Заяви‎ > ‎

Волинь 2003

Учасникам науково-практичної конференції “Польське зазіхання на Волинь і українське право на оборону в роки Другої світової війни”

Дорогі Брати і Сестри!

Історія залишила нам важкий досвід кривавих конфліктів, що ділили й ділять нас з іншими народами. Легко знайти в минулому підстави для протистояння між українцями та поляками. Це протистояння не раз успішно використовувала третя сторона, що керувалася давньою імперською засадою “Поділяй і володарюй”. Недарма ж бо святитель Петро Могила і його учні та послідовники на київській митрополичій кафедрі з такою наполегливістю намагалися мирно розв’язати тогочасні конфлікти, запобігаючи залученню до них потенційно найнебезпечнішого сусіда України – Московського царства. Недарма в середовищі вищого православного духівництва такої підтримки набула ідея Гадяцької угоди 1658 р. і митрополит Діонісій Балабан другим після гетьмана поставив свій підпис під її текстом.

Майбутній патріярх Мстислав, а в міжвоєнний час – посол польського сейму від Волині Степан Скрипник – наполегливо застерігав панівний режим Польщі від продовження  дискримінаційної політики щодо українців, виявленої, зокрема, під час нищення українських церков. Порізнені й поділені, наші народи не зуміли спільно протистояти аґресорам у вересні 1939 р. А накопичені кривди вибухнули, коли почався збройний опір Української Повстанської Армії ворогові. Трагедія Холмщини, Засяння, Підляшшя, як і згадувані події на Волині, зросли на пустельному ґрунті недалекоглядности самовпевнених польських політиків, які сторіччями намагалися говорити з українцями з позицій сили. Криваві волинські ночі  з’явилися там, де бракувало звичайної християнської любови.

Спекуляція болем спогадів про згарища Волині є негідним засобом накопичення політичного капіталу на порізненні народів через роз’ятрювання їхніх болючих ран. Йому можна протиставити лише безпомилковий і нездоланний євангельський засіб викорінення зла – силу прощення й любови. До цього кличе і цього навчає нас уся християнська традиція Польщі та України. Спогад про минуле потрібен не для того, щоб відновити в своїй уяві образ ворога, а щоб  переконатися в безплідності спроб писати амбітні політичні проекти мовою сили та самодостатньої зверхности щодо партнерів. Українці вміли, коли треба, відповідати на силу – силою. Але завжди більш охоче ми відповідаємо на доброту – любов’ю, на довіру – відданістю, на теплоту – відкритістю. Благословляючи сьогоднішню конференцію,  хотів би побажати, щоб її практичні наслідки вміщувалися у виміри євангельських цінностей, котрі єднають і поляків, і українців, щоб спогад про важке минуле спонукав до запобігання конфліктам майбутнього.

І нехай у цьому благословить Вас Господь!

Comments