12. Константин Великий

1. Імператор Костянтин Великий (306-337)

Походження. Костянтин Флавій Валерій — син Констанція Хлора і Єлени. Народився 274 або 289 р. Як заручник близько 10 років провів у Нікомідії при дворі Діоклетіяна. Спостерігав гоніння християн. Виявив себе як обдарований юнак, потенційний суперник Діоклетіяна. Змушений був рятуватися втечею. Батько з 305 р. авґуст для Заходу. По смерті батька 306 р. Костянтин керує західньою областю до смерти Галерія. Поганин, але монотеїст. Шанує Аполлона, відвідав його храм в Трирі 310 р., приніс дари. Підписав едикт Галерія 311 р.

Едикт імператора Галерія про віротерпимість (311 р.) визнає марними спроби повернути християн до релігії предків. Припиняється їхнє насильницьке навернення, дозволяється визнавати нову віру за умови молитви християн Богові за здоров’я імператора й добрий стан держави.

Перемога над Максентієм 312 р. По смерти Галерія зблизився з його співправителем Лікінієм. Конфлікт із правителем Риму Максентієм. Той уже здобував перемоги над Лікінієм. Похід на Рим 312 р. з 25 тис. війська. В Римі Максентій мав 170 тис. пішого війська й 18 тис. кінноти.

Євсевій у «Житії Костянтина» (написане між 337 і 340 рр.) цитує Костянтина:

«Одного разу в полуденні години, коли сонце було почало схилятися на захід, я на власні очі побачив знамено хреста, яке слалося зі світла й лежало вище за сонце, з написом: „Цим переможеш" (tout uika - hoc vince)» (Болотов В.В. Лекции по истории древней Церкви. - Москва, 1994. - Т.3. - С.11).

Лактанцій: Перед битвою з Максентієм Костянтин мав сон, де його закликано зобразити на щитах небесне знамено Бога. Імператор виконав його, накресливши знак імени Христа: подобу літери Х, перекресленої вертикальною лінією, верхній кінець якої зігнуто у вигляді Р, або приховано іншою схованою лінією:(313 р., Нікомідія) (Поснов М.Э. История христианской Церкви (до разделения Церквей - 1054 г.). - К., 1991. - С.252-253).

Руфін:

«Костянтин усе частіше й частіше став зводити очі до неба, вимолюючи собі звідти Божу допомогу. І ось бачить він уві сні на небі зі східного боку вогненний і осяйний знак хреста. Коли він ще не звільнився від жаху, його вразила нова об’ява. Він побачив поперед себе ангелів, які говорили: „Константине, цим переможеш"»(Там само. - С.253) .

28 жовтня 312 р. - битва на Мальвійському мості. Максентій, вірячи Сивіллиним книгам, вийшов із Риму, зайняв стратеґічно неправильне положення й загинув. Сенат 315 р. звів Константинові арку й поставив пам’ятник зі знаменом хреста в правиці. Костянтин наказав написати на ньому:

«Цим спасительним знаменом, справжнім доказом мужности, я порятував і звільнив ваше місто від ярма тирана і, по звільненні його, повернув римському сенатові й народові колишній блиск і знаменитість».

2. Міланський едикт 313 р.

У Мілані на початку 313 р. укладено шлюб Лікінія з сестрою Костянтина Констанцією. Там перебуваючи, імператор оприлюднив едикт про становище християн.

«Ще раніше вважаючи, що свободи в релігії не належить піддавати утискам, що, навпаки, треба надавати права дбати про Божественні предмети розумові й волі кожного, на власний його розгляд, ми наказали й християнам пильнувати віри, згідно з обраною ними релігією. Але позаяк у тому указі, яким надавалося їм таке право, була насправді при цьому ще поставлена низка різних умов, то, можливо, деякі з них невдовзі по тому зустріли перешкоду такому дотриманню. Коли ми прибули щасливо до Медіолану, я - Константин Ав_уст і Лікіній Ав_уст - піддали обговоренню все, що стосувалося громадської користі й благополуччя, то серед іншого, що здавалося нам для багатьох людей корисним, особливо ми визнали потрібним видати ухвалу, спрямовану до підтримання страху й побожности до Божества, а саме дарувати християнам і всім свободу дотримуватися тієї релігії, яку кожен бажає, аби Божество, що перебуває на небі, могло бути милостиве й прихильне до нас і до всіх, хто перебуває під нашою владою. Отже, ми ухвалили, керуючись здоровим і найправильнішим міркуванням, прийняти таке рішення, щоб взагалі нікого не позбавляти свободи дотримуватися пильнованої християнами віри, і щоб кожному була надана свобода дотримуватися тієї релігії, яку сам вважає найкращою для себе, щоб верховне Божество, шановане нами за вільним переконаням, могло виявляти до всіх звичайну милість і благовоління до нас.

Тому належить твоїй честі знати, що ми побажали, щоб після цілковитого скасування всіх обмежень, які можна бачити й у наданому тобі раніше указі щодо християн, щоб це було скасовано, і тепер кожен з тих, хто хоче дотримуватися релігії християн міг робити це вільно й безперешкодно, без будь-якого для себе утиску й ускладнення. Оголосити це з усією докладністю для твого попечительства ми визнали за потрібне, щоб ти знав, що ми і християнам дарували права вільного й необмеженого дотримання своєї релігії. Бачивши ж, що їм це дозволено нами, твоя честь зрозуміє, що й іншим також надана, задля спокою нашого часу, подібна ж свобода в дотриманні своєї релігії, так щоб кожен мав право вільно обирати й шанувати те, що йому завгодно; це нами поставлено з тією метою, щоб не здавалося, що нами завдано якого-небудь збитку якомусь культові чи релігії.

Окрім того, стосовно християн ми ухвалюємо, щоб ті місця, в яких раніше вони звичайно мали зібрання, про які в попередньому указі до твоєї честі було зроблено відому постанову, якщо вони виявляться купленими в попередній час якимись особами чи в державної скарбниці, чи в когось іншого, - ці особи негайно й без вагань повернули б християнам безкоштовно й без вимоги якоїсь оплати; як теж і ті, хто дістав ці місця в дарунок якомога швидше віддадуть їх християнам. При цьому й ті, котрі купили ці місця, й ті, котрі дістали в дарунок, якщо вони шукатимуть чогось від нашого благовоління, нехай звернуться до місцевого епарха, щоб і вони з нашої ласки не лишилися без задоволення. Все це повинно бути передано, за твого сприяння, товариству християн негайно, без будь-якого зволікання. І оскільки відомо, що християни мали у володінні не тільки місця, де вони звичайно збиралися, але й інші, що складали власність не окремих осіб, але їхніх церков, усе це в силу закону, котрий ми вище визначили, ти накажеш віддати християнам, тобто їхньому товариству й зібранням їх, без якогось сумніву й заперечення, з дотриманням саме вище вказаного правила, щоб ті, котрі безкоштовно повернуть їх, сподівалися одержати винагороду від нашої доброти.

В усьому цьому ти повинен надати вище названому товариству християн усе можливе сприяння, аби  повеління наше було виконане в найшвидшому часі, щоб і в цьому виявилася турбота нашої милості про громадський спокій і тоді, з огляду на це, як було вище зазначено. Боже до нас благовоління, такою великою мірою вже випробуване нами, хай перебуває завжди, сприяючи нашим успіхам і загальному благополуччю. А щоб цей милостивий закон наш міг стати всім відомим, написане нами тут ти повинен у своєму публічному оповіщенні виставити всюди й довести до загальної відомости, щоб цей закон нашої милості ні для кого не залишався в невідомості» (Поснов М.Э. История христианской Церкви (до разделения Церквей - 1054 г.). - С.256-258).

Забезпечуються паритетні майнові й громадянські права християн.

3. Хрещення імператора

Імператор не приймає християнства, стоїть ніби понад окремими релігіями.

Пільги для громад, клиру й храмових будівель:

313 р. - клир звільнено від декуріонату.

315 р. - церкви разом із імператорськими доменами звільняються від повинностей.

319 р. - члени клиру звільняються від повинностей;

            - єпископам надається юрисдикція в цивільних справах (християнин міг поза звичайними судовими інстанціями покликатися на суд єпископа).

321 р. - нова форма звільнення рабів перед єпископом у церкві;

            - церквам надано право набувати майно за заповітом.

323 р. - указ забороняє силувати християн до участи в поганських святах.

Поступово християнство займає особливе, привілейоване місце.

325 р. скликав Перший Вселенський собор.

Заснував нову столицю - Νέα Ρώμη або Nova Roma, названу на його честь Константинополем.

Боротьба з аріянством. Прагнув ствердити Pax Romana на основі спільності християнської віри. Єресі уявляв формою руйнування єдності держави. Поборював єресі всією потужністю державного апарату. Богословські суперечки почали розв’язуватися державними актами. Єпископат почав з’ясовувати стосунки через придворні інтриґи.

Прихильник аріянства єпископ Євсевій Нікомидійський був родичем Лікінія, співправителя Костянтина, суперництво з яким почало розгорятися. Це змушувало імператора підозрювати в аріянстві підступи політичних супротивників.

Хрещення. Імператор виховує дітей у християнському дусі. Але сам хреститися не хоче й приймає хрещення лише 337 р. під час важкої хвороби в Нікомідії від Євсевія Нікомідійського, передчуваючи смерть. До Нікейського собору Костянтин ухиляється від втручання до справ Церкви, передає їх на собори в Римі 313 р., Арле 314 р., Мілані 315 р. Але вже Тирському соборові 335 р. він пише: «Не слід опиратися рішенням самодержця, схваленим стосовно істини».

Спорудив храми на місці Різдва й Воскресіння Христового, в Римі - т.зв. константинопольський храм Спасителя, в ім’я св.ап.Павла, св.ап.Петра, св.Хреста, св.Агнії, св.Лаврентія, мчч.Петра і Марцеліна. Помер 337 р. Канонізований; пам’ять вшановується 21 травня.

4. Константинополь

З огляду на центральне становище міста Візантія в центрі Римської імперії Костянтин вирішив перенести до нього столицю з Риму. Планомірно зруйнував старий Візантій і протягом 7 років (324-330 рр.) збудував нове велике місто, якому дав назву Новий Рим (Roma Nova, Nea Rome). Популярно греки називали це місто Константинополем на честь засновника. В офіційних документах Патріярхії завжди дається офіційна назва «Патріярх Нового Риму». Сусідні слов’янські народи називали це місто «Царгородом». «Цар» - скорочення назви «цісар», що є перекрученням імени імператора Юлія Цезаря (Caesar). Уряд і населення імперії зі столицею Новим Римом завжди називали себе «римлянами» (ромеями). Імператор мав офіційний титул «самодержець римлян» (αὐτοκράτωρ Ρωμαίων) або «цар римлян» (βασιλεύς Ρωμαίων).

Восени 394 року здоров’я імператора Феодосія слабне. Вирішальний поділ Римської імперії: Схід Феодосій віддає синові Аркадію (395-408 рр.), Захід - Гонорієві (395-423 рр.). Доти поділи не порушували теоретичної єдности. Відтепер долі Заходу і Сходу розійдуться. За винятком короткого періоду царювання Юстиніяна імперія була поділена.

Хоча в розумінні людності була лише одна Імперія - Imperium Romanum, тільки під владою двох імператорів. В обидвох частинах люди називали себе римлянами. Закони видавалися в більшости випадків за підписом обох імператорів і були чинними для обидвох частин. Якщо один імператор помирав, інший мав право вибирати його наступника. Але на практиці обидві частини жили окремим життям.

Рим втрачає значення як столиця. Імператорський двір на Заході перебуває в Мілані (Медіолані). Це сприяє піднесенню авторитету тамтешнього єпископа.

 

Comments