06. Творчість Григорія Цамблака

Біографія.

Походив з розгалуженого валаського за своїм корінням знатного роду, представники котрого відігравали помітну роль в історії Візантії, Болгарії та Сербії. У Болгарії сімейство Цамблаком відомо з першої пол. XIV ст.

Народився, найімовірніше, в Тирнові, столиці Другого Болгарського царства. Дата його народження встановлюється приблизно 1364 р. До кін. 60-х рр. XX ст. вважалося безсумнівним, що Григорій був племінником митрополита Кипріяна по батькові. Відтоді переважає думка про те, що спорідненість між ними була лише духовна.

Ймовірно, ще в молодості Григорій прийняв чернецтво (час і місце постригу невідомі), отримавши освіту в оточенні Болгарського патріарха св. Євфимія, де було зосереджене духовне життя Болгарії в остан. третини XIV ст. Пізніше Григорій, імовірно, якийсь час жив на Афоні, проте час і тривалість його перебування на Св. Горі точно не встановлені.

1371 р. коаліція слов’ян, волохів і мадярів намагалася протидіяти султанові Мураду. Об’єднане військо було розбите на р.Мариці. Південна Сербія перейшла під владу султана. Тоді король Лазар зібрав велике військо – 80 тис. чоловік – і одержав часткову перемогу. Але турки мали втричі більше військо. 15 червня 1389 р. відбулася велика битва на Косовому полі в Південній Сербії. Серби билися самовіддано. Один юнак увірвався до намету султана Мурада й забив його. Однак царевич Баязид перебрав командування турками й досягнув перемоги. Король Лазар був захоплений у полон і страчений. Більша частина Сербії була захоплена турками. Лише невелика частина Північної Сербії (Подунав’я) ще до 1459 р. існувала на засадах васального князівства.

Григорій перебував у Болгарії, котра 1185-1186 рр. відновила свою незалежність від Константинополя. Церква Другого Болгарського царства мала за свій центр Тирново, де перебували патріярхи. З 1375 р. патріярхом був св. Євтимій Тирновський. Він багато працював над виправленням церковних книг, згуртував довкола себе цілу школу письменників і сам написав кілька творів – житія болгарських святих, похвальні слова, послання. Григорій згадує, як він був свідком зустрічі свт. Євтимія та митрополита Кипріяна. 

1393 р. точилася війна болгар з турками. Свт. Євфимій під час перебування царя на війні очолив болгарську державу. Він сміливо вирушив у турецький табір, щоб просити про милосердя для болгарського народу. Султан був захоплений його мужністю й відпустив з миром. Але після взяття Тирнова турки засудили Євтимія до смерти, заміненої на довічне заслання у Фракії. Рік смерти Євтимія невідомий.

Відкритим залишається питання про присутність Григорія в Тирнові у 1393 році, під час облоги і взяття болгарської столиці військами османського султана Баязида I), а також про пізніше перебуванні Григорія з патріархом в Бачківському монастирі. З Болгарії юнак вирушає на Афон, а потім до Константинополя. Не пізніше 90-х рр. XIV ст. Григорій був пов'язаний з патріаршим двором в Константинополі й деякий час жив у візантійській столиці, проте встановити час і тривалість його перебування там не уявляється можливим. Грамота Константинопольського патріарха Матвія I 1401 іменує Григорія ієромонахом і келійним ченцем патріарха.

До числа дискусійних моментів біографії Григорія відноситься питання про час і тривалість перебування його в Сербії, де він був ігуменом Дечанского монастиря і написав розлоге Житіє засновника обителі Стефана Стефан Дечанського, службу йому, виявлене порівняно недавно Похвальне слово первомч. Стефану і Повість про перенесення мощів прп. Параскеви. Не можна виключити дворазове перебування Григорія в Сербії - до молдавської місії і після неї.

1401 р. константинопольський патріярх посилає Григорія у посольство до молдавського господаря Олександра Доброго. Метою посольства було залагодження конфлікту, що виник у зв’язку зі спробою унезалежнення Церкви Молдови від Царгороду й найменування єпископа Йосифа митрополитом Сучавським.

Григорій, напевне, подорожував морем і прибув до порту Білгород (Акерман) – одного з трьох головних портів, до якого вів з центральної Європи та Львова торговельний шлях – “Молдавська дорога”. Очевидно, тоді він зустрівся з культом грецького купця Іоана, мощі котрого перебували в Білгороді. Звідти суходолом він потрапив до Сучави. Направлений захищати повноваження Царгорода, Григорій стає на бік молдавської церкви, котра прагне більшої незалежності, й на кілька років лишається проповідником кафедрального собору в Сучаві.

Молдова стала незалежним князівством незадовго до прибуття туди Григорія, 1359 р. Раніше вона перебувала в складі Великого князівства Київського, потім – Галицько-Волинського князівства. Тоді-то було прийнято церковнослов’янську мову як мову Церкви і книжності. А потім Молдову захопили татари, з-під влади яких країну визволив король Людовік Угорський, перетворивши її на своє намісництво.

З 1400 р. починається тридцятирічне перебування на молдавському троні господаря Олександра Доброго. 1402 р. господар Молдови разом з архиєпископом Йосифом наказав перенести з Білгороду до Сучави мощі мч. Іоана Нового й проголосив його покровителем Молдови.

1406 р. Григорій вирушив до Москви, щоб зустрітися з митрополитом Кипріяном. Але над Неманом від дістав звістку про смерть митрополита. Тоді Григорій повертається на Балкани і їде до Сербії, до Дечанського монастиря, де два роки служить ігуменом. Там створюється житіє та похвала св. Стефана Уроша ІІІ Дечанського – покровителя монастиря.

1409 р. Григорій Цамблак перебуває в Києві, де виголошує жалобну проповідь на прославу св. Кипріяна. На терені Великого князівства Литовського провадить інтенсивну церковно-організаційну та літературну діяльність. Зрештою з волі великого князя Вітовта обирається київським митрополитом 1415 р. У той час у Москві перебував митрополит Київський Фотій.

Після спалення Києва ханом Едигеєм, 1416 (1418?) р. переніс митрополію до Вільна.

Приїздив на Констанцький собор 1418 р. У перебільшеному описі Ульріха фон Ріхенталя йдеться про 300 чоловік почту митрополита, серед яких були єпископи й представники Молдови, Волощини, Орди, Новгороду й багатьох руських міст. Незабаром відбулося урочисте привітання Григорія собором. З цієї нагоди митрополит виголосив там промову, точніше, було прочитано її латинський переклад. Збереглися і латинський переклад, і церковнослов’янський ориґінал.

За кілька днів митрополит був прийнятий на урочистій аудієнції папою Мартином V. Вітаючи папу, Григорій Цамблак звернув увагу на шкоду, що її завдає поділ Церков, і закликав дбати про єднання канонічним шляхом, через рішення соборів.

Після повернення до Кракова сліди зникають. Припускають, що помер в Києві взимку 1419-1420 рр. Можливо, від епідемії.

Проповідницькі твори

Проблематика творів безпосередньо не пов’язана з актуальними подіями, але врешті решт мотивується ними. Мотив мучеництва - провідний. З недавніх історичних постатей привертає увагу Євтимій Тирновський. Найвідоміший твір Григорія Цамблака – «Слово похвальне на честь св. Євтимія». Життя і діяльність болгарського патріярха показане на тлі конкретних історичних подій, очевидцем яких постає Григорій. Твір починається вступом, у якому говориться про необхідність похвали героєві та про користь, що її матимуть читачі, беручи приклад із Євтимія.

Герой ідеалізується, але позбавлений схематизму. Він не лише носій християнських чеснот, а й мужня людина, яка вболіває за свій народ: «Євтимій з’являється перед царем (султаном) і приборкує його порив, що дихає вбивством, а лють цього варвара перетворює на благопристойність, так, як колись пророк Даниїл приборкав левенят».

Використовуються власні спогади, описуються краєвиди Тирнова. Вводяться масові сцени: молебень під час посухи в полі, вбивство немовлят у церкві, покарання Євтимія.

«І виходив Євтимій із Тирнова разом з людом, як другий Єремія. І навіть у каменів цього міста виступили сльози! Бо розлучалися діти з батьком і брати з рідними братами... І ці дні були днями плачу!»

Григорій виявляє чудове знання Святого Письма, часто цитує, перефразовує, тлумачить його, пов’язує біблійні тексти з реальними подіями.

Перебуваючи в Києві 1409 р., виголошує там «Слово надгробне митрополитові Кипріяну», написане, напевне, ще в Константинополі 1407-1408 рр.. Це перший в Україні панегірик. Автор вдається до ампліфікації (лат. amplifikatio —поширення, збільшення) - стилістичної фігури, яка полягає в підкреслено від­чутному накопиченні в межах суміжних висловлювань (як правило, одного, двох-трьох речень або коротенького абзацу) однотипних мовних одиниць.

Слово звернене до слухачів, які добре знали спочилого. Вихваляючи здобутки спочилого, Григорій прославляє його як визначного церковного діяча сучасності. Він підкреслює свою близькість до спочилого, використовує спогади, опис власних емоцій: «Постраждав я не від утрати майна, ані слави, ані сіл чи багатства, ані черед та отар, ані домівки та родичів чи сусідів, а від утрати самого вітця». Описує гіркоту втрати, нагадуючи пієтет, із яким ставилися до Кипріяна за його життя.

Щедро насичує твір риторичними фігурами:

Привітальні промови папі Мартину V й отцям Констанцького собору.

Перед загорозою турецької експансії по-новому ставить питання про стосунки Заходу й Сходу. Хоч би як там було, Цамблак узяв участь у роботі собору в німецькому місті Констанці (1414-1418 рр.), на якому дискутувалися проблеми подолання "великої схизми" понтифікату (її наслідком стало одночасне існування двох-трьох пап), реформування католицької церкви та боротьби з ученням Яна Гуса. Цамблак прибув до Констанца на початку 1418 р., коли собор уже добігав кінця, на чолі пишної депутації з 300 русинів, литовців, волохів і татар. 

Митрополит привітав учасників собору "Похвальним словом", в якому не шкодував гучних епітетів на їхню адресу:

Вы єсть звѣзды церковныє, небесных звѣзд свѣтлѣйши и дѣйственнѣйши: не плавающіє по водах корабли наставляющи к градом и местом, но душа правяще к небеси

Ви – церковні зорі, світліші й дієвіші за небесні зорі: ви не кораблі, що плавають по водах, спрямовуєте до міст і місцевостей, а душі провадите до неба

Він закликав присутніх "воєдино собрати по первому устроєнію и отеческому преданію от многих лѣт, завистію дияволією, расщепленноє тѣло церковноє", широко вдаючись до риторичних прийомів:

В Констанці 1418 р. закликає до чесної дискусії, до відновлення єдности, стверджує ідею мирного діалогу Церков. Він закликає відійти від богословських спекуляцій і повернутися до духовного досвіду. Підставою для розмови повинні бути твори Отців Церкви.

Проповіді

Цикл мінейних і тріодних проповідей Григорія відзначається небувалою в Русі повнотою, охоплюючи всі значні свята року. Він не мав аналогів у попередніх слов’янських літературах. Збереглося близько 35 проповідей.

Стіль орнаментальний. Мова часто ритмізуєтся. Використовуються анафори: «Вночі ж турбота тебе з’їдає: як малою ціною багато здобути, як звідусюди двоскатні й трискатні споруди збудує, як дітям майно поділить, як сам накопичення й лани здобуде, як сади насадить, як стада й отари примножить, як корабель устаткує, як вдалу куплю здійснить, як у далекі плавання піде».

Слово на Велику п’ятницю. Передаючи євангельський сюжет, робить виклад надзвичайно емоційним, часто відходить від сюжету, насичує твір риторичними фігурами. З великою майстерністю передає почуття всеохопного жаху, викликане Христовою смертю: «Вжахнулося небо й основа землі затручaлася».

Вводиться пряма мова персонажів: Йосифа з Никодимом, Пресвятої Богородиці.

«О сонцю, поспівстраждай моєму солодкому чаду, в морок уберися, бо вже під землю заходить світло очей моїх! О місяцю, сховай свого променя, бо вже у гріб входить душі моєї зоря!»

 Слово на Воздвиження Чесного Хреста. Відкривається лексичною анафорою: низкою речень з початковим словом «крест». Обігрується символіка числа чотири: «Світ має чотири кінці, і з чотирьох первнів людське єство складається, чотири пори річне коло увінчують, чотирма вітрами гідна прославлення земля охолоджується, а й людський вигляд має подобу хреста».

Стражданню і смерті за віру присвячені похвальні слова сорока севастійським мученикам, вмч. Юрію Переможцю, Димитрію Солунському, першомученикові Стефану.

Житіє прп. Стефана Дечанського

«Житіє Стефана Дечанського» - яскравий зразок орнаментального стилю. Зберігається сюжетна схема, властива південнослов’янській агіографії: риторичний вступ, виклад біографії святого, розповідь про чуда, риторична похвала.

Починає житіє похвалою Сербії, сербському народові, предкові Стефана – королеві Симеону Неманю. Стефан Урош (Дечанський) зображується як трагічна особистість, якого протягом життя супроводжують нещастя.

У дитинстві Стефан Урош був відправлений батьком як заручник у Золоту Орду до хана Ногая для збереження миру між державами. Втік з полону через 8 років у 1299. Відразу ж після поверення отримав в управління область Зета і був одружений з Феодорою, дочкою болгарського царя Смільця. В 1314 підняв повстання проти свого батька, зазнав поразки, був осліплений і відправлений у вигнання в Константинополь разом з дружиною та малим сином Стефаном Душаном. Оскільки всюди на фресках Стефан Урош зображений зрячим і без чорної пов'язки на очах, його осліплення ставиться під сумнів. Під час вигнання, після смерті Феодори, одружився вдруге з взантійською царівною Марією Палеолог.

В 1320 з дозволу батька повернувся з вигнання. Після смерті останнього (29 жовтня 1321), перемігши кількох претендентів, посів сербський престол. Син Стефана Уроша Стефан Душан став спадкоємцем престолу і отримав титул «молодий король».

Завдяки переможним війнам Стефана Душана кордони Сербії розширилися за рахунок Візантії, а, після перемоги над Болгарією в битві під Вельбужді (1330), Стефан Урош став найвпливовівшим монархом Балкан. У 1331 році відбулося різке погіршення відносин Стефана Уроша із сином-спадкоємцем. З лютого між їх військами почалися збройні зіткнення, що проходили в основному в районі Зети, поблизу міста Скадар, недалеко від резиденції спадкоємця престолу. У квітні місяці сторони уклали недовге перемир'я, проте вже в кінці серпня 1331 війська Душана почали облогу королівського палацу в Неродімлі. Незабаром Стефан Урош III потрапив у полон. За версією Григорія Цамблака, Стефан Урош був ув'язнений у замку Звечан і задушений власним сином Стефаном Душаном, за що той і отримав своє прізвисько.

Григорій змальовує святого терплячим і невинним страдником. Історичне тло відходить на другий план. У центрі уваги – внутрішній світ Стефана. Винуватцем його страждань визнається диявол, який штовхає батька, а потім і сина до розправи. Стефан показаний дуже побожною людиною, яка живе молитвою й покладає надію на Бога.

«Муки Іоана Нового Сучавського».

Вмч. Іоан Новий Сучавський народився в місті Трапезунд на південному березі Чорного моря. Грек за походженням, Іоан загинув як мученик 1330 р. в м. Білгород (пізніше Акерман, тепер Білгород-Дністровський), поблизу князівства Молдова. Коли майбутній київський митрополит Григорій Цамблак був священиком у Великому князівстві Молдова (1401–1406), 1402 р. відбулося перенесення мощів вмч. Іоана Нового з Білгорода до столиці Молдови Сучави. З цієї нагоди Григорій написав службу й житіє святого.

Іоан — багатий купець з Трапезунда (сучасного Трабзона), колись багатого грецького порту на південно-східному березі Чорного моря. Близько 1330 р. Іоан плив італійським (швидше за все ґенуезьким) кораблем. Під час подорожі він зайшов у суперечку з капітаном чи власником судна, очевидно, католиком. Коли корабель пристав до берега Білгорода — татарського порту на правому березі затоки в гирлі Дністра, — капітан, аби помститися опонентові, сповістив правителеві міста, нібито Іоан хоче зректися Христа та прилучитися до шанувальників бога-сонця, до котрих належав правитель.

Однак Іоан відмовився зректися православної віри й витримав за це жорстокі тортури. Його били, прив’язали до кінського хвоста й тягали по місту, над ним знущалися юдеї. Один юдей урешті-решт відрубав йому голову. Тіло мученика сяяло неземним світлом, над ним з’’являлися ангельські постаті. Коли юдей хотів був вистрелити з лука в тіло, йому руки приросли до лука й стріли.

З дозволу правителя християни поховали Іоана. Італійський капітан хотів викрасти тіло, але Іоан явився місцевому священикові та попередив про це. Тіло було поховане в церкві й понад 70 років виявляло свою присутність чудами. Пам’ять св. Іоана Сучавського Православна Церква вшановує 2 червня.