17. Христологічні собори V ст.

1. Вчення Несторія

Стан християнського богослов’я в V ст. багато в чому визначає змагання двох богословських шкіл, що склалися під певним впливом елліністичної культури Єгипту в Олександрії та в оточенні близькосхідних, у тому числі юдейської, персько-вавилонської та елліністично-сирійської, культур у столиці Сирії Антіохії. Олександрійська катехитична школа слідом за Климентом Олександрійським і Оріґеном вживала в поясненні Святого Письма алегоричний спосіб. Антіохійська школа, занотована Лукіяном Антіохійським або Самосатським, відзначалася буквальним та історичним поясненням Святого Письма. Різниця цих двох підходів обумовлювала певну настороженість у взаєминах Церков найбільших країн елліністичного світу – Єгипту й Сирії.

З Антіохійською школою був близький Діодор з Тарсу (IV ст.). Він вважав злуку двох природ Ісуса Христа тільки моральною, що ґрунтується на логічних і духовних засадах. Він заявляв: «Логос мешкає в людині Ісусі, як у храмі».

Інший вихідець з Близького Сходу, Несторій, народився в м.Германікія у Сирії на Євфраті. Рік народження й батьки Несторія невідомі. Очевидно, він походив з простолюду. Сирійські джерела виводять його походження з персів, які переселилися до Сирії.

З дитинства Несторій був задумливий, багато молився і мав нахил до чернечого життя. Підлітком він вступив до монастиря. Кілька років Несторій провів у монастирі св. Євпрепія поблизу Антіохії. Прийнявши священство, він служив у Антіохії, виявив себе як гарний проповідник. Богословську освіту Несторій дістав від єпископа Феодора Мопсуестського.

Несторій був сміливим і говірким, охоче дискутував з будь-яким співрозмовником. Він провадив суворе монаше життя. Але, за словами історика Сократа, він був марнославним, запальним і легковажним, загалом  талановитою, але малоосвіченою людиною. Горда й самолюбна людина, він не бажав ні перед ким схилятися. Несторій мав природний дар нав’язувати знайомства, зокрема з вищими державними урядовцями. Поступово про Несторія довідався імператор Феодосій II (408-450 рр.).

Після смерти константинопольського єпископа Сисінія, коли в місті почалися заворушення, 428 р. імператором Феодосієм II Несторій був обраний на константинопольську кафедру. Вже по вступі на кафедру Несторій виявив граничну нетерпимість. У першій проповіді, звертаючись до імператора, він вигукнув: «Дай мені, о царю, всесвіт, очищений від єресей, а я дам тобі небесне царство; допомагай мені долати єретиків, а я сприятиму тобі проти персів» (тоді Римська імперія воювала з персами).

Несторій розгорнув жорстоке переслідування єретиків, до яких доти в Імперії було терпиме ставлення. Вже на п’ятий день його єпископства направлена Несторієм група православних силою відібрала в аріян каплицю на околиці Константинополя. Єпископ домігся маніфесту префекта Константинополя, за яким на неправославних священиків накладалося 10 фунтів золота податку, єретики позбавлялися права мати в місті храми й збирати зібрання, навертати інших на свою віру, успадковувати майно й здобувати державні посади. Єретики прирікалися на ув’язнення, вигнання, позбавлення майна, руйнування молитовних будинків. Загалом нового в цьому указі нічого не було, але давніше ці приписи не виконувалися з такою скрупульозною жорстокістю.

У своїх богословських поглядах Несторій спирався на твори Феодора Мопсуестського та Діодора Тарсійського. Загалом його вчення сформувалося на основі традицій антіохійської богословської школи, яка прийшла до заперечення фізичного або іпостасного єднання Божества й людськости в Спасителі. Несторій стверджував поділеність природ у Христі. Замість визнання в Христі людської природи з Божественою особою Несторій постійно припускає зв’язок людської особи з Божеством. Божество не народилося від Марії, а ніби пройшло через Неї. Воно не страждало разом із людством, а в страждальній людині ніби залишилося безстрасним.

«Пресвяту Діву не слід називати Богородицею, бо вона народила не Бога, а лише людину, з котрою поза Нею поєдналося Слово Боже, передвічно народжене від Отця; людина Ісус, народжена від Марії, була тільки мешканням Божества і знаряддям нашого спасіння», – проголошував Несторій. Поняття Матері Бога, на його думку, було залишком поганства. Ісус Христос був Сином Бога, але став Ним тільки після Свого народження, а при народженні Він, як людина, поєднався з Богом. Лише людина Ісус померла й повстала зі смерти. Діва Марія – тільки Cristotokos (Христородиця), antropotokos (людинородиця), але не Qeotokos (Богородиця).

Проти патріярха Несторія виступили пресвітер Прокл, потім єпископ Кизицький, і адвокат Євсевій, потім єпископ Дорілейський. Євсевій, ще бувши ритором і правником, під час однієї з проповідей Несторія не втримався й вигукнув на всю церкву, що Несторій каже єресь, а потім вибіг з церкви. За кілька днів він же прибив на стіні церкви сувій, де писав: «В ім’я Святої Тройці, я, Євсевій, подаю до відома всіх єпископів, священиків, дяків та мирян, які перебувають у цьому місті, що серед нас з’явився єретик, подібний до Павла Самосатського, якого засудили 160 років тому». Звинувачення закінчувалося словами: «Анафема тому, хто відділяє Сина Божого від Сина Марії». Але імператор покровительствував Несторієві, а супротивників його переслідував.

Основні моменти вчення Несторія:

1.   Ісус Христос мав дві природи, пропорційно людську й Божу.

2.   Бог у Христі не міг народитися й не міг страждати.

3.   Вислів «Богородиця» (Qeotokos) єретичний, бо він вказує на те, що Бог (Ісус Христос) народився, тобто бере початок від Діви Марії.

2. Святитель Кирило Олександрійський

Кирило народився, можливо, в Олександрії по 370 р., вчився в родинному місті або десь поміж монахами в пустелі. Він здобув ґрунтовне знання. Спершу Кирило мав упередження проти свт. Іоана Золотоустого, але 417 р. змінив своє ставлення до нього, включивши його ім’я до диптихів Олександрійської Церкви поміж мучеників і святих.

412 р. Кирило був обраний на олександрійську кафедру. Відразу по обранні він замкнув церкву новатіян і вигнав юдеїв. Історик Сократ звинуватив його у вбивстві неоплатонівського філософа Іпатії 415 р., але продиктоване це лише загальною неприязню до Кирила. За природою Кирило – людина керівної, швидкої та амбітної вдачі. Але він наполегливо вчився опановувати ці свої риси. Коли йшлося про спокій і єдність, Кирило жертвував особистими амбіціями. Твори Кирила глибокодумні, логічні; його висновки формулюються ясно й стисло. За все це його назвали «печаттю Отців» (sfragis Pateron). До 429 р. Кирило пояснює Святе Письмо, боронить християнства та бореться з аріянством. Після 429 р. майже всі його твори були звернені проти несторіянської єреси.

Дізнавшись про поширення в єпархії проповідей Несторія, 428 або 429 рр. Кирило почав боротьбу з єрессю. Спершу в посланні «До відлюдників» (єгипетських монахів), не називаючи імени Несторія, Кирило засуджує його вчення й доводить, що Ісус є правдивий Бог і правдива Людина.

За підтримкою олександрійський єпископ звертається до папи Римського Целестина (422-432 рр.). «Було б, мабуть, ліпше, якби ми мовчали, але Бог вимагає від нас дії, і старий звичай Церкви вимагає повідомити Вас... Досі я мовчав і не писав ані до Вас, ні до інших, хто в Константинополі керує Церквою, бо поспіх у таких справах міг би бути некорисний; але тепер, коли лихо дійшло свого вершка, я змушений говорити і пояснити все, що сталося... Мені не хотілось би зривати з ним молитовного єднання, поки я не подам Вам усіх фактів. Звольте, отже, вирішити, що було б правильніше: чи ми мусимо йому просто сказати, що не можемо з ним підтримувати єднання через його науку. Крім того, Ваша милість мусила б написати до найбільш релігійних і Богом люблених єпископів Македонії і всіх єпископів Сходу, бо ми тим дамо їм змогу стояти твердо в єднанні душі й розуму за правдиву віру, на яку саме тепер ідуть напади. Щоб Ваша милість була добре поінформована про його думку та про інших отців, я посилаю книжки з позначками. Я переклав їх, як міг. Я посилаю Вам через Посідонія листи, які я понаписував»[1]. Кирило надсилає папі бесіди Несторія, пояснюючи, що перед осудом хотів знати його думку. 430 р. відбувся Римський Помісний собор. На ньому було засуджене вчення Несторія й закликано його засудити свою науку.

Кирило зібрав Олександрійський собор, де в 12 анафематизмах висловив науку Церкви про воплочення.

1. Хто не визнає Еммануїла істинним Богом і тому Святу Діву Богородицею, бо вона з плоті народила Сина, сутнє від Бога, що сталося тілом, хай буде анафема.

2. Хто не визнає, що Слово, сутнє від Бога Отця, поєдналося з тілом іпостасно і тому Христос один зі Своєю тілом, тобто один і той же є Бог і разом Людина, хай буде анафема.

3. Хто в єдиному Христі, після поєднання природ, поділяє особи, поєднуючи їх тільки союзом гідности, тобто в волі й силі; а не союзом, що полягає в єднанні природ, анафема.

7. Хто говорить, що Ісус, як людина, був знаряддям дії Бога Слова й оточений славою Єдинородного, як існуючий окремо від Нього, анафема.

12. Хто не визнає Бога Слова постраждалим тілом, розіп’ятим тілом, що прийняв смерть тілом і, нарешті, став першорідним з мертвих, бо Він є життя й животворчий, як Бог, анафема.

Несторій відповів 12 протианафематизмами.

Несторія захищали країни й Церкви, де закорінилося аріянство. Переважно це була Азія: Антіохія, іраклійський єпископ, багато сирійських, азійських і понтійських єпископів. Опорою Несторія лишався Константинополь.

3. Третій Вселенський собор (431 р.)

19 листопада 430 р. імператор Східної Римської імперії Феодосій II розіслав від свого імені та від імені західного імператора Валентиніяна III листи до всіх митрополитів Імперії, якими скликав їх на собор до Ефесу наступного року на свято П’ятдесятниці. У листі застерігалося, що присутність усіх єпископів обов’язкова й відсутні відповідатимуть перед імператором і перед Богом.

Ефес був одним із центрів античної цивілізації. На часи Христа він нараховував майже мільйон населення. Тут навчав і заклав першу громаду св. ап. Павло. У Яковітській Церкві існує передання, що Пресвята Діва, коли втекла з Єрусалиму, прожила в Ефесі останні 9 років, померла там у віці 64 років і там була похована. На користь цього передання свідчить те, що Мати Божа, передана під опіку св. ап. Іоану Богослову, не могла ним бути залишена в Єрусалимі під час переслідувань. Цілком можливо, що в місті, де мав жити св. ап. Іоан Богослов, оселилася Богородиця Марія. З цим погоджується православна традиція. Західна черниця-Авґустинка Катерина Емерих мала видіння, керуючись яким, група археологів 1891 р. знайшла в ефеських руїнах півзруйновану капличку, а неподалік від неї будинок.

Араби захоплювали й руйнували Ефес 655 і 717 рр., турецьке військо зайняло його 1090 р., а монгольське під проводом Тамерлана – 1402 р. Від XV ст. Ефес як місто не існує. Але потомки християн-втікачів з Ефесу, яких нині близько 2000 живе в тамтешній околиці, з давньої давнини встановили прощу на гору, що називається ними Panaya Kapulu (Будинок нашої Богоматері), відбудували на ній каплички й встановили щорічне богородичне свято 15 серпня. Згоджуючись з можливістю перебування Богородиці в Ефесі, і східні, і західна Церкви вважають за місце її смерти Єрусалим. Але Ефеський собор 431 р. почався саме в церкві, присвяченій Діві Марії. В V ст. церкви будували на місцях, де святі жили або померли.

Коли поширилася чутка про майбутній Собор, до Ефесу почали прибувати клирики й миряни. Представник імператора Кандидіян, який завчасно прибув до Ефесу, мусив вживати військо, щоб силою вивозити небажаних глядачів з міста. Несторій з 16 єпископами й вельможею Іринеєм прибув скоро по Великодні. Свт. Кирило Олександрійський приїхав разом з 50 єпископами, багатьма мирянами й монахами, маючи повноваження від папи Целестина. У Мемнона, митрополита Ефеського, було близько 40 єпископів. З Африки через навалу вандалів делеґатів не з’явилося. Папа Римський Целестин не приїхав особисто, мотивуючи це традицією, за якою римський архиєрей бере участь у Соборі через представників. Але він направив двох єпископів і пресвітера.

З шістнадцятьденним запізненням 22 червня 431 р. свт. Кирило Олександрійський відкрив собор за участи 153 єпископів. Антіохійці не з’явилися. З огляду на це не прийшов і Несторій. Коли Кирило запросив єпископів до церкви Пресвятої Діви Марії, Кандидіян прийшов із вояками й запротестував проти відкриття Собору, доки зберуться всі учасники. Але на прохання Кирила Кандидіян зачитав імператорського листа, в якому мовилося, що від моменту його прочитання починається Вселенський Собор.

Перше засідання відкрили прочитанням Нікейського Символа віри. Були також прочитані послання Кирила до Несторія, відповідь Несторія, повідомлення єпископів, що спілкувалися з Несторієм в Ефесі. Кирило назвав вчення Несторія єретичним. Тричі було запрошено на собор Несторія, але він відмовився прийти. Тоді собор виголосив анафему Несторієві й позбавив його священичого сану:

«Тому, що Несторій, окрім усього іншого, не звернув уваги на заклик єпископів, які його кликали, ми були змушені переглянути його безбожне вчення без нього. Ми про це довідались з його листів і писань, а також з його проповідей, які він виголошував в цьому місті, і що ствердили інші. Згідно з канонами (74 апостольське правило) і згідно з листом нашого святого отця Целестина, єпископа римського, ми дійшли зі сльозами до сумного присуду проти Несторія, а саме, що наш Спаситель Ісус Христос, Якого він зганив, постановив через святий собор, щоб Несторія усунути з єпископського сану і з церковного єднання з усіма вірними»[2]. Підписали вирок понад 200 єпископів (деякі з присутніх мали право підпису за відсутніх).

Перше й найважливіше засідання тривало з ранку до пізньої ночі. Населення Ефесу нетерпляче чекало на його наслідки на великій площі перед церквою. Коли пізно ввечері хтось через двері церкви вигукнув, що Несторія засудили і Марія – Мати Божа, Qeotokos, люди танцювали з радощів, плакали від щастя, зі сльозами на очах цілували й обіймали один одного та співали псалми. Коли єпископи після засідання розходились на ночівлю, їх супроводжували з запаленими свічками й смолоскипами.

Було направлено послання до Константинопольської Церкви й імператора з проханням заборонити вчення Несторія та його книжки спалити.

Прибулий 26 червня єпископ Іоан Антіохійський зібрав «відступницький» собор. На ньому були присутні Несторій, сирійські єпископи та інші прихильники Несторія – всього 42 чоловіки. Свт. Кирила звинуватили в аріянстві, аполінаріянстві та інших єресях. Його, а також єпископа ефеського Мемнона було позбавлено сану й відлучено від Церкви. Також було оголошено про відлучення від Церкви всіх, хто брав участь у засіданні 22 червня. Відступницький собор направив листи до імператора, імператриці, сестри імператора Пульхерії, сенату й народу Константинополя. Імператорський представник Кандидіян заборонив Кирилові й Мемнонові правити недільну Святу Літургію. Він намагався перехопити листи, що їх православний собор направив до імператора. Лист Несторія дійшов до імператора раніше, й Феодосій ІІ наказав уневажнити все, що доти було ухвалено в Ефесі, а тоді зібратися всім разом.

10 липня свт. Кирило організував друге засідання собору, що проходило в резиденції єпископа Мемнона. На той час прибули представники папи римського – єпископи Аркадій і Проєктій, пресвітер Филип. Папські леґати приєдналися до свт. Кирила, зачитавши листа від папи Целестина про те, що апостольський престол вже засудив вчення Несторія 430 р. Наступного дня на третьому засіданні для папських леґатів було зачитано ухвали першого засідання й вони підписалися під тими ухвалами.

Тим часом православних делеґатів не допускали до імператора. Один старець потай проніс на палиці діяння собору до Константинополя. Архимандрит Далматій, котрий дав був обіт не виходити з монастиря до смерти, та інші ченці міста рушили до імператорського палацу, тримаючи високо над головою лист з Ефесу. Перед імператорським палацом зібрався великий натовп. За наполяганням Далматія імператор Феодосій тут же підписав осуд Несторія. Архимандрит Далматій у церкві св. Мойсея виголосив проповідь, закінчивши її словами: «Анафема Несторієві!». Цей вигук, підхоплений ченцями, лунав містом півдня.

В Ефесі 16-31 липня пройшло ще чотири засідання. Ефеський собор видав 8 канонів, з яких перші шість стосуються відлучення Несторія та його прибічників, сьомий забороняє складати новий Символ Віри, восьмий забороняє єпископам приймати владу над раніше непідвладними єпархіями і надає автокефалію Кіпрській Церкві. Кіпрські єпископи подали Соборові петицію, нарікаючи на антіохійського єпископа, котрий не має права юрисдикції над островом. Вони покликалися на 6-ий канон Нікейського собору і твердили, що кожна провінція має право обирати собі єпископів без втручання сусідів.

За наказом імператора його новий представник в Ефесі припинив засідання й заарештував Несторія, Кирила й Мемнона для з’ясування справи. Ефес був оточений вояками й ніхто не мав права виїхати звідти. Імператор закликав по 8 представників від кожної сторони до Халкідону й уважно їх вислухав. Але розсудити суперечку він не зважився й видав розпорядження вважати собор за закінчений і всім роз’їхатися додому. В Олександрії свт. Кирилові влаштували урочисту зустріч як переможцеві над ворогами Церкви. Папа Сикст III (432-439 рр.) на згадку про Ефеський собор наказав умістити в базиліці Санта Марія Маджоре, яку він збудував, богородичні мозаїки.

Східні єпископи з Сирії виробили шість пунктів для примирення зі свт. Кирилом. Кирило пішов назустріч, не відмовившись від своїх поглядів, але витлумачивши анафематизми. З Антіохії було направлено сповідання віри, яке містило слова: «...Ми сповідаємо Святу Діву Богородицю, бо Бог-Слово прийняв тіло і став людиною і в самому зачатті поєднав з Собою храм, сприйнятий від неї». Свт. Кирило прийняв у спілкування поміркованих представників Антіохійської Церкви, направивши до них послання «Нехай веселяться небесні». Але двоє сирійських єпископів не згодилися на такий компроміс і були засуджені на вигнання.

Несторій був позбавлений єпископства і направлений у рідну Антіохію до монастиря. На наполягання папи Целестина імператор 435 р. вислав його до Аравії, а майно конфіскував. Твори Несторія було наказано спалити, а його послідовників переслідувати. Пізніше Несторія вислали ще далі, в Лівійську пустелю. Коли хтось з імператорської родини змилосердився над старцем і послав до нього представників, щоб звільнити засланця, Несторій лежав уже смертельно хворий. Він відмовився повертатися до Константинополя й повторив свою думку про Діву Марію. Йому не було дано християнського похорону, а тіло віднесли на смітник у пустелю.

4. Монофізитство

Архимандрит царгородського монастиря Євтихій, полемізуючи з Несторієм, упав в іншу крайність. Він вважав, що після сполучення Божої природи з людською людська була абсорбована, і можна говорити лише про Божу природу, яка терпіла за нас і нас спасла. Одноістотність людськости Христа нашій людськості заперечувалася. Ці погляди започаткували монофізитство (від грецьк. monos - один, fisis – природа).

Євтихій був лідером константинопольського монашества, хрещеним батьком вельми впливового при дворі головного камерґера Хрисанфія. Він домігся появи імператорського рескрипту зі справ віри 16 лютого 448 р. Імператор вперше в історії бере на себе роль остаточного судді в церковних справах, заперечує всі віровизнання, крім Нікейського оросу, Ефеського оросу й 12 анафематизмів свт. Кирила, позбавляє сану єпископа Тирського Іринея, по суті відкидає орос 433 р.

Царгородський патріярх Флавіян скликав місцевий собор 448 р., де Євтихія було засуджено. Але олександрійський патріярх Діоскур став на його захист і намовив імператора Феодосія II скликати новий собор в Ефесі («розбійничий») 449 р. Керував ним патріярх Діоскур. Євтихія було виправдано, Флавіяна засуджено, тяжко побито й він помер під час дороги на заслання. Папських леґатів на «розбійничий» собор не було допущено. Блаженного Феодорита відсторонили від перебігу собору.

5. Четвертий Вселенський собор (451 р.)

Папа Лев Великий після «розбійничого» Ефеського собору 449 р. закликав імператора зібрати новий Вселенський собор, «котрий би всі виниклі несправедливості так розв’язав або втишив, аби більше не лишалося жодного сумніву в вірі чи поділу в любові». Було направлено послання до клиру й народу Константинополя. 450 р. імператор Феодосій II помер і його наступник Маркіян, що одружився з сестрою імператора Пульхерією, скликав собор листом від 17 травня 451 р.

Спочатку делеґати зібралися в Нікеї, але на прохання імператора переїхали до Халкідону, міста неподалік від Константинополя. За кількістю учасників Халкідонський собор був одним з найбільших: традиція стверджує, що зібралося 600 соборових отців. Деякі дослідники обмежують число єпископів у 300 або 360. Схід представляли численні делеґати з усіх областей крім Вірменії, що воювала тоді з Персією. Папа римський направив 4 папських леґатів. З Африки прибуло 2 єпископи – втікачі від вандалів.

Собор відкрився в церкві св. Євфимії в Халкідоні 8 жовтня 451 р. Вже під час першої сесії олександрійський патріярх Діоскур був оскаржений і відсторонений від участи в соборі. Згодом його було позбавлено патріяршої гідности й заслано до м.Гангри.

Було прочитано догматичного листа папи Лева Великого про дві природи в Христі. Христос визнається однією особою, але в тій особі є дві природи – Божа й людська. Кожна з них зберігає свої прикмети й сили. На VI сесії 25 жовтня прочитано формулу визнання віри, яку підписали всі єпископи.

«Слідом за Святими Отцями всі згідно навчаємо визнавати одного й того ж Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві, досконалого в людськості, правдиво Бога, правдиво людину, того ж з розумної душі й тіла, одноістотного Отцю за Божеством і того ж одноістотного нам за людськістю, одного й того ж Христа, Сина, Господа єдиного перед віки від Отця за Божеством, і в останні дні задля нас і задля нашого спасіння від Марії Діви Богородиці за людськістю, одного й того ж Христа, Сина, Господа єдинородного в двох природах незлитно, незмінно, неподільно, нерозлучно пізнаваного, так що поєднанням аніскільки не порушується розрізнення двох природ, тим більше зберігається властивість кожної природи й поєднується в одну особу, в одну іпостась – не в дві особи розтинаного чи поділюваного, але одного й того ж Сина, Єдинородного, Бога Слова, Господа Ісуса Христа, як у давнину пророки вчили про Нього й як Сам Господь Ісус Христос навчив нас, і як передав нам символ Отців».

Халкідонський собор схвалив 30 канонів. 28-ий канон визнає за Константинопольським престолом права першости, які мав давній Рим. Папа Римський не прийняв цього канону.



[1] Туркало Ярослав. Нарис історії Вселенських Соборі (325-787). – Брюссель, 1974. – С.86-87.

[2] Там само. – С.90-91.

Comments