патріярхією керує Святіший Синод, що складається з 12 митрополитів, більшість з яких – номінальні. Патріярха обирає Великий Синод, право участи в якому належить тільки громадянам Туреччини. Спершу призначається три кандидати, що мають турецьке громадянство, у другому турі Патріярх обирається з-поміж них. Синод має 23 загальноцерковні комісії: економічну, канонічну, з загальнохристиянських питань, Святої Гори, періодичних видань і бібліотек, майнову, учительську, контрольну, сосудозберігання й мироваріння, церковної музики, святих місць і цвинтарів тощо.

З 2004 р. змінено положення про Святіший Синод: відтепер половину його членів (6) складають жителі Константинополя, а другу половину (6) – представники єпархій поза Туреччиною.

Уряд Туреччини вважає Патріярхію суто турецькою релігійною установою, відмовляючись визнати її міжнародний характер. При цьому чиновники посилаються на Лозанську угоду 1923 р. За сучасним турецьким законодавством Патріярхат є офіційним власником 174 будинків тільки в Стамбулі, йому надано право вільно займатися громадською діяльністю, засновувати фонди й асоціяції. Втручання Патріярхії в конфлікт довкола обрання предстоятеля Кіпрської Православної Церкви 2005 р. викликало болючу реакцію турецьких діячів, котрі звинуватили Патріярхію в «революції проти турецького народу».

Богословська школа на о. Халкі 1972 р. була закрита турецьким урядом. Було ухвалено розпустити її наглядову раду. Мотивом закриття школи була заборона релігійної освіти в недержавних вищих школах Туреччини. Від Патріярхії вимагається поновно реєструвати школу на о. Халкі як релігійний університет, підготувавши відповідні документи.

Патріярша резиденція і кафедральний собор в ім’я святого великомученика Юрія Переможця знаходяться у Фанарі – одному з районів Стамбула біля затоки Золотий Ріг.

Психологічний тиск на Патріярхію посилився 1992 р. Єпископів і священиків викликали на допити. Було влаштовано напади на будинок Патріярхії. Допускалися конфіскація турецькою владою православної монастирської власности, руйнування й осквернення церков і цвинтарів. Православний паламар був убитий при спробі запобігти нищенню святинь у грудні 1997 року. Було розграбовано цвинтар у Куртулусі в березні 1998 року. Було викрадено богослужбовий посуд з церкви святого Миколая у Фанарі. З 270-тисячної грецької громади Стамбулу на 2002 р. лишалося тільки близько 2000 чол. старшого віку.

На захист Вселенської Патріярхії став у цей час Конґрес США, палата представників котрого ухвалила 9 січня 1997 р. таку резолюцію:

«Сполучені Штати повинні використати свій вплив на турецький уряд і як постійний член Ради Безпеки Об’єднаних Націй сприяти тому, аби турецький уряд ґарантував вжиття позитивних кроків для відкриття Халкінської Патріяршої богословської школи». На засіданні Сенату США 5 травня 1997 р. було схвалено резолюцію:

«Конґрес вважає, що –

Вселенський Патріярхат є духовним центром понад 250.000.000 православних християн у цілому світі, включаючи приблизно 5.000.000 у Сполучених Штатах.

Відкриття Халкінської Патріяршої богословської школи – єдиного навчального закладу православного християнського управління в Туреччині – сприяло б довготерміновій життєздатності Вселенського Патріярхату.

Б. Судження Конґресу –

Судження Конґресу полягає в тому, що Сполучені Штати повинні –

1. Продовжувати підтримувати неполітичну, релігійну місію Вселенського Патріярхату;

3. Використати свій вплив для підтримки відкриття Халкінської Патріяршої богословської школи Вселенського Патріярхату».

Патріярхія видає журнал «Ortodoxia».

Очолює Константинопольську Церкву 232-й Патріярх Константинопольський Варфоломей (Архондоніс), обраний 22 жовтня 1991 р. Патріярх Варфоломей народився 29 лютого 1940 р. Він закінчив богословську школу на о. Халкі 1961 р., прийняв дияконську хіротонію того ж року. Після служби в турецькій армії (1961-1963 рр.) Патріярх Варфоломей навчався в університетах Риму, Мюнхена, Боссей. Ступінь доктора канонічного права він здобув у Григоріянському університеті Риму.

Майбутній патріярх повертається до Туреччини й очолює школу на о. Халкі до її закриття (1968-1972 рр.). Він був рукоположений у священика 1969 р.; потім піднесений у сан архимандрита. Протягом 1972-1990 рр. Варфоломей – керівник канцелярії Патріярха Димитрія. 1973 р. він був рукоположений у митрополита Філадельфійського, 1990 р. – в митрополита Халкідонського. Патріярх Варфоломей – почесний доктор багатьох вищих шкіл. Він відомий у світі боротьбою за захист природного середовища; його називають за це «зелений Патріярх».

Інтронізація на Константинопольську кафедру патріярха Варфоломея відбулася 2 листопада 1991 р.

США

З кінця ХIX ст. вірні Православної Церкви переселяються за океан. Утворюються перші парафії в Південній та Північній Америці.

Вселенська Патріярхія вважає канонічно правомочною здійснювати душпастирське окормлення православних у країнах поселення виключно себе. Але фактично її юрисдикція поширюється лише на греків. Від 1990 р. – на українців у Канаді, від 1995 р. – на українців у США, Західній Європі, Південній Америці, Австралії.

У США на кінець ХХ ст. жило понад 4 млн. православних, які були об’єднані в 2.300 парафій. З них понад 2 млн. православних – вірні Вселенського Патріярхату.

На початку ХХ ст. у Міннеаполісі створена духовна школа, що діяла коштом Російської Православної Церкви. 1923 р. у зв’язку з большевицьким переворотом вона припинила існування. 1938 р. в США створено нову православну Академію, інтеґровану до американської системи освіти – Свято-Володимирську духовну академію. Її викладачі – російські професори-еміґранти: Георгій Петрович Федотов, ректор Київського університету; Спекторський, проректор Петроградського університету. Після війни приїхав з Парижу о.Георгій Флоровський, який перевів викладання на англійську мову.

У Бостоні діє грецька семінарія, на Алясці – семінарія для місцевих народностей, мовами яких провадиться викладання.

Автокефальна Православна Церква в США (ОСА) утворена з парафій Московської Патріярхії й проголошена автокефальною Російською Православною Церквою 1970 р. Крім Російської Православної Церкви, її автокефалія ніким не визнана.

ОСА складається з 8 єпархій, 440 громад. Церкву очолює митрополит, при ньому діє Священний Синод. Церква має 5 монастирів і 1 скит. Офіційний орган – газета «Orthodox Church».

В др. пол. ХХ ст. в США утворено Постійну конференцію православних канонічних єпископів. 1-3 травня 2001 р. у Вашінґтоні пройшли перші загальні збори єпископів канонічно визнаних Православних Церков у США.

Західна Європа

Після собору в Сремських Карловцях і утворення Російської Православної Церкви Зарубежем патріярх Тихон призначив митрополита Євлогія (Георгієвського) екзархом Московського Патріярхату за кордоном Росії. Перебуваючи в Парижі 1921 р., митрополит Євлогій заявляє про відкриття Вищих православних пастирських курсів. Завдяки грошовій допомозі голови Всесвітньої християнської студентської федерації д-ра Джона Мотта влітку 1924 р. було придбано територію Сергіївського подвір’я в Парижі. Засновану вищу школу назвали Богословським інститутом на згадку про Богословський інститут, що існував у Петрограді після закриття Духовної Академії протягом 1919-1921 рр.

Заняття в Свято-Сергіївському богословському інституті почалися 30 квітня 1925 р. Цей день прийнято вважати початком праці інституту. Його першим ректором став митрополит Євлогій (Георгієвський).

Для викладання в інституті запрошується єпископ Веніямин (Федченков), що перебував у Закарпатті. Він призначається першим інспектором і починає викладати літургіку, церковний устав, гомілетику, пастирську практику. Викладачем Нового Завіту й грецької мови став Сергій Безобразов, колишній професор Ташкентського університету, в монашестві – єпископ Касіян. Церковну історію викладає Антон Володимирович Карташов, догматичне богослов’я – о. Сергій Булгаков, філософію й апологетику – Василь Васильович Зеньківський (1881-1962 рр.), колишній міністр віровизнань в українському уряді гетьмана Скоропадського, котрий потім викладав у Бєлградському університеті філософію. Василь Зеньківський став організатором Російського студентського християнського руху, провів його установчий з’їзд 1923 р. в Чехословаччині й керував організацією до своєї смерти. 1926 р. до Парижу переїхав з Праги і став викладати патрологію Георгій Флоровський (1893-1979 рр.). 1932 р. Георгій Флоровський прийняв ієрейські свячення. У Парижі з’явилася його книга «Шляхи російського богослов’я». Після другої світової війни о. Георгій Флоровський переїхав до США, де очолив Свято-Володимирську духовну академію (1948-1955 рр.), а потім викладав у Гарвардському й Прінстонському університетах. Закінчивши богословський факультет Бєлградського університету, починає викладання літургіки й патрології в Парижі архимандрит Кипріян (Керн).

Згодом на допомогу своїм викладачам приходять професори зі складу вихованців Свято-Сергіївського інституту: о. Олександр Шмеман, о. Іоан Мейєндорф .

1930 р. митрополит Євлогій перейшов до юрисдикції Вселенського Патріярхату. Разом із ним визначився в юрисдикційній належності Богословський інститут у Парижі. Він перебуває в канонічному підпорядкуванні єпископові православних російських церков у Західній Європі Вселенського Патріярхату. При цьому він зберіг свій переважно російський характер. Протягом 20-40-х рр. ХХ ст. інститут лишався єдиною російською духовною школою в світі. Він здобуває високий авторитет у богословській науці.

На кінець ХХ ст. в інституті навчалося 40 студентів стаціонару й 250-300 заочників. Значна частина з них – питомі французи та православні з інших країн Заходу. Майже половину викладачів становлять етнічні французи. Але чимало студентів приїздить з Греції, єпархій Антіохійського Патріярхату в цілому світі, а після падіння залізної завіси – з Росії та Румунії. Серед професорів інституту – відомий еклезіолог Микола Лоський, патролог Олів’є Клеман. Дослідницькі пріоритети інституту: патристична екзегетика, дослідження візантійської та російської філософії, історії Східної Церкви, іконології, агіології. Свято-Сергіївський інститут провадить освітні програми, покликані знайомити західного європейця з досвідом Православної Церкви, традиціями східної духовности.

У Франції на кінець ХХ ст. перебувало 150-200 тис. православних. Є парафії Московського Патріярхату, Сербської, Румунської, Болгарської церков. 1967 р. з ініціятиви митрополита Мелетія (Вселенський Патріярхат) у Франції було засновано Міжєпископський комітет, який провадив реґулярні збори з залученням експертів. Істотним чинником інтеґрації православної спільноти Франції стала поява франкомовних парафій різних юрисдикцій. Президентом Асамблеї православних єпископів Франції є митрополит Єремія (Вселенський Патріярхат).

У Шамбезі біля Женеви діє Передсоборовий секретаріят Вселенського Патріярхату. Під його еґідою проходять підготовчі засідання, працює підготовча комісія. 1993 р. ця комісія запропонувала проект тимчасового положення з питань діяспори, одностайно схвалений Православними Церквами. Було запропоновано в країнах розсіяння (Західна Європа, Америка, Австралія) заснувати єпископські асамблеї, які б займалися спільними проблемами православної спільноти.

Однак РПЦ має свої плани на Західну Європу. Патріярх Олексій ІІ звернувся 1 квітня 2003 р. до російських громад Західної Європи з закликом приєднатися до митрополії РПЦ, що перебуває у підпорядкуванні Московського Патріярхату. Це означає на практиці перехід до РПЦ громад, що досі належали до Вселенського Патріярхату й РПЦЗ. У Франції 31 березня 2004 р. створено Рух за помісне православ’я російської традиції в Західній Європі (OLTR).

Французька Православна Церква існує від 1945 р. Очолював її єпископ Сен-Дені Герман (Жермен). Це єдина Православна Церква західного обряду, де служиться стара ґалльська літургія святого Германа. Вона була утворена з благословення свт. Іоана Сан-Франциського. Певний час належала до юрисдикції Румунського Патріярха.

1947 р. до Парижу переїздить з Афону о. Софроній (Сахаров). Йому не вдалося вступити до Свято-Сергіївського інституту (вважається, через симпатії до Московського Патріярхату), і старець оселився в «Російському домі» на околиці селища St. Geneviéve-des-Bois та почав працювати в журналі  «Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата». У 1948 р. була написана головна праця о. Софронія – книга “Старець Силуан”. Книга вийшла друком 1952 р., була перекладена 22 мовами, завоювала популярність у цілому світі. 1987 р. Вселенський Патріярх канонізував старця Силуана.

Довкола о. Софронія склалася спільнота однодумців, і він 1959 р. переїздить до Великої Британії, де законодавство було сприятливішим до монаших громад. Так утворився Свято-Іоано-Предтеченський монастир у графстві Ессекс. Спочатку він належав до юрисдикції Московського Патріярхату, але 1965 р. перейшов до Вселенського Патріярхату як його ставропіґія. Зараз монастир налічує 25 монахів 12 різних національностей. Він став важливим центром знайомства Заходу з православ’ям.

Азія

В листопаді 1996 р. Патріярх Варфоломей і Святіший Синод Вселенського Патріярхату проголосили заснування митрополії Гонконґу й Південно-Східної Азії з поширенням його юрисдикції на територію Китаю. Першим митрополитом став архимандрит Микита Луліяс, колишній президент «Синдесмосу». Він був зведений на кафедру в січні 1997 р.

Навесні 2000 р. активізується церковне життя в православних парафіях Філіппін, Індонезії.

Африка

У 1930 році в Уганді під проводом колишнього англиканина Рейбена Спартаса виник рух африканців за входження в Православну Церкву. У 1946 році Спартас був прийнятий у літургійне спілкування грецьким православним патріярхом Олександрії, а засновані з його ініціятиви православні громади в Східній Африці були в 1958 році організовані в Іринопольську архиєпископію з центром у Найробі. Служать тут все численніші місцеві православні клирики, включаючи трьох єпископів.

Відвідуючи країни Африки як президент Кіпру і православний архиєрей, архиєпископ Кіпрський Макарій дбав про розвиток православних громад, надавав їм духовну підтримку. Він сприяв становленню духовної освіти, розширенню покликань серед місцевих народів.

1998 року в Кенії було 80 православних священиків, в Уганді – 22, у Танзанії – 11. У листопаді 1994 року Священний Синод Олександрійської Патріярхії заснував єпархію в Уганді й обрав першим митрополитом Уганди Феодора Наґ’яма, що був вікарієм єпископа Іринопольського. Це перший чорношкірий, котрий став главою єпархії в Православній Церкві.

Зусиллями Кіпрського архиєпископа Макарія III в Найробі в 1971 році була відкрита семінарія, спочатку названа на його честь, а 1998 року перейменована в Православну Патріяршу Школу. У минулому році в ній навчалися 42 студенти з Кенії, Уганди, Танзанії, Мадагаскара, Зімбабве, Камеруна. Вихованці школи продовжують освіту в Греції та США. Деякі з них повертаються до Патріяршої Школи в Найробі вже як викладачі.

Допомогу Православній Церкві в Африці надають Греція, Кіпр, Фінляндія, грецька православна архиєпархія в США. Звідси надходить фінансова допомога, приїздять місіонери. В межах спеціяльних програм здійснюється душпастирська опіка молоді й жінок. Богослужіння східного обряду перекладаються багатьма місцевими мовами Африки й видаються «Apostoliki Diakonia». Будуються церкви, школи, медичні центри.

Великий Всеправославний Собор

Перша спроба організації Всеправославної наради була проведена Вселенською Патріярхією 1923 р. 1930 року в монастирі Ватопед засідала так звана «Підготовча комісія Православних Церков». Вона визначила «каталог тем майбутнього православного просиноду», що надалі повинен був привести до скликання Всесвітнього Собору.

1961 р. на о. Родос у Греції відбулася І Всеправославна нарада. Було укладено каталог тем (понад сто), що вимагали всеправославного обговорення й узгодження. Вирішено почати підготовку до повноважного в канонічному відношенні всеправославного форуму, який назвали «Святим і Великим Собором Східної Православної Церкви» на відміну від Святих Вселенських Соборів, що скликалися в епоху до поділу Західної та Східної Церкви. ІІ і ІІІ Всеправославні наради пройшли також на Родосі 1963 і 1964 рр.

1968 р. в Шамбезі (Швейцарія) Всеправославна нарада обговорила процедуру підготовки до Собору й вирішила здійснювати її шляхом проведення Всеправославних передсоборових нарад і праці Міжправославної підготовчої комісії. Утворено секретаріят Святого Собору, який розмістився в Шамбезі. Секретаріят провів засідання 1968 і 1971 рр., скоротивши число планованих до обговорення проблем до шести базових. Список тем було розіслано Помісним Церквам для ознайомлення й подання власних міркувань

21-28 листопада 1976 р. зібралася І Всеправославна передсоборова нарада, яка на основі Родоського каталоґу уклала новий каталоґ з десяти тем, першочергово важливих для православ’я:

  • Православна діяспора.

  • Автокефалія і спосіб її надання.

  • Автономія і спосіб її оголошення.

  •  Диптихи (послідовність Церков у літургійних поминаннях).

  •  Проблема нового календаря.

  • Подружні перешкоди.

  •  Пристосування церковних приписів про піст.

  • Стосунки православ’я з іншим християнським світом.

  • Православ’я та екуменічний рух.

  • Участь Помісних Православних Церков у реалізації християнських ідеалів миру, свободи, братерства й любови поміж людьми та усуненні расової дискримінації.
Було відхилено висунені раніше в число першочергових тем:
  • Віра й догма (окреслення догми, Об’явлення, натхнення Святого Письма, Біблія і традиція, поняття непомильности Церкви).
  • Літургія (проблема можливости змін у літургії).

Десятирічна перерва в роботі підготовчих комісій була викликана ускладненням у відносинах між Московським і Константинопольським Патріархатами через розбіжності з питання церковного устрою в Естонії (відносини між 2-я патріархатами були остаточно відновлені в повному форматі в 2009 р .

Відбулося в цілому чотири Всеправославні передсоборні наради (Шамбезі, 1976; 1982; 1986; 2009) і шість міжправославних підготовчих комісій (Женева, 1971; Шамбезі, 1986; 1990; 1993; 1999 і 2009).

Зустріч предстоятелів і представників помісних Православних Церков зробила можливим відновлення співпраці у підготовці собору.

У кінці травня 2010 Патріарх Варфоломій, перебуваючи з візитом у Росії, повідомив, що спільно з Патріархом Московським Кирилом вони прийняли рішення «прискорити процес скликання Святого Великого Собору православної Церкви».

У 2014 році Вселенський патріарх Варфоломій, як перший за честю православний ієрарх, запросив предстоятелів православних церков зустрітися в березні, обговорити діяльність підготовчого комітету Всеправославного собору і спробувати вирішити виниклі питання (попередня зустріч була проведена в 2008 році також у Стамбулі).

На нараді 6-9 березня 2014 року в Стамбулі були присутні делегації 13 помісних Православних церков: Константинопольської, Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Руської, Грузинської, Сербської, Румунської, Болгарської, Кіпрської, Елладської, Албанської та Польської.

Учасники зборів, серед іншого, прийняли рішення про створення спеціальної Міжправославної комісії у складі одного архієрея і одного радника від кожної автокефальної Церкви. Робота Комісії буде проходити з вересня 2014 до Святої Пасхи 2015 року. У її завдання входять перегляд ряду підготовлених в ході передсоборної процесу документів, редагування, якщо це буде необхідно, текстів вже прийнятих документів, що стосуються таких тем порядку денного Святого і Великого Собору, як «Календарний питання», «Перешкоди до шлюбу», «Значення посту і його дотримання сьогодні ».

Також було прийнято рішення зібрати в першій половині 2015 Передсоборну Всеправославну Нараду з метою прийняття, поряд з усіма іншими переглянутими документами, документу «Автономія в Православній Церкві та порядок її проголошення», проект якого був раніше складений Міжправославною Підготовчою Комісією в грудні 2009 року.

Крім того, в рамках Підготовчої комісії буде продовжено обговорення ще двох, що обговорювалися під час підготовчого етапу, тем - «Автокефалія в Православній Церкві та порядок її проголошення» і «Диптихи». У разі досягнення консенсусу в їх відношенні, вони також будуть запропоновані на розгляд Всеправославного передсоборної наради 2015 року, а потім - Всеправославного Собору.

По закінченні Наради було прийнято Послання Предстоятелів Православних Церков.

19-26 червня 2016 р. на острові Крит відбувся  Святий і Великий Собор Православної Церкви. На ньому були присутні представники 10 помісних церков. Відмовилися брати участь Антіохійська, Болгарська, Грузинська та Російська Церкви. Планувався розгляд таких тем:

  • Місія Православної Церкви у сучасному світі;
  • Православна діаспора;
  •  Автономія та спосіб її проголошення;
  •  Таїнство шлюбу та перешкоди до нього;
  • Важливість посту і його дотримання сьогодні;
  • Стосунки Православної Церкви з рештою християнського світу.

Було ухвалено вісім документів:

  • Окружне послання (Енцикліка);
  • Послання Святого і Великого собору православної церкви православним людям і кожній людині доброї волі;
  • Важливість посту і його дотримання сьогодні;
  • Відносини православної церкви з іншим християнським світом;
  • Автономія і спосіб її проголошення;
  • Про православну діаспору;
  • Таїнство шлюбу і перешкоди до нього;
  • Місія православної церкви в сучасному світі.

По суті, собор засвідчив брак єдности православного світу й неготовність до солідарної відповіді на виклики сучасности.

Comments