1. Провідник у дорозі

30-річчя незалежности нагадало нам про важку й часом плутану дорогу, пройдену Україною після розриву з імперським центром. Протягом цих років раз у раз виринали алюзії до Франкової поеми «Мойсей», написаної в першій половині 1905 р., коли у Львів долинали чутки про революційну ситуацію в підросійській Україні. У виході народу Ізраїля в єгипетського рабства Франко вбачав певну модель для звільнення України зі світу імперій.

Іван Франко. Пролог до поеми «Мойсей»

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.

Очевидно, що було б некоректним зводити сенс виходу Ізраїля до вимірів суто суспільних. Зрештою, і Франкові йшлося про пошук духовних сил до подолання рабської психології, яка узалежнює народ. Драма виходу з Єгипту – реальна історична подія. Але це водночас і стратегія розвитку нації та особистості. Стратегія руху, зростання, простування до духовної свободи, без якої неможлива свобода суспільна.

А рух потребує провідника. Як суспільний розвиток потребує зрілих лідерів, брак яких ми так гостро відчуваємо протягом цих 30 років, так і наш шлях до спасіння. Нас провадить Сам Христос, і Він же визначає за апостольську місію провадження всієї спільноти.  

Іди за Мною

15  Коли поснідали, Ісус каже Симонові-Петрові: Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене більше, ніж вони? Той відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе! Каже йому: Паси ягнята Мої! 16  Каже йому знову вдруге: Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене? Той відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе. Каже йому: Паси вівці Мої! 17  Каже йому втретє: Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене? Засмутився Петро, що запитав його втретє, «чи любиш Мене?», і відповів Йому: Господи, Ти все знаєш! Ти знаєш, що люблю Тебе! А Ісус йому говорить: Паси вівці Мої! 18  Знову й знову запевняю тебе: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш.19  Він сказав це, вказуючи, якою смертю той прославить Бога. Сказавши це, звелів йому: Іди за Мною! (Ін. 21: 15-19)

Пастух

Хто такий пастир? В Страсний Четвер 2013 року папа Франциск наголосив, що пастир повинен пахнути своїми вівцями. «Будьте пастирями, “просякнутими запахом” своїх овець, а не маклерами й менеджерами в Церкві».

«Роздягніть себе, свої задумані ідеї і, про ваші мрії про велич, про ваше самоствердження, поставити Бога та людей у ​​центр ваших щоденних турбот, - знову сказав він, - поставити вірний Божий святий народ: бути пастухами, пастухами. “Я хотів би бути інтелектуалом, а не пастирем”. Але попросіть про зведення до непрофесійного стану, і це зробить вас краще, чи не так, і будете інтелектуалом. Але якщо ти священик, будь пастухом. Ти пастир багато в чому, але завжди серед народу Божого».

Пастухи біблійних часів не жили удома, вони постійно і близько перебували з вівцями. Пастух спав коло своїх овець уночі й не залишав їх за дня. Захищав від небезпек, сам на них наражаючись. Інакше кажучи, ділив їхнє життя і долю.

І при цьому фах пастирства не був почесним ані добре оплачуваним. У пастухів не було престижу. Фарисеї ними гордували як людьми, що не знають Закону. Можна легко зрозуміти, що бути добрим пастирем можна було тільки тоді, коли любиш вівці й отаке «дике життя» серед природи. Хто любить себе, престиж, зручність, матеріальне забезпечення, вигоду і безпеку, той не міг бути пастирем, або ж був поганим.

Христос був сином Давида, якого Бог покликав із поля, де той пас вівці, аби його помазати на царя. Христос, власне кажучи, є таким Царем в Пастирем, як Давид. Свою царську владу Він звершує, випасаючи вівці, знаючи кожну на ім’я, ідучи з ними їхніми життєвими стежками.

Як можна бути добрим пастирем у Церкві? Тільки тоді, коли особисто поділяєш життя з Ісусом-Пастирем.

Тільки тоді, коли особисто пізнаєш Ісуса, можна стати пастирем людей. А це означає продовження знайомства з Ісусом, поширення його на життя з людьми. Це особисте пізнавання людей, участь у їхньому житті, відчування «запаху овець». Без дистанції, без шукання своєї слави, користі, привілеїв. Але й через розуміння, чого вони потребують насправді, бо вівця сама не натрапить на хороше пасовище. Розуміння, що люди потребують здорової науки, а не того, щоби догоджали їхнім смакам. І зрештою, бути пастирем в Церкві означає бути людиною дороги. Шукати нових шляхів у змінному світі, до єдиного і вічного Божого Царства.

Ісус – дорога спасіння

3І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були. 4А куди Я йду, ви дорогу знаєте. 5Каже Йому Хома: Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. [Тож] як можемо знати дорогу? 6 Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене (Ін. 14:3-6).

У біблійному баченні людини образ дороги є символічною домінантою пошуку втраченої первісної гармонії, що визначала життя в Едемі. Людська дорога починається після споживання забороненого плоду й наштовхується на нездоланну перешкоду: Бог «на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Бут. 3:24). Виявившись неспроможною самотужки подолати цю перешкоду, людина дістає новий шанс у Христі, котрий кличе апостолів у дорогу: «Ідіть за Мною.. !» (Мт. 4:19). «Конкретна людина, котра є спадкоємцем Адама, є людиною в дорозі, мандрівником, що має визнавати себе гостем і паломником на цій землі».

Авраам здійснює за покликом Божим виснажливу подорож із Уру Халдейського до Харану, а звідти – до Ханаану, землі, обіцяної його нащадкам (Бут. 12-13). Його онук Яків повторює дідову дорогу, прямуючи за нареченою, а потім повертаючись до Ханаану з Лією, Рахиллю та всією численною родиною (Бут. 28-33). І саме Якову дається бачити у видінні символічну інтерпретацію його дороги – сходи від землі до неба.

«І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі» (Бут. 28:12-14).

Дорогою називається все життя людини. Так праведний Йов говорить про Бога: «Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?» (Йов 31:4). А в Приповістях Соломонових зауважується: «Від Господа кроки людини, а людина як вона зрозуміє дорогу свою?» (Припов. 20:24). Вже в Старому Завіті складається образ вибору життєвої перспективи людини як вибору поміж двома дорогами: простування за Богом і життя всупереч Його волі. Пророк Ісая особливо тонко використає нюанси цього трактування метафори, ввівши образ праведної, святої дороги: «8 І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. 9 Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені. 10 І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зітхання втечуть!» (Ісая 35:8-10).

Новий Завіт інтерпретує образ дороги як засіб досягти спасіння. Іоан Предтеча провіщає прихід Месії, апелюючи до слів пророка Ісаї: «На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Іс. 40:3. Пор.: Лк. 3:4). Ворожбитка у македонському місті Филипи, йдучи назирцем за апостолом Павлом і його супутниками, вигукує: «Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!» (Діян. 16:17). А сам апостол Павло, звертаючись до євреїв, прямо й безпосередньо пов’язує цей образ із жертовною смертю Ісуса Христа: «19 Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, 20 новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє» (Євр. 10:19-20).

 Мойсей провідник на дорозі до Обіцяної Землі

Вихований при дворі фараона. Вельможа, асимільований у єгипетському суспільстві.

Але він стає провідником свого народу до Обіцяної Землі.

Прологом до цього виявляється пастуше служіння в Мадіянській землі.

Він долає комплекс меншовартости, спокуси й страхи, гартується сам у дорозі, але до Ханаану так і не входить.

Драма духовного проводу

Священик покликаний провадити свою паству.

Ніхто з нас не є готовий до цього. Але Бог провадить.

Наша місія – відчути цей провід і не опиратися йому. А самим бути готовим відповідати за паству й надихнути її силою, що уможливить рух і після нашого відходу.

36 Він, бачивши юрми народу, милосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха. 37 Тоді він каже своїм учням: “Жнива великі, та робітників мало. 38 Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива.” (Мт. 6:36-38).

На кожного пастиря чекають: розчарування, неприйняття, опір. Але його місія незамінна.