06. Творчість Яна Кохановського
Біографія
Ян Кохановський (Jan Kochanowski) — один з найвідоміших польських поетів епохи Відродження, який найбільше прислужився для творення польської літературної мови.
Він народився у селі Сицина (пол. Sycyna Północna) поблизу Радома в центрі Польщі в шляхетській родині. Точна дата його народження невідома, більшість схильна визначати її 1530 р. Батько, Петро Кохановський (1485-1547), купив це село 1525 р. Він був міським радомським комірником, потім - міським суддею Радома й земським суддею Сандомира. Батько володів п’ятьма селами, був людиною заможньою, хоч і не надміру багатою.
Початкову освіту Ян Кохановський здобув, швидше за все, вдома, але, можливо, в парафіяльній школі або в монастирській школі домініканців. Потім вчився в Краківському університеті, а з 1549 р. - в німецьких університетах: Вроцлаві, Лейпцігу, Віттенберґу (точних відомостей про місце навчання бракує). Після смерти батька був змушений повертатися до родинного маєтку для вирішення судових справ. Батьки мали 11 дітей.
Протягом 1551-1552 рр. жив у Кеніґсберґу (Królewcu). Тамтешній університет було засновано 1544 р. і він став осередком релігійної лютеранської думки. Звідти розходилися Польщею протестантські видання польською мовою. Потім подався до Падуї, де навчався в університеті протягом 1552-1555 рр., відвідав Неаполь і Рим. Він знов приїздив до Кеніґсберґа 1555 р., двічі повертався в Італію, до Падуї, де заприязнився з ученими-гуманістами, подорожував по Франції. У міжчассі він знов був змушений займатися судовими справами для успадкування батьківського маєтку. Йому дісталося село Чарноляс (Czarnolas).
З 1559 р., після закінчення судових процесів і успадкування Чарнолясу, шукає свого місця при дворах вельмож: родини Фірлеїв, краківського єпископа і водночас коронного підканцлера Петра Мишковського. Завдяки останньому дістав посаду королівського секретаря, а також настоятеля кафедрального собору в Кракові. Згодом він був також став настоятелем парафіяльної церкви в Познані та містечку Зволень. При цьому Кохановський не був священиком і, в звичаях того часу, займав церковні посади умовно, користуючись із належних парафії прибутків і земельних володінь, а пастирські обов’язки виконували інші священики. Він бере участь у сеймах, виборі короля Генриха Валуа, прихильником якого був Кохановський. Після втечі Генриха Валуа розчарований поет відходить від придворного життя.
Так тривало до 1574-1575 рр. Відтак Кохановський оселився в Чарнолясі (через це його часто називають «Яном з Чарнолясу), докупив собі сусіднє село Хехли й одружився на Дороті Подльодовською, з якою мав сімох дітей. Останні роки життя затьмарили родинні нещастя: смерть братів, доньок Урсули й Ганни.
Латиномовні твори
Кохановський почав писати твори латинською мовою. І хоча згодом у його поезії переважає польська мова, до латини він продовжує звертатися протягом життя.
Перший датований твір латиною – «Epitaphium Cretcovii» (1558), вміщений на плиті гробу Еразма Кретковського в Падуї, а потім надрукований у збірці «Foricoenia» (1584) під ч. 23:
Epitaphium Cretcovii
Hic te, Cretcovii, mors et tua fata manebant,
Cum terras omnes et cum maria omnia circum
Lustrares, nullo defessus membra labore.
Te rapidus Ganges, gelidaeque Borysthensis undae,
Te Tagus et Rhenus, te ripa binominis Istri,
Et septem gemini noverunt ostia Nili.
Nunc concessisti magnum visurus Olympum
Aethereasque domos, ubi diis immistus inanes
Et curas et spes hominum lamentaque rides.
Підрядковий переклад:
«Тут на тебе, Кретковський, смерть і твоє призначення чекали, коли ти невтомно досліджував усі землі та всі моря навколо. Тебе бачили і стрімкий Ганг, і холодні хвилі Дністра, тебе і Тaг, і Рейн, і узбережжя двойменної Істри, і гирло семираменого Нілу. Тепер ти подався дивитись на великий Олімп та небесні святині, де поруч з богами ти смієшся з марних людських зусиль, надій і жалів».
Переважна більшість цих творів була опублікована в останні роки життя автора.
Кохановський оперує різними метричними розмірами, беручи за взірець античну поезію. Найпомітніший вплив на Кохановського справили давньоримські поети Катулл, Тібулл і Проперцій. Гай Валерій Катулл (87 — 54 рр. до н. е.) уславився любовною лірикою. Альбій Тібулл (55 — 19 рр. до н. е.) був майстром елегій, в яких домінували мотиви кохання, оспівування сільського життя, благочестя, ненависти до війни. Секст Проперцій (бл. 50 — між 15 і 2 рр. до н.е.) залишив 92 елегії, основна тема яких — нещасливе кохання поета до Кінтії.
«Lyricorum libellus» (Краків, 1580). До книги увійшли переважно пізні твори.
«Elegiarum libri IV» (Краків, 1584). Це збірка елегій, частина з яких була, ймовірно, створена під час перебування Кохановського в Падуї (1552-1555). Виділяються любовні вірші, присвячені жінці на ім'я «Лідія». Незрозуміло, чи під цим ім’ям ховалася реальна постать, чи це лише літературна творчість автора. Окрім любовної поезії, у збірці також є вірші, присвячені друзям, товаришам у Падуї, а також панегірики на честь Сигизмунда Августа, що повернувся з подорожі до Лівонії у 1558 році.
Панує тут елегійний дистих, що складається з гекзаметру й пентаметру.
«Foricoenia sive Epigrammatum libellus» (Краків, 1584). Назва Foricoenia походить від латинських слів foris («поза домом») і coena («бенкет»). Це латинський неологізм і означає «бенкетування поза домом». Збірка містить майже 140 творів. У творах відлунюють мотиви грецької та римської епіграматики та нової латинської літератури (деякі мотиви пізніше були використані Кохановським і в польських фрашках). Окрім суто ліричних епіграм, можна знайти епічні або навіть драматизовані. Кохановський грається словами, використовує їх неоднозначність для побудови іноді дуже винахідливих концептів.
Ось перша епіграма – «Ad Petrum Myscovium» - «До Петра Мишковського»:
Ty, co zabraniasz wieczerzać w domu Muzom, a nawet
samemu poecie, o! nigdy nie dość wychwalany Myszkowski,
przyjmij moje foricenia, zadłużone u twego stołu,
zaczerpnięte nie z aganippejskiej krynicy, lecz z dzbana:
bo mi je, gdy fiołki wszędzie, gdy pienią się czasze,
rogaty bożek[1] szepce w sekrecie do ucha.
Na ich lekturę nie przeznaczaj jednak pracowitych godzin:
pijane pisma chcą, by je czytać przy winie!
Початок творчости польською мовою
Перший твір польською мовою, дата написання якого відома, - вірш «O śmierci Jana Tarnowskiego... do syna jego, Jana Krzysztofa», опублікований у Кракові 1561 р. Оспівуються здобутки спочилого, висловлюється співчуття його родині й обнадійливо говориться про посмертну винагороду за виявлені чесноти й службу вітчизні.
Традиція вважає за польський первісток Кохановського пісню «Czego chcesz od nas, Panie». Її називають «маніфестом гуманістичної релігійности». Існує переконання, що твір було написано у Франції, звідки вона потрапила до Польщі й викликала захоплений відгук Миколая Рея. Пісню було опубліковано при виданні поеми «Zuzanna» 1562 р.:
Czego chcesz od nas, Panie, za Twe hojne dary?
Czego za dobrodziejstwa, którym nie masz miary?
Kościół Cię nie ogarnie, wszędy pełno Ciebie:
I w otchłaniach, i w morzu, na ziemi, na niebie.
Złota też, wiem, nie pragniesz, bo to wszytko Twoje,
Cokolwiek na tym świecie człowiek mieni swoje.
Wdzięcznym Cię tedy sercem. Panie, wyznawamy,
Bo nad to przystojniejszej ofiary nie mamy.
Tyś Pan wszytkiego świata. Tyś niebo zbudował
I złotymi gwiazdami ślicznieś uhaftował.
Tyś fundament założył nieobeszłej ziemi
I przykryłeś jej nagość zioły rozlicznemi.
Za Twoim rozkazaniem w brzegach morze stoi
A zamierzonych granic przeskoczyć się boi.
Rzeki wód nieprzebranych wielką hojność mają,
Biały dzień a noc ciemna swoje czasy znają,
Tobie k woli rozliczne kwiatki Wiosna rodzi,
Tobie k woli w kłosianym wieńcu Lato chodzi,
Wino Jesień i jabłka rozmaite dawa,
Potym do gotowego gnuśna Zima wstawa.
Z Twej łaski nocna rosa na mdłe zioła padnie,
A zagorzałe zboża deszcz ożywia snadnie.
Z Twoich rąk wszelkie źwierzę patrza swej żywności,
A Ty każdego żywisz z Twej szczodrobliwości.
Bądź na wieki pochwalon, nieśmiertelny Panie!
Twoja łaska, Twa dobroć nigdy nie ustanie.
Chowaj nas, póki raczysz, na tej niskiej ziemi,
Jedno zawżdy niech będziem pod skrzydłami Twemi.
В цьому гимні прославляється Творець через похвалу устрою досконалого світу. Твір виявляє спорідненість із астрономічною поема «Явища» (φαινόμενα) в 732 віршах давньогрецького дидактичного поета Арата з Сол ( Ἄρατος ὁ Σολεύς, близько 315 до н. е. — 240 до н. е.). Але в ньому відчувається настрій псалма 18: «Небеса розповідають про Божу славу, а небозвід сповіщає про творіння Його рук. День дневі передає вістку, а ніч ночі сповіщає знання. Немає мови, немає слів, де би не чулися їхні голоси. По всій землі пішло їхнє відлуння, і їхні слова — до кінців світу! У сонці Він поставив своє поселення» (18:2-5).
«Odprawa posłów greckich» (1578)
Трагедія була поставлена вперше 12 січні 1578 р. в Яздові під Варшавою. Вистава мала вшанувати весілля коронного підканцлера Яна Замойського та Кристини Радзивилівни. На ній були присутні король Стефан Баторій і королева Анна Ягеллонка. Того самого року текст було надруковано у Варшаві.
Це перша польська драма нового часу. Вона звертається до традицій давніх грецьких і римських трагедій. Невелика за обсягом, вона відзначається чіткою композицією.
Сюжетну основу складає міфічна історія прибуття грецького посольства до Трої напередодні троянської війни. Грецьке посольство прибуло до Трої з вимогою повернути викрадену Парисом дружину Менелая Єлену. Персонажі: Парис, троянський політик Антенор, Єлена, покоївка Єлени, посол Париса, грецький посол Одіссей, чоловік Єлени Менелай, король Трої Пріам, його донька пророчиця Кассандра, грек-в’язень, Ротмістр, хор троянських дівчат.
Твір починається з прологу в формі монолога Антенора. Промовець виступає зразком громадянських чеснот і знайомить глядачів із подіями, що передували сюжетові.
В епізоді І Парис зустрічається з Антенором. Епізод ІІ - розмова Єлени та її покоївки.
Епізод ІІІ - опис троянської наради. Вона нагадує польські сейми.
Епізод IV знайомить із реакцією послів на відкинення грецьких вимог. Одіссей виголошує відомі слова: „O nierządne królestwo i zginienia bliskie!”
Епізод V - розмова Пріама з Антенором і спроба домовитися про дії перед неминучим нападом греків. Їхню розмову перериває видіння Кассандри, яка пророкує зруйнування міста.
Епілогом є повідомлення Ротмістра про висадку греків.
Перед II, III i V епізодами, як і в античних трагедіях, вводиться спів хору.
Доля Трої вирішується в протистоянні двох альтернативних життєвих позицій: демагогічної, спрямованої на задоволення власних потреб (Парис) і розсудливої, спрямованої на добро держави (Антенор). Це надавало драмі актуального звучання.
«Psałterz Dawidów» (1579)
Книга була видана 1579 р. в Лазаревій друкарні в Кракові, в «чарноліський» період життя автора. Але працю над ним Кохановський почав значно раніше.
«Псалтир» - одна з найбільш знаних старозавітніх книг. Він являє собою збірник 150 релігійних гимнів, що складалися протягом кількох сторіч – з ХІ/Х до V ст. до н.е. Упорядником Псалтиря традиція вважає царя Давида (бл. 1035 р. — 965 до н. е.). Для християн Псалтир став головною книгою молитви, взірцем для гимнографічної творчости пізніших часів. Для поетів він є джерелом натхнення і свідченням таланту стародавніх близькосхідних митців. Грецькою мовою Псалтир було перекладено в ІІІ ст. до н.е. в складі «Септуагінти» («перекладу сімдесятьох книжників»), латиною – в IV-V ст. н.е. блаженним Єронимом Стридонським (347-420 рр.). Цей переклад, що називається «Вульгата», на часи Кохановського був визнаний за канонічний і найбільш авторитетний.
Збірка являє собою поетичний парафраз Псалтиря, пристосований до польських звичаїв і обставин. Кохановський послугувався різними тогочасними перекладами й переказами оригіналу, але найбільший вплив на нього справив латинський парафраз псалмів шотландського історика й гуманіста Джорджа Б’юкéнена (1506-1582), перше видання яких з’явилося 1556 р. під назвою «Davidis Psalmi aliquot Latino carmine expressi a quattuor illustribus poetis». Цьому авторові Кохановський присвятив вірш, що ввійшов до збірки «Foricoenia», де високо оцінює якості переспіву за донесення до латиномовного читача атмосфери старозавітнього оригіналу.
У переспівах псалмів відчувається вплив ренесансного гуманізму: старозавітній Бог у ньому не суворий суддя, а милосердний друг людини. В цьому Кохановський виявляє близькість до Еразма Роттердамського. Бог для нього – wieczny Pan, Bóg niezmierzony. Bóg litościwy, Ojciec litościwy, wieczny nasz Obrońca, Sprawca niebieskiego domu і т.п. Добір цих епітетів зраджує використання гуманістичної поетики. Кохановський не акцентує на цих елементах, але час від часу вносить певні стилістичні зміни, нейтральні образи замінює на оригінальні авторські:
Псалом 50(51): пер. о. Рафаїла Турконяка
Псалом 50(51): переспів Яна Кохановського
Помилуй мене, Боже, з великої милості Своєї,
і через велике Своє милосердя очисти беззаконня моє.
Особливо обмий мене від мого беззаконня і очисти мене від мого гріха.
Бо я знаю своє беззаконня, і мій гріх постійно переді мною.
Проти Тебе єдиного я згрішив і вчинив негідне перед Тобою, щоби Ти виявився праведним у Своїх словах, і переміг, коли судитимешся.
Я ж народився в беззаконнях, — у гріхах моя мати мене зачала.
Ти ж, однак, полюбив правду й об’явив мені приховані й таємничі глибини Своєї мудрості.
Boże w miłosierdziu swoim nieprzebrany,
U Twych nóg upadam ja, człowiek stroskany;
Smiłuj się nade mną, zetrzy moje złości,
Omy j mię, oczyść mię z moich wszeteczności!
Znam swój grzech do siebie, a widzę go prawie,
I Tobie nie tajny; ale Ty łaskawie
Racz się ze mną obejć, abyś w słowiech swoich
Zawżdy praw nalezion i czyst w sądziech Twoich.
Mnie-ć jeszcze złość w matce przeklęta zastała,
Mnie-ć grzech jeszcze w mleku matka podawała.
O Panie, Ty szczerość serdeczną miłujesz
I skarb swej mądrości takim okazujesz.
Кохановський користувався різними перекладами Біблії. Очевидно, найбільш авторитетною для нього була Вульгата. Він навіть додає до своїх псалмів перші рядки перекладу Єронима Стридонського. Але він далекий від буквального перекладу латинського тексту. Можливо, він навіть мав перед собою порівняльні видання кількох версій, хоча гебрейську мову він навряд чи знав.
Збірка приголомшує багатством епітетів, часто винахідливих, якими Кохановський прагнув передати часом одноманітні й незрозумілі європейцеві близькосхідні вирази. Гебрейська поезія не знала ані рими, ні ритму в європейському розумінні. Засадничим для неї був паралелізм, коли два члени речення, два речення або групи речень утворюють цілість на основі подібности чи відмінности. Кохановський натомість вводить риму й принцип ізосилабізму. З точки зору версифікації ця збірка вважається найбільш багатою і розмаїтою в формальному вимірі. Псалтир перекладається стих за стихом, не змінюючи ані загальної структури, ні композиції окремих псалмів.
Psałterz Dawidów обіймає близько третини всієї польської спадщини Кохановського. Він працював над збіркою принаймні вісім років. Вже за рік по виданні збірки польський ренесансний композитор Миколай Гомулка (бл. 1535-після 1591) написав до нього музику й видав книгу "Melodie na psałterz polski", видану в Лазаревій друкарні (друкарня Лазаря Андрисовича «Officina Lazari») в Кракові 1580 р. Ці псалми й досі співаються на богослужіннях.
«Treny» (1580)
«Трени» — цикл 19 надгробних плачів, які були відповіддю на смерть його маленької дочки Уршулі, яка померла 30-місячною чи то 1578 чи 1579 р. У «Тренах» автор-батько намагався зрозуміти смерть дочки і знайти розраду. Перше видання з’явилося в Лазаревій друкарні 1580 р. У присвяті автор пише: «Orszuli Kochanowskiej, wdzięcznej, ucieszonej, niepospolitej dziecinie, która cnót wszytkich i dzielności panieńskich początki wielkie pokazawszy, nagle, nieodpowiednie, w niedoszłym wieku swoim, z wielkim a nieznośnym rodziców swych żalem zgasła, Jan Kochanowski, niefortunny ociec, swojej namilszej dziewce z łzami napisał. Nie masz cię, Orszulo moja».
У своїх «Тренах» він описує різні стадії страждання. Від туги за дочкою, печалі і смутку до повстання проти законів божественного порядку. Дослідники шукають у цьому відображення власної світоглядної кризи Кохановського.
У перших «Тренах» він порівнює дочку з маленьким солов’єм, а смерть — з драконом. Він згадує її живу. Читаючи, ми бачимо, що він не в змозі примиритися зі смертю. Йому сумно від того, що йому треба описувати мертву дочку. Він має претензії до смерті, що вона відібрала у нього улюблену дочку. Відчуває порожнечу, про яку ми читаємо в VIII Трені. «Wielkieś mi poczyniła pustki w domu moim, Moja droga Orszulo, tym zniknięciem swoim».
У Трені Х ставляться питання, не стільки риторичні, скільки сповнені безвідрадности й сумнівів. Автор згадує різні версії позагробного життя – і християнські, і античні. Він шукає місце в цьому житті померлої доньки:
Orszulo moja wdzięczna, gdzieś mi sie podziała?
W którą stronę, w którąś sie krainę udała?
Czyś ty nad wszystki nieba wysoko wniesiona
I tam w liczbę aniołków małych policzona?
Czyliś do raju wzięta? Czyliś na szcześliwe
Wyspy zaprowadzona? Czy cię przez teskliwe
Charon jeziora wiezie i napawa zdrojem
Niepomnym, że ty nie wiesz nic o płaczu moim?
Czy człowieka zrzuciwszy i myśli dziewicze,
Wzięłaś na się postawę i piórka słowicze?
Czyli sie w czyścu czyścisz, jesli z strony ciała
Jakakolwiek zmazeczka na tobie została?
Czyś po śmierci tam poszła, kędyś pierwej była,
Niżeś sie na mą ciężką żałość urodziła?
Gdzieśkolwiek jest, jesliś jest, lituj mej żałości,
A nie możesz li w onej dawnej swej całości,
Pociesz mię, jako możesz, a staw sie przede mną
Lubo snem, lubo cieniem, lub marą nikczemną.
Чергові питання відповідають уявленням різних релігійних систем. «Wszystki nieba» – це алюзія до християнсько-платонівських уявлень про сім небесних сфер. «Wyspy szcześliwe» - античний топос, у якому зосередилися уявлення про втрачений щасливий край без турбот і праці. Ще в XVI ст. мандрівники сподівалися знайти цю загублену країну. «Zdrój niepomny» - це Лета, річка забуття, через яку в античній міфології переправляв померлих згаданий тут же Харон. «Piórka słowicze» - це данина «Метаморфозам» Овідія, в яких розповідалося про перетворення людей на птахів, звірів і рослини. «Czyściec» - поняття католицького вчення, введене в 1439 р. і підтверджене у 1562 р. Жодне із відомих поетові уявлень про загробне життя не приносить йому певности.
У наступних Тренах до останнього XIX, поет хоче знайти себе. Він каже, що саме він, а не Оршуля, повинен був померти, тому що це нормально, що першими вмирають батьки. Він намагається погодитися з тим, що сталося. Хоче прийняти смерть дочки. Кохановський скеровує своє полемічне піднесення до найбільшого для гуманістів авторитету – Цицерона (Arpina – бо Цицерон походив із містечка Арпіна, нині Арпіно, в Лації), котрий репрезентував близьку поетові життєву стратегію. У ХVI трені він пише:
Przecz z płaczem idziesz, Arpinie wymowny,
Z miłej ojczyzny? Wszak nie Rzym budowny,
Ale świat wszystek Miastem jest mądremu
Widzeniu twemu.
Czemu tak barzo córki swej żałujesz?
Wszak sie ty tylko sromoty wiarujesz;
Insze wszelakie u ciebie przygody
Ledwe nie gody.
Śmierć, mówisz, straszna tylko niezbożnemu;
Przeczże sie tobie umrzeć cnotliwemu
Nie chciało, kiedyś prze dotkliwą mowę
Miał podać głowę?
Криза, викликана смертю доньки, поставила під сумнів властивий гуманізмові оптимістичний погляд на світ. Але вона не змінила загальних засад гуманістичної релігійности Кохановського. Це релігійність стилю життя й відчуття відповідальности за власну долю.
У XIX Трені уві сні приходить до поета його мати на руках з Оршулою, яка виглядає як жива. Мати лає поета за те, що він не вірив у життя після смерті і радить йому дивитися в майбутнє. Цей твір дає надію на те, що батько ще зустрінеться зі своєю дочкою:
Tać jest władza fortuny, mój namilszy synie,
Że nie tak uskarżać sie, kiedy nam co zginie,
Jako dziękować trzeba, że wżdam co zostało,
Bo to wszytko nieszczeście w ręku swoich miało.
A tak i ty, folgując prawu powszechnemu,
Zagródź drogę do serca upadkowi swemu,
A w to patrzaj, co uszło ręku złej przygody:
Zyskiem człowiek zwać musi, w czym nie popadł szkody.
Як, у якій послідовності поставали трени – невідомо. Можливо, автор надав їм певної циклічности вже по написанні. Композиція збірки демонструє історію філософської кризи, викликаної пережитим ударом. Трени насичені апострофами, коли слідом за загальними розміркуваннями йде звертання до якоїсь конкретної особи з-поміж слухачів чи до уявного образу, та риторичними питаннями. Для них властивий піднесений і патетичний стиль.
«Fraszki» (1584)
Фрашки - різновид епіграми у польській поезії, коротенький жартівливий чи сатиричний твір з актуальною чи етичною проблематикою, інколи з ознаками філософствування, виповнений каламбурами, сентенціями. Може мати від двох до двадцяти віршових рядків. Жанр цей створив сам Кохановський, він же дав йому назву.
Кохановський писав фрашки протягом усього життя, а перед смертю подав їх до друку. Опубліковані вони були в Лазаревій друкарні в Кракові 1584 р. У цій книзі не було дотримано хронологічного принципу появи творів, хоча в перших двох книгах переважають фрашки, написані раніше, в придворний період, а в третій – пізніші. Мотиви фрашок використовують фабули анекдотів, у творах наводяться імена героїв описаних подій і адресатів. Близько 50 творів запозичують сюжети з «Антології Плануда» - збірки, упорядкованої візантійським монахом Максимом Планудом (Μάξιμος Πλανούδης; бл. 1255 — бл. 1305) й виданої 1494 р.
Фрашки – це не просто хроніка особистого життя поета. Співтворцями роздумів, на основі яких постають фрашки, є особисті переживання, справжні випадки, успадковані роздуми, літературні мотиви. Спостерігаючи дійсність, Кохановський надає їй естетичної якості: чару, іронії, жарту.
Більшість фрашок Кохановський пише до когось або до чогось (Do doktora, Do Jana, Do Kachny), на когось (Barbarę, Na dom w Czernolesie), комусь призначає (Epitafium dziecięciu, Nagrobek opiłej babie), про когось або про щось у них оповідає (O Gąsce, O Miłości). Така стилізація назв визначає мережу стосунків, у якій поетичні ситуації постають поряд із особистими переживаннями, літературними стереотипами й неповторними подіями. Чинник, який структурує цю розмаїтість, є центральна оповідна перспектива: поет, який читає, розмірковує, пригадує, радить, застерігає.
У першій і третій фрашках Кохановський варіює думку про те, що людське життя є даремною боротьбою з мінливою Долею. Це жарти, але гіркі жарти. Поет ніби затуляється від небезпек світу кпинами, сполученими з похвалами побаченому й пережитому.
1. Do gościa
Jesli darmo masz te książki,
A spełna w wacku pieniążki,
Chwalę twą rzecz, gościu-bracie,
Bo nie przydziesz ku utracie;
Ale jeśliś dał co z taszki,
Nie kupiłeś, jedno fraszki.
3. O żywocie ludzkim
Fraszki to wszytko, cokolwiek myślemy,
Fraszki to wszytko, cokolwiek czyniemy;
Nie masz na świecie żadnej pewnej rzeczy,
Próżno tu człowiek ma co mieć na pieczy.
Zacność, uroda, moc, pieniądze, sława,
Wszystko to minie jako polna trawa;
Naśmiawszy się nam i naszym porządkom,
Wemkną nas w mieszek, jako czynią łątkom.
Останні два рядки відсилають нас до давнього топосу «teatrum mundi» -«світ як театр». Людина, як актор, зігравши свою роль, сходить зі сцени. У Кохановського це і дотеп, і пересторога. Йдеться про театр маріонеток (łątka 1. owad z rodziny łątkowatych, o ciele wysmukłym, zielono lub niebiesko zabarwionym, mający dwie pary błoniastych, wydłużonych skrzydeł;
2. w budownictwie ludowym: pionowy słup z wyżłobionymi bocznymi rowkami, do których wsuwa się zaciosane bierwiona lub belki;
3. dawniej: lalka, kukiełka, marionetka).
Часто Кохановський розповідає анекдот без якоїсь ідеї – нібито тільки для приємности та розваги. Авторська концепція формується цілісним і загостреним розвитком думки, що провадить від початку до кінця твору.
Героєм фрашки «O doktorze Hiszpanie» є придворний правник і поет, полонізований іспанець Петро Роїзій. Фрашка складається з фраґментів діялогу, що чудово відтворює атмосферу придворних розваг. Героя епіграми звали Pedro Ruiz de Moros. Він народився бл. 1506 р. в Арагоні, а помер 1571 р. у Вільні. Він не лікар, а доктор права, вихованець університетів Болонії і Падуї. ДО Кракова він прибув 1542 р. завдяки єпископові Петрові Ґамрату. Він був короткозорим, носив бороду. Був близький до останніх Ягеллонів, особливо до Сигизмунда Августа. 1550 р. він залишив Краківський університет і перебрався до королівського двору. Помер у Вільні, де займався юридичною практикою, а також навчав права і грецької мови. Писав вірші.
O doktorze Hiszpanie
- Nasz dobry doktor spać się od nas bierze,
Ani chce z nami doczekać wieczerze.
- Dajcie mu pokój! najdziem go w pościeli,
A sami przedsię bywajmy weseli!
- Już po wieczerzy, pódźmy do Hiszpana!
- Ba, wierę, pódźmy, ale nie bez dzbana.
- Puszczaj, doktorze, towarzyszu miły!
Doktor nie puścił, ale drzwi puściły.
- Jedna nie wadzi, daj ci Boże zdrowie!
- By jeno jedna - doktor na to powie.
Od jednej przyszło aż więc do dziewiąci,
A doktorowi mózg się we łbie mąci.
- Trudny - powiada - mój rząd z tymi pany:
Szedłem spać trzeźwio, a wstanę pijany.
Пуантом тут є дотепне закінчення ситуації: доктор не пустив, але пустили двері.
Фрашка прагне до афористичности як до формули знання про життя і поведінки. Це може бути узагальнена сентенція, але може бути й фривольна сентенція, двозначний дотеп. Часом Кохановський вдається до елементів високого стилю ніби навмисне, щоб знизити його прикінцевим жартівливим трактуванням теми.
Неодноразово з’являються в фрашках любовні мотиви, часом фривольні. Відчувається тяжіння до античних взірців, можливо, за посередництвом Франческо Петрарки та його наслідувачів.
Sen
Uciekałem przez sen w nocy,
Mając skrzydła ku pomocy,
Lecz mię miłość poimała,
Choć na nogach ołów miała.
Hanno, co to znamionuje?
Podobno mi praktykuje,
Że ja, będąc uwikłany
Tymi i owymi pany,
Wszytkich inszych łatwie zbędę -
Tobie służyć wiecznie będę.
Низка фрашок виявляє простоту й брак вишуканости. Поет виявляє стилістичну різнорідність. Він вправляється у володінні мовними ресурсами й демонструє їхнє багатство та своє панування над мовою.
Він вдається до словесної гри, експерименту. Наприклад, фрашка Raki написана на взірець versus cancrini – віршів, які можна читати двома способами - зліва направо і справа наліво, а іноді також від початку до кінця і від кінця до початку. Читання в зворотньому порядку, як правило, виявляє почуття, протилежні тому, яке міститься у тексті, який зазвичай читається:
Odczytanie normalne
Odczytanie wspak
Folgujmy paniom nie sobie, ma rada:
Miłujmy wiernie, nie jest w nich przysada
Godności trzeba nie za nic tu cnota,
Miłości pragną nie pragną tu złota.
Miłują z serca nie patrzają zdrady,
Pilnują prawdy nie kłamają rady.
Wiarę uprzejmą nie dar sobie ważą,
W miarę nie nazbyt ciągnąć rzemień każą.
Wiecznie wam służę nie służę na chwilę,
Bezpiecznie wierzcie nierad ja omylę.
Rada ma sobie, nie paniom folgujmy
Przysada w nich jest, nie wiernie miłujmy
Cnota tu za nic, nie trzeba godności
Złota tu pragną, nie pragną miłości
Zdrady patrzają nie z serca miłują
Rady kłamają nie prawdy pilnują
Ważą sobie dar nie uprzejmą wiarę
Każą rzemień ciągnąć nazbyt nie w miarę
Na chwilę służę nie służę wam wiecznie
Omylę ja nierad wierzcie bezpiecznie
Кожен вірш, читаючись від кінця до початку, зберігає сенс, ритм і риму, змінюється тільки на протилежне значення пересторог і порад.
Серед фрашок трапляються антиклерикальні, але разом із тим об’єктом висміювання стають і протестанти. Загалом Кохановський, лишаючись вірним Католицької Церкви, виявляє прагнення уникнути участи в релігійних дискусіях, зайняти гуманістичну позицію понад суперечками. В одній із фрашок він ганить папського нунція за спонукання короля застосувати суворі заходи проти поширення протестантизму:
Na posła papieskiego
Pośle papieski rzymskiego narodu,
Uczysz nas drogi, a sam chybiasz brodu.
Nawracaj lepiej niżli twój woźnica,
Strzeż nas tam zawieźć, gdzie płacz i tesknica.
Вірш фрашок силабічний із великою розмаїтістю розмірів: п’яти-, семи-, восьми-, десяти-, одинадцяти-, дванадцяти-, тринадцяти- й чотирнадцятискладові. Десятискладові мають два різновиди: 4+6 та 5+5; тринадцятискладові – 7+6 та 8+5.
Частина віршів має строфічну будову, частина – ні. Строфи мають суміжне римування: aabb. Є три сонети, кожен із яких має дещо іншу строфіку:
abba abba cdc dcd
abba abba cdc dee
abba cddc efe fgg
[1] сатир